«Лицар анархії» та євреї. Чи вчиняли погроми війська Нестора Махна?

Століття тому, у 1919 році, одразу кілька армій воювали на уламках двох імперій. За українські землі одночасно боролись війська УНР і ЗУНР, білі, червоні, поляки та отамани. Серед них була і чорна армія Нестора Махна. Однією з найбільш кривавих подій тих років були погроми. Серед тих, хто жив у ті часи та істориків є ті, хто стверджує, що до нападів на євреїв були причетні й загони південноукраїнського анархіста. Чи це справді так, нам розповів кандидат історичних наук і дослідник махновського руху Володимир Чоп.

Володимир Чоп: Він вважав, що махновці не вчинили жодного погрому в роки громадянської війни. Але його ставлення було таким: якщо його повстанець починає вести якусь антисемітську діяльність, то відразу перестає бути повстанцем, а перетворюється на провокатора, який ганьбить честь українського повстанського руху. Тобто коли якийсь махновський загін у, наприклад, єврейській колонії починав погром, автоматично переставав бути махновцем. Таким чином сам Махно вважав, що протягом цих років його сили жодного погрому не вчинили.

Але якщо поглянути на цю історію з більш об’єктивної точки, то пару випадків можна знайти. Але пару випадків у порівнянні з тим, що відбулося на інших територіях – це сильний контраст.

Андрій Кобалія: Про те, чи були люди з прапорами Махна – погромниками, ми поговоримо далі. Перед цим хочу спитати інше. Якщо подивитись на політичний ландшафт Східної Європи, ми бачимо, що серед білих було багато антисемітів, серед військ УНР вони теж були, окремі солдати Махна на низовому рівні теж могли вчиняти погроми. Але якщо говорити про саму персоналію Махна: звідки таке толерантне антипогромницьке ставлення у людини початку XX століття, коли антисемітизм був дуже популярною ідеєю?

Володимир Чоп: Це дуже цікава тема. Наприклад, вчора я знайшов невідомий мені факт з біографії Нестора Махна: у своїх записках в журналі “Анархістський вісник” у 1923 році у Берліні він згадує про те, що з ранніх років жив поруч з євреями у центрі Гуляйполя. Центральна сотня мала іншу назву – “єврейська”. І оскільки його мати виховувала п’ятьох дітей, то якщо хтось їм і допомагав, то це були бідні єврейські родини Гуляйполя. І пізніше, коли виникла перша анархістська організація в Гуляйполі – “Союз бідних хліборобів”, в ній було кілька представників єврейської молоді. Серед них були і не бідні люди. Тому що анархо-комунізм, а Махно себе вважав анархокомуністом, в Російській імперії започаткували єврейські анархістські гуртки. Наприклад, такі спершу з’явились у Білостоці в 1904 році.

І коли Махно був на царській каторзі, його найкращим другом в Бутирській тюрмі був єврей-бойовик з Ковно Йосип Адир. Махно з ним жив, як з братом; у них було спільне майно. І все це доволі сильно впливає на ставлення Нестора Махна до євреїв. У 1920 році червоні будьонівці називали Нестора “жидівським батьком”, бо їм було абсолютно незрозуміло, чому Махно захищає євреїв. Якби у 1919-1920 році Махно закликав би до погромів, більшість населення підтримала б. Це політично був би виграшний крок. Але Нестор Махно, який називав себе “лицарем анархії”, вважав, що так робити не можна. Хай це буде політичний мінус, хай це буде втрата підтримки, але єврейські погроми не можна не лише робити, а й дозволяти іншим.

Андрій Кобалія: Тут, мабуть, має бути пояснення для наших слухачів, що махновський рух починався на Катеринославщині, а це південь та схід країни, тобто там, де до Голокосту та Другої світової жило дуже багато євреїв через “смугу осілості” в імперії.

Володимир Чоп: Можна до цього додати, що в нашому ж районі на Запоріжжі до 1946 року існував єврейський національний район. Це 13 єврейських землеробських колоній, який знаходились на території Запоріжжя та Донеччини. Це були сусіди українців, тому через землеробський характер не було ніяких великих конфліктів. У 1905 році, у добу погромів, схід Гуляйполя вигнав агентів союзу “Истинно русского народа”, які пропонували громити євреїв. Бо це була б ганьба. Тобто це не лише традиція махновців та анархістів, а ширше тутешніх людей.

Андрій Кобалія: Наступне питання пов’язане з контролем. Я вже згадував, що під час 1917-1921 різні сили брали участь у погромах. Білі на різних українських землях були помічені у вчиненні погромів, є історики, які кажуть, що й більшовики брали участь у таких акціях. Війська Директорії УНР теж громили євреїв.

Найбільш жахливою сторінкою цієї історії вважають Проскурівський погром лютого 1919 року, коли Запорізька бригада і 3-й Гайдамацький полк організували напад на євреїв. Нині це місто Хмельницький. Якщо, наприклад, згадувати Петлюру, як важливе обличчя 1917-1921, то йому часто дорікають за те, що він хоч сам, певно, не був антисемітом, але не зміг контролювати власні війська. Чому Петлюрі не вдалося, а Махно таки зміг? У чому секрет?

Володимир Чоп: Це правильна ремарка. У цьому випадку центральне командування не контролювало свої війська і повільно реагувало на випадки антисемітизму. А у Махна все було дуже швидко. Поки в УНР збереться слідча комісія, приїде, знайде винуватців, розгляне питання сторін, уже й фронт змінився. А суд втратив актуальність, бо вже треба тікати чи наступати. Так ці питання і заминались. А Махно особисто приїжджав і власноруч вбивав людей, які влаштовували єврейські погроми. Або таких людей розстрілювали на місці за наказом Махна в цей же день. І його люди боялися займатися подібними речами.

Навіть можу сказати, що ця реакція на побутовий антисемітизм була у Махна та оточення іноді неадекватно жорстокою. Наприклад, якась його група займає містечко на Полтавщині. Хтось заходить у єврейську садибу і бере в єврея подушку, щоб підмостити на тачанці своєму товаришу. Єврей іде до Махна, повстанця знаходять і за те, що без дозволу взяв одну лише подушку для пораненого друга, його розстрілюють. Або заходить махновець в аптеку і просить ліки від застуди. Єврей-власник питає рецепт. Той каже, що нічого такого не має і хапає кілька пузирків з собою. Власник біжить до штабу Махна, ті знаходять крадія, якого за кілька пузирків розстрілюють. Або за те, що хтось написав якесь антисемітське гасло на стіні.

Ідея про те, щоб визнати Махна погромником виникла у комуністів з метою його дискредитації в січні 1919 року. Тоді якраз він підписує військово-політичну угоду з більшовиками і стає в межах УСРР легальною опозицією харківському комуністичному уряду. І відразу починається “холодна війна” Харкова з Махном. І однією зі сфер такої війни були статті. Наприклад, у газеті “Донецький комуніст”, де вперше йому закинули антисемітизм. Причому центральні газети мовчали. А от локальні почали часто звинувачувати Махна в погромах. І до кінця свого життя Махну в еміграції доводилось в дискусіях та у розмові з журналістами розказувати про те, що він не антисеміт і боровся з погромами.

Якщо дивитись на факти: скільки було цих погромів? Перша книга, яка описувала погроми в Україні “Багрова книга”, яку писали громадські активісти, вийшла в Харбіні у 1922 році. В ній не наводиться жодного факту погромів з боку Махна. Пізніше дослідник погромів Гусев-Оренбурзький знайшов чотири погроми на Катеринославщині, які історики почали відносити до махновців. Я при ці випадки знаю і можу сказати, що лише один – 22 травня 1919 року в колонії Гіркий можна точно приписувати махновцям. І 22 людини, які його організували, були розстріляні Махном на третій день після того.

Андрій Кобалія: Попри те, що батько Махно таки зміг підтримати дисципліну серед власних загонів і шляхом розстрілів змусив солдатів не нападати на євреїв, сказати, що чорна армія не влаштовувала погромів також не можна. За словами історика Володимира Чопа, анархісти грабували поселення іншої національної меншини.

Володимир Чоп: Міноніти офіційно вважалися ворогами Махна, бо підтримували уряд Динікіна. І вважали себе пацифістами. Тобто вони не брали до рук зброї, але харчами, розвідосеннями, ліками та перевозкою кореспонденції, поставками підтримували білих.  

Андрій Кобалія: Повертаючись до теми євреїв, ви вже кілька разів згадували про єврейську сотню. Скільки загалом нараховувала армія Махна? І який відсоток євреїв?

Володимир Чоп: В різні роки сили махновського руху нараховували від декількох тисяч до кількадесят тисяч людей. В історії громадянської війни сили махновців мали досвід єврейських загонів. Вперше такі виникають навесні 1918 року, коли виникає полк самооборони ради робітничих і селянських депутатів Гуляйполя. Фактично, вже тоді цей район мав незалежність як від УСРР, так і від Донецько-Криворізької республіки. Тоді організували єврейську роту. Але цей випадок формування єврейських національних формувань виявився невдалим, бо українські есери влаштували переворот в Гуляйполі. І саме ця рота заарештувала велику кількість анархістів і революціонерів, яких потім були розстріляли або повісили німці чи війська УНР.

Але наступного 1919-го створили єврейську батарею. Таке після Махна могло бути вже у Державі Ізраїль. До цього і довгий час після нічого подібного не було. Єврейська батарея на чолі з Абрамом Шнейдером з напівротою прикриття у складі Санжарівсько-туркенівського полку билася на диніківському фронті у травні 1919 року і полягла у повному складі через оточення кубанських козаків. Абрам Шнейдер був відомий ще з 1917 року як місцевий анархіст. Якщо розкрити перший том спогадів Нестора Махна, він присвячений його найближчим 16 сподвижникам. Наприкінці є Абрам Шнейдер – керівник цієї роти.

Андрій Кобалія: Коли я читаю про Нестора Махна і ширше про анархізм, у мене виникає питання, на що розраховував Махно? У 1918-1920 були активні бої з білими та ситуативні союзи з червоними. Як він бачив свою державу? Чи він взагалі планував її створити? Чи було там місце євреям? Він згадує це в мемуарах?

Володимир Чоп: Була програма мінімум і максимум. Перше – у складі соціалістичної УНР чи УСРР, яка до появи СРСР у 1922 вважалася незалежною, створити на основі федерації, а на Махна сильно вплинув федераліст Кропоткін, автономну республіку. Вона мала б бути пов’язана зі столичним центром. На цих територіях провели б анархістський соціальний експеримент. А максимум – захопити всю Україну і організувати українську безвладну федерацію, у якій махновська південноукраїнська трудова федерація була б членом. А всі ліві революціонери мріяли про всесвітню революцію, в результаті якої утвориться Асоціація вільних націй, в якій буде українська федерація.

Я не знаходив ніяких згадок про те, що євреї виділялися б в якусь окрему республіку. Але про те, що Махно обіцяв, наприклад, болгарським поселенням приазов’я автономію і виділення в окремий район, це точно. Тому я припускаю, що всі ці єврейські землеробські колонії теж могли бути об’єднані у національний район.

Андрій Кобалія: Але цього ми точно не знаємо. Проте нам точно відомо, що у серпні 1921 року Махно покинув Україну. Він потрапив у Румунію, потім Польща і врешті-решт провів останні роки життя в Парижі.  

У ті ж роки там жив і Симон Петлюра, якого у травні 1926 року вбив український анархіст єврейського походження Самуїл Шварцбард. Він підійшов до Петлюри, спитав українською, чи це справді він. Потім дістав пістолет і вистрілив кілька разів. А потім чекав поліції, якій заявив, що давно хотів убити Петлюру, бо вважав його погромником.

Мені цікава інша історія: я читав у декількох джерелах, що сам Махно добре знав Шварцбарда. Які у Петлюри та Махна були стосунки вже в Парижі?

Володимир Чоп: Стосунки в них були складні. 26 вересня 1919 року на станції Жмеринка УНР і Махно підписали угоду. Тоді в України з’явився шанс зупинити об’єднаними силами наступ білих та червоних. Але союз цей розпався дуже швидко через те, що Нестор Махно дізнався про змову серед повстанців, щоб усунути його від командування, і об’єднати армію з УНР, як це було з армією ЗУНР. Змову цю організували самі махновці. У ній фігурувала дружина Нестора Галина Кузьменко та друга людина після Махна Феодосій Щусь. Нестор дізнався про неї, але без конкретики. Тому він подумав, що групу змовників заслав Петлюра.

І тому він вирішив відповісти ударом на удар і спробувати зробити замах на життя Петлюри. Для цього він зв’язався з групою вороже налаштованих до Петлюри галицьких старшин. Вони дуже не любили Петлюру, бо вважали, що він зраджує Україну встановлюючи з поляками дружні відносини. І чим це закінчилось? Тим, що Петлюра віддав Західну Україну Польщі, щоб відвоювати інші українські землі.

Андрій Кобалія: А поляки через це мало не втратили власну державу, до речі.

Володимир Чоп: Так. І от замах цей не вдався, бо Петлюра не приїхав на зустріч. Але які після цього всього могли бути відносини? І от коли Махно потрапив у польські табори, де також перебували петлюрівці, то сам Петлюра утримує своїх офіцерів від замаху на Махна. А потім Нестор зустрічаючись у Парижі з анархістом Шварцбардом вмовляє його не чіпати Петлюру.