На початку XX століття Борислав став третім у світі містом за видобутком нафти після Пенсильванії й Баку — Владислава Москалець

Розмова про «Галицьку Каліфорнію», Бруно Шульца, нафту, Франца Йосифа і єврейське життя на Західній Україні.

Ведучі

Василь Шандро

Гостi

Владислава Москалець

На початку XX століття Борислав став третім у світі містом за видобутком нафти після Пенсильванії й Баку — Владислава Москалець
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/04/hr-zustrichi-2021-04-25-moskalets.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/04/hr-zustrichi-2021-04-25-moskalets.mp3
На початку XX століття Борислав став третім у світі містом за видобутком нафти після Пенсильванії й Баку — Владислава Москалець
0:00
/
0:00

Гостя програми — Владислава Москалець, старша викладачка кафедри історії Українського католицького університету, координаторка програми єврейських студій, докторка філософії.

Василь Шандро: Що це таке — «Галицька Каліфорнія» і де вона була?

Владислава Москалець: «Галицька Каліфорнія», як її називали на початку XX століття — це таке містечко Борислав, яке поєднане з двома іншими містами — Дрогобичем і Трускавцем, курортним містом. Це недалеко від Львова. У цьому регіоні в другій половині XIX століття знайшли нафту. Нафта там була і до того, її було дуже багато під поверхнею землі, але селяни не дуже розуміли, що з нею можна робити. Тільки в середині століття, коли винайшли спосіб рафінування цієї нафти й гасову лампу, яку можна було використовувати для освітлення, це місце починає приваблювати підприємців. За пів століття воно розростається і на початку XX століття Борислав стає третім у світі містом за видобутком нафти після Пенсильванії й Баку. Це місце було дуже відоме, про нього багато писали.

Василь Шандро: Що таке місто Борислав на той час?

Владислава Москалець: До моменту, коли в Бориславі знайшли нафту і її почали видобувати там, це було село, де в принципі не було нічого важливого і воно не є цікавило нікого. За пів століття це село перетворилась на містечко, яке приваблює в основному робітників. Люди, які там живуть — це зазвичай робітники, частина з яких приходить до міста на сезон, працювати. Однак ми маємо групу населення, яка присутня у місті весь час — це євреї, оскільки євреї не вертались до літніх польових робіт. Вони проводять більшість свого часу там.

У той час Борислав приваблює дуже багато євреїв як підприємців. Якщо ми подивимось, хто є власниками копалень в 1860-ті-1870-ті, то це в основному євреї. Постає питання, чому так стається і чому їм так подобається ця промисловість. На це є різні варіанти відповіді, один із яких такий, що євреї досить швидко орієнтуються в нових бізнесових можливостях, трендах. Коли частина євреїв займається якимсь бізнесом, вони приводять за собою інших.

Моє дослідження стосувалось того, як формальні й неформальні зв’язки між підприємцями та їхніми родинами сприяли тому, що вони домінували у певних групах. Це тривало десь до початку XX століття, коли починають з’являтись канадські, французькі фірми, в яких вже зовсім інший рівень промисловості, ніж ці дрібні місцеві підприємці. Промисловість поступово стає більш професійною і ці копальні з неї просто витискають. На початку XX століття єврейські підприємців вже не домінують у цій ніші.

Василь Шандро: Чи можна було зустріти серед робітників євреїв?

Владислава Москалець: Безумовно. Робітники, які залишались у Бориславі на літо – були євреями. Євреїв в місті було досить багато і те, що там є робітники — починає привертати увагу сучасників, бо це досить нетипово. На Галичині ми маємо етнічні поділи, які збігаються з соціальними — якщо ви українець, то швидше за все селянин, якщо ви поляк, то ви шляхтич, а якщо ви єврей, то маєте або корчму, або здаєте кімнати. Борислав мав трохи складнішу соціальну структуру. 

Ми маємо так звану Бориславську війну — великі бійки між християнськими та єврейськими робітниками, які виглядають як рівноцінні бійки між двома групами населення. Оскільки єврейських робітників багато, вони почувають себе досить впевнено, однак на кінець XIX століття починається криза. Індустрія модернізується, єврейських підприємців стає менше. Відповідно єврейські робітники, які часто були досить малокваліфікованими, стали безробітними і їм не було куди вертатись. Вони розірвали відносини зі своїми містечками, з яких походили.

Це привертає увагу благодійників, які приїжджають до Борислава й описують ті жахіття міста. Був такий письменник Саул Рафаель Ландау (Saul Raphael Landau), який дуже цим переймався. Він привертає увагу Теодора Герцеля (Theodor Herzl), одного з засновників сіонізму, Національного руху і намагається організувати розселення цих безробітних бідних єврейських робітників та їхніх родин  у Палестину. Навіть частина з них переїжджає, але безумовно тоді такий переїзд не був масовим і не міг стати розв’язанням цієї проблеми.

Василь Шандро: Чи використовували ви для дослідження твір Івана Франка «Борислав сміється», чи корисний він як документ?

Владислава Москалець: Безумовно він важливий. Коли я проводила дослідження, я уникала питання художньої літератури, бо художньої літератури по Бориславу багато, але вона дуже емоційно заряджена. З неї дуже видно, які погляди автори намагаються поширити. Франко писав ці твори у період свого захоплення соціалізмом, євреї у нього були символом капіталістів. Єврей дорівнює капіталіст, а капіталіст дорівнює єврей, що досить іронічно, бо вже незабаром євреї починають асоціюватись з соціалізмом, а не буржуа. Франко досить несхвально ставиться до родин єврейських підприємців.  Коли читати «Борислав сміється» ​чи будь-який інший його твір, треба бути готовим до цього

Василь Шандро: Як преса писала про це тоді?

Владислава Москалець: У той час в Бориславі було декілька місцевих газет — польсько-українська газета соціалістичного спрямування «Gazeta Naddniestrzańska» та єврейська газета «Drohobyczer Zeitung».  Було дуже цікаво порівняти, як ці газети дивляться на підприємців і все це середовище. Перша газета постійно писала про скандали й пов’язаність цих підприємців між собою. При цьому у кожному номері вони писали таку фразу — «сподіваємось, що ніхто не буде вважати нас антисемітами, бо ми просто розказуємо як є».

Формується уявлення про єврейську змову у місті Борислав, але коли прочитати єврейські газети, то там ми маємо дещо інші образи, інше уявлення  про тих підприємців – вони будують сиротинці для дітей, будинки для старих, займаються благодійністю і всіляко займаються благодійністю. Неєврейські газети це дуже демонізують і показують в дуже невигідному світлі. Все це наростало перед виборами, як тільки відбувалися вибори, то цей чорний піар починав литися з місцевої преси.

Василь Шандро: Як цей нафтовий промисел вплинув на міста, містечка і села довкола?

Владислава Москалець: У Дрогобичі містилася адміністрація, гімназії, синагоги. Підприємці вкладали в нього кошти. Якщо ми дивимось на фотографії Борислава, то до кінця XIX століття це місто, в яке не дуже інвестують. Там дерев’яні будинки, навколо яких болото. Борислав нагадує таке невеличке пекло, Дрогобич же виглядає дуже респектабельно. Трускавець же курортне місто, яке починає розвиватись досить пізно і стає справжнім курортом радше в міжвоєнний період. Також ці підприємці приїжджають до Трускавця.

Згодом, на початку XX століття, декілька родин які здобули багатство поїхали до Львова, а  хтось до Станіславова, де заснували іншу фабрику. Вони відкривають для себе Карпати й там будуються ряди вілл багатих єврейських буржуа. Родини єврейських підприємців займаються полюванням, ведуть спосіб життя характерний для вищого середнього класу. Їхні діти часто їдуть до Відня і залишаються там. Ми можемо казати, що багатство підприємців вкладається в ці містечка, також вони допомагають розвивати архітектуру, інфраструктуру інших міст регіону.

Василь Шандро: До чого тут Франц Йосиф і Бруно Шульц?

Владислава Москалець: Франц Йосиф — це символ. Євреї Австро-Угорської імперії є однією з найлояльніших груп населення цієї імперії, яка постійно виявляє у своїх молитвах, богослужіннях, прихильність до керівної династії. Коли Франц Йосиф в 1770 роках їде в Дрогобич, він відвідує також одну з фабрик, яку тримають єврейські підприємці. Один з цих підприємців Ашер Зеліг Ляутербах був дуже інтелектуальною людиною й у вільний час від роботи писав філософські трактати. У своїх спогадах про життя він згадав приїзд Франца Йосифа.

Дрогобич стає містом, звідки походять декілька важливих імен для мистецтва. Ми маємо митця Ефраїма Лілієна, який робив гравюри й створив портрет Теодора Герцля, засновника сіонізму. Також ми маємо Бруно Шульца, брат якого був в нафтовому бізнесі й спонсорував за ці гроші одну з його книжок. Можна сказати, що нафтовий бізнес в певному сенсі допомагає, підштовхує здобувати освіту, друкувати свої перші твори письменникам.

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

За підтримки:
Проект виходить за підтримки канадської неурядової організації «Українсько-єврейська зустріч» (UJE)

Коментарi до запису