Гість — Сергій Гірік, історик, викладач магістерської програми з юдаїки у Національному університеті «Києво-Могилянська академія».
Сергій Гірік: У Радянському Союзі були регіони, де жило чимало євреїв. Там державна політика щодо них була актуальною. Були регіони, де євреї не жили взагалі й там їхнє питання було формальністю. Ідеться про регіони, які до революції були за межею осілості: Сибір, Урал. У великих тамтешніх містах існували невеликі громади євреїв. За межами великих міст євреїв не було. На території, яка входила до межі осілості у дореволюційний час, як була велика щільність єврейського населення, так вона і залишалася.
Сергій Гірік: На усіх територія усі уряди колишньої російської імперії намагалися розв’язувати різні аспекти національного питання і зокрема ставлення до євреїв, починаючи з часів Тимчасового уряду, який оголосив про скасування усіх обмежень щодо євреїв. Надалі більшовики намагалися інтегрувати євреїв, які не цілком були інтегровані у суспільство.
Вони створювали під це спеціальні органи влади та спецструктури всередині партії. Це окремі відділи у наркоматі РРФСР та республіканських наркоматах у справах національностей, єврейські відділи при окремих комітетах партії, які комплектувалися з активістів єврейських партій, поглинутих до цього більшовиками. Тож здебільшого руками самих представників єврейської меншини формувалася політика радянської влади щодо євреїв на початку 20-х років. Системно більшовики почали намагатися її втілювати одразу після свого приходу до влади.
Читайте також: Через антисемітську політику в СРСР єврейські родини не могли прийти до Бабиного Яру — Анатолій Подольський
Сергій Гірік: Політика щодо євреїв різнилася в окремі періоди. До 20-х років усе лише формувалося.
З 1923 року втілювалася політика коренізації (створення єврейських шкіл з викладанням їдиш, окремих єврейських педагогічних та аграрних технікумів, окремого закладу вищої освіти на території УРСР). Євреї могли здобувати освіту рідною мовою, однак так випускники опинялися в певному неформальному гетто і могли працювати лише на територіях, де компактно жили євреї. У цей час створювалися єврейські колгоспи, національні райони на півдні України та у Криму.
З кінця 30-х років — повне згортання усього цього. У 1938 році ліквідовують усі школи з викладанням мовою їдиш. У 1939 році, після приєднання Західної України та Західної Білорусі до Радянського Союзу, у цих регіонах дозволяють на короткий час існування шкіл мовою їдиш, друк газет цією мовою.
Надалі аж до розпаду Радянського союзу дуже обмежили політику відновлення єврейської культури мовою їдиш. Лише, щоб показати, що ця культура існує, але тільки для людей старшого віку, які можуть прочитати журнал «Совєтіш геймланд» чи окремі книжки, видані «Советским писателем» у Москві.
Читайте також: Єврейська спадщина Володимира: що можна побачити у місті з тисячолітньою історією?
Сергій Гірік: У період 20-х років існувала конкуренція між різними політиками. Були різні точки зору. Одну з них представляв Ларін, іншу – Калінін.
Сталін почав цікавитися єврейським питанням перед смертю, 1949-1953 року, коли розкручувався маховик репресій євреїв. Сталін не вважав його важливим, у порівнянні з іншими аспектами національного питання. Під час війни відбулася поїздка Соломона Міхоелса до США для лобіювання надання єврейськими громадами США фінансової допомоги Радянському Союзові для закупівлі зброї, боєприпасів. Його радо там зустріли. Він зібрав великі суми допомоги. Після війни Сталін та наближені до нього представники КДБ почали просувати конспірологічну теорію «американська розвідка завербувала Міхоелса та готує змову проти влади Радянського союзу». Після проголошення 1948 році держави Ізраїль, євреїв сприймали як потенційних громадян з подвійною лояльністю. Йдеться про лояльність передусім своїй батьківщині за межами СРСР.
Сергій Гірік: У 20-ті роки були частими рецидиви старої традиційної юдофобії, це ще не модерний антисемітизм, з боку частини населення. Йдеться про низи. З боку верхівки антисемітизм засуджувався.
Побутовий антисемітизм є у цей час в антисемітських анекдотах. Проявів погромницької агітації вже нема.
Слухайте також: До більшовицького перевороту між євреями і українцями були дуже теплі стосунки — автор перекладу книжки «Ставище у спогадах євреїв»
Сергій Гірік: Після 53 року та відновлення на 14 років (до 1967 року) дипломатичних взаємин з Ізраїлем, градус антиюдейської пропаганди впав. Одночасно наприкінці 50-х активною була антирелігійна політика.
Створюється Антисіоністський комітет радянської суспільності. У такому форматі це діє до розпаду Радянського Союзу. У той самий час у рамках «політики розрядки» за часів Брежнєва дозволений виїзд окремих євреїв з Радянського Союзу.
Після 1979 року кількість євреїв, яких випускають з Радянського Союзу, значно зменшилася. Наприкінці 80-х ці обмеження знімають і починається «велика алія», яка триває упродовж 90-х в усіх колишніх союзних республіках.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS