Рукописи Мертвого моря. Фото: imj.org.il
Єлизавета Цареградська: Що таке Кумран? Що таке рукописи Мертвого моря? Мені це було взагалі невідомо, і я думаю, що ця розмова буде вкрай корисною для тих, кому це ще досі невідомо. І тому я запрошую вас у цю подорож, в якій нас супроводжуватиме старший науковий співробітник відділу фонду юдаїки Національної бібліотеки України імені Вернадського, президент Української асоціації юдаїки Віталій Черноіваненко.
Отже, я пропоную почати з очевидного. По-перше, що таке Кумран? Що це за місцина? І що це за такі рукописи Мертвого моря? Це взагалі що? Звідки це взялося і як давно нам це відомо?
Віталій Черноіваненко: Почну з того, що коли я захищав свою дисертацію на цю тематику 2012 року, то один з поважних членів спеціалізованої ради захисту дисертацій, де я захищався, в одному з інститутів Національної академії наук України, спитав мене, як можуть бути рукописи якогось моря. Тобто його здивувало саме словосполучення «рукописи моря». Він сказав: «Хіба можуть бути рукописи Чорного моря тощо?».
Але річ у тім, що це усталена назва. І різними мовами — англійською, французькою, івритом, українською — це звучить таким чином, як рукописи Мертвого моря або кумранські рукописи. Це нас одразу відсилає до певних локацій, до певних місць.
Єлизавета Цареградська: Це місто, Кумран? Це місцина?
Віталій Черноіваненко: Міста там не було. Забігаючи наперед, точаться великі дискусії до цього часу, чим було це місце. Але давайте одразу окреслимо, що це місце. Що це певна географічна локація — Кумран.
Одразу географічно звернемо наших слухачів й слухачок до Землі Ізраїлю. Сьогодні це Держава Ізраїль. Але в давнину це могло називатися Ізраїльським царством, Юдейським царством. Уже з римських часів, коли римляни завоювали ці землі, це називали Палестиною. Ну і так це виринає до цього часу. Власне, сьогодні «Палестина» часто лунає, але колись ці землі так не називалися.
Єлизавета Цареградська: А говорячи про рукописи, взагалі про кумраністику як таку, то чи виокремите ви якийсь конкретний історичний період?
Віталій Черноіваненко: Так. Якщо зводити до конкретного історичного періоду всі знахідки, то це II століття до н. е. — I століття нашої ери. Але з II століття до н. е. не так багато знахідок. Тобто більше — це I століття до н. е. й I століття нашої ери. Якщо тепер конкретніше брати цей час, який ми означили, то ця територія — це Юдея. Географічно тепер це Юдейська пустеля. Це неподалік Єрусалима, це околиці Мертвого моря. Сам Кумран розташований на північному заході Мертвого моря.
Ця місцина ще в літературі означена як Хірбет Кумран або Ваді Кумран. Ваді — це арабське слово, воно означає пустельну місцину, а точніше місце висохлої пустельної річки. Річ у тім, що в цьому регіоні опади, дощі бувають тільки взимку. Тобто вони наповнюють повідні місця, але потім вода висихає, земля взагалі пересихає, тріскається тощо. І це місце висохлих річок пустельних — це не тільки в землі Ізраїлю. Це на Близькому Сході, в Північній Африці таке явище. А Хірбет означає руїни. Тобто це на місці чогось зруйнованого. Тобто вже ця назва нас відсилає до того, що щось там таке було, що зруйновано.
А ще я хотів додати штрих до нашої географії, до цих місць і до цього терміну, до назви «рукописи Мертвого моря» чи «кумранські рукописи». І ми говоримо насамперед про рукописи, хоч серед знахідок не тільки рукописи були. Коли ми кажемо «рукописи Мертвого моря», то говоримо про ширше поняття, про рукописи, які знаходили в різних місцинах поблизу Мертвого моря, в тому числі в Кумрані. І найбільше знахідок було саме в Кумрані. А коли ми говоримо про кумранські рукописи, то це ми говоримо винятково про ті рукописи, які знайшли в Кумрані.
Отже, зрозуміло, що кумранські рукописи — це ті, що були знайдені в Кумрані. І, справді, там було знайдено найбільше рукописів з-поміж рукописів Мертвого моря. Але ще є рукописи інші, які були знайдені не тільки в Кумрані. Насправді там знайшли не тільки рукописи.
Єлизавета Цареградська: Якою мовою вони написані?
Віталій Черноіваненко: Зафіксовано загалом серед цих всіх знахідок три мови. Це давньоєврейська, арамейська мова і небагато давньогрецької. Чому давньогрецька? Тому що це відбувається вже після часу еллінізму, після того, як грецька культура проникає на Близький Схід і поширюється в цьому регіоні.
Читайте також: «Cьогодні юдаїка — це неоране поле» — директорка міжнародної програми з юдаїки
Єлизавета Цареградська: Що закріплено в цих рукописах, про що там йдеться взагалі? І от ви говорите, що точаться дискусії. А довкола чого вони точаться?
Віталій Черноіваненко: Я написав свою книжку, вона називається «Кумран і рукописи Мертвого моря: авторство, ідентифікація, історіографія». Я написав історіографічну книжку. Вона вийшла вже певний час тому, але кумранські студії, дослідження тривають фактично від часу виявлення перших рукописів, що сталося 1947 року. І одразу, швидко з’явилася фактично перша теорія походження, і почалися великі дискусії. І тільки за перше десятиліття існування ці студії, ці дослідження поступалися хіба біблеїстиці, дослідженням Біблії.
Тобто за перше десятиліття існування кумраністики, наскільки я пам’ятаю, близько шести тисяч досліджень зробили різні науковці. І це навіть попри те, що доступ до рукописів був дуже обмежений впродовж перших десятиліть після їхнього віднаходження — майже до 1990-х років.
У 1947-му були перші рукописи, які знайшли. Там є легендарна історія, як один бедуїн наче натрапив на глечики й знайшов перші рукописи. Про це теж, до речі, я пишу у своїй книзі.
А потім, відповідно, з плином часу і проведенням досліджень, це зацікавило археологів, різних дослідників в 50-60-х роках. І надалі, з певними перервами, в Кумрані тривали дослідження і розкопки. І не тільки в Кумрані — в околицях Мертвого моря з’являлися різні нові знахідки, вони накопичувалися.
Якщо ми говоримо тільки про рукописний матеріал, то не всі документи знайшли цілими. Багато що дійшло до нас фрагментами чи навіть дуже-дуже маленькими фрагментами. Але загалом більше тисячі рукописних одиниць було знайдено за цей час.
У своїй книжці я зібрав різні теорії, гіпотези, пов’язані з походженням рукописів й ідентифікацією основної й найвідомішої локації у контексті рукописів Мертвого моря — Кумрану. Простіше кажучи, є два великі питання, які поставали серед дослідників: чим був Кумран і хто написав рукописи Мертвого моря. Власне кажучи, я збирав різні теорії й гіпотези й аналізував їх. Їх дуже багато, тому зосередьмося принаймні на основних, а потім поговорімо про те, про що саме ці рукописи.
Читайте також: Що таке штетли, і як вони існували протягом століть
Єлизавета Цареградська: Якщо говорити про найбільш доказові або найбільш популярні теорії, то що нам випадає сказати з цього приводу?
Віталій Черноіваненко: Варто сказати, що, наприклад, одна теорія була дуже популярною. І певною мірою вона лишається популярною до цього часу. Але, на мій погляд, вона не є достатньо доказовою. Але ми не можемо про неї не поговорити.
Отже, перша теорія. Як я вже сказав, майже одразу після знайдення перших рукописів у 1947 році сформувалася група дослідників. Згодом навіть утворилася майже офіційно інтернаціональна команда дослідників з різних країн, і не всіх туди допускали. Тобто це було обмежене коло людей. Там не було жодного єврея, жодного юдея. Там ключову роль відіграли християни, а саме католики. Було кілька католицьких монахів, і з-поміж них найбільш ключовою фігурою був священник Ролан де Во.
Ролан де Во подав громадськості — і науковій, і назагал — приблизно наступну картину. Йому здавалося, що в Кумрані, приблизно як в середньовічній Європі, як в монастирях, існував скрипторій, а там сиділи переписувачі, які займалися тим, що писали або переписували сувої. Так і подали — що це певні аскетичні групи.
Але варто ще сказати, що якщо рукописні знахідки були, починаючи з 1947 року, то Кумран як археологічне місце було ще відомо з XIX століття. Тобто французькі археологи звернули увагу на це місце ще в XIX столітті. Був такий археолог — Клермон-Ґанно.
А про це місце і про те, хто там міг проживати, ще писали античні історіописці. Принаймні автори першої й найпопулярнішої теорії, кумрано-есейської, зверталися до античних авторів. Насамперед тут потрібно виділити трьох. Це Йосиф Флавій, Філон Олександрійський і Пліній Старший. Автори першої теорії подивилися, що в античних авторів йдеться про таку групу, як есеї. Це ніби трохи загадкова, маргінальна група. Їх ніби не так багато, але вони аскети, вони в особливому передчутті останніх часів, кінця світу. Тому вони начебто проживали такими групами, дуже аскетично.
Описане життя есеїв — це щось, що дуже схоже на описане в новозавітній літературі про життя перших християн. Взагалі, це окреме питання — месіанського контексту тогочасного, де зароджується зрештою раннє християнство. Тобто, в принципі, це один контекст.
І рукописи Мертвого моря важливі, тому що вони проливають світло на тогочасне юдейське суспільство. Вони дали науковцям, дослідникам додаткову інформацію за межами новозавітної літератури.
Так ось, автори першої, кумрано-есейської, теорії прочитали згаданих античних історіописців. Там Кумран прямо не був зазначений. Там була зазначена територія на північний захід від Мертвого моря. Вони подивилися, що на північний захід від Мертвого моря — Кумран. А там есеї жили. І вони, здалося дослідникам, були, як монахи.
Ролан де Во розумівся на давньоєврейській історії, історії давнього Ізраїлю. Але річ у тім, що в античних авторів ішлося про те, що есеї не одружувалися. А це в юдаїзмі маргінальна практика, тому що є заповідь біблійна пру у-рву — «плодіться і розмножуйтесь». Ця заповідь є беззаперечною. А есеї цього не робили, відповідно до античних авторів.
Тобто, можливо, невелика група аскетів і була. А можливо це був міф цілковитий. Але автори першої теорії собі уявили, що автори рукописів Мертвого моря, як середньовічні монахи, сиділи в Кумрані, в печерах, і переписували ці рукописи. І вони так сформували свою кумрано-есейську теорію, з якою багато хто погодився. Але багато хто і не погодився.
Читайте також: Рівень дослідження юдаїки — це маркер розвитку академічної науки у країні — Юрій Радченко
Єлизавета Цареградська: Ми зупинилися на кумрано-есейській теорії того, як з’явилися рукописи Мертвого моря. Але ви зазначили дуже важливий момент — що ці рукописи дають нам більше знання, зокрема про життя людей, того, чого немає в інших писаннях. Що це за інформація? І взагалі, як організовані ці рукописи? Це як літопис, описання життя, якихось подій, такий собі щоденник історичний? Чи це зведення правил, настанов тощо? Якась, можливо, примітивна збірка законів? Як це виглядає взагалі структурно?
Віталій Черноіваненко: Не можна просто обмежитися і зупинитися на кумрано-есейській теорії. З мого боку це було б і нефахово, і певним чином неетично — не сказати принаймні про одну ще важливу альтернативу кумрано-есейській теорії. Але пропоную зробити так: я відповім зараз на ваше запитання, але воно частково буде містити відповідь важливу, яка важлива буде якраз в контексті альтернативної теорії.
Отже, одразу потрібно сказати, що рукописи Мертвого моря — це дуже різноманітний пласт літератури. Дуже неоднорідний. І це не тільки про мови, про різні мови, про які ми сказали. Це також питання різножанровості. Це питання того, що там багато різних почерків. Тобто ішлося про залученість чималої кількості людей до написання чи переписування цих рукописів.
Сьогодні існує низка видань всього корпусу рукописів Мертвого моря. На українську мову перекладів обмаль, хіба що в додатку до моєї книжки. Тобто трошки я переклав свого часу. Російською мовою такі спроби здійснювали ще в радянський час поодинокі сходознавці, дослідники цих рукописів в Радянському Союзі. І ще в пострадянський час в Росії виходив другий том, фактично найвідоміші рукописи, але далеко не весь корпус.
Але весь корпус видано англійською мовою й івритом. Англійською мовою існує видання, де все англійською мовою. А існує навіть білінгва. Тобто, гортаєш книжку, і з одного боку у тебе оригінальний текст, а з іншого боку — переклад. І я вже мовчу про різні технології, які не поширилися на всі рукописи. Тобто є сайт, де викладений рукопис. Бо коли ти бачиш книжку, навіть білінгву, то ти бачиш не живий рукопис, а тобі надрукований в книжці текст. А на сайті, відповідно, ти маєш гарно зісканований рукопис. Там можна навести курсор на певне слово в самому рукописі, і тобі підіймається віконечко з тим, що це за слово, яке його значення, переклад тощо.
Щодо різножанровості цих рукописів, то літописів там немає. Тобто, скажімо, у біблійній літературі (Єврейській Біблії або християнською мовою Старому Завіті), є, наприклад, книги-хроніки, книги царів. Тобто це, власне, хроніки, це літописи, де є історія царювання певного царя. В рукописах Мертвого моря такого майже нема.
Щобільше, багато рукописів Мертвого моря працює з алюзіями. Тому певні дослідники в певний час намагалися знаходити певних історичних персонажів чи історичні події тогочасні через алюзії в рукописах.
Єлизавета Цареградська: Тобто це таке художнє осмислення, можна сказати.
Віталій Черноіваненко: Так, можливо, певний образ, алюзія звертає нас до певного персонажа певної епохи тощо.
Єлизавета Цареградська: Тобто це як художня література того часу.
Віталій Черноіваненко: Так. Чимало текстів з рукописів Мертвого моря — есхатологічного, апокаліптичного, месіанського характеру. І воно, мабуть, інакше й не могло бути. І це якраз нам додатково показує, наскільки тогочасне суспільство жило месіанськими ідеями.
Це зокрема показує, чому виникає християнство, зрештою. Християнство, зрештою, вийшло за межу юдейського світу і після Юдейської війни (або першого антиримського повстання в Юдеї) збереглося. Воно розширилося, воно вижило і навіть стало тим, чим стало. Але християнство було на початку, скоріше, звичайнісінькою сектою в юдаїзмі тогочасному, один з інших таких рухів. І ось коли ми читаємо в цих рукописах про ці рухи, то ми бачимо, що вони були різні.
Але серед рукописів Мертвого моря настільки різна жанровість, що, наприклад, там навіть були гороскопи. Тобто дуже різні жанри були зафіксовані. Або, наприклад, там є біблійні книги. Наприклад, є книги пророків. Тобто серед рукописів є випадки, коли знайдено саму біблійну книгу, яка містить сам біблійний текст. Або, наприклад, ту, яка містить, скажімо, неканонічний текст. Або ту, яка містить коментар на цю біблійну книгу. Тобто це те, що називається екзегетика. Тобто коментарі на біблійні книги. Тобто серед рукописів є як сама біблійна книга, так і коментар, наприклад, на цю біблійну книгу.
Насправді можна продовжувати й продовжувати. Тобто серед цих рукописів дуже багато різнозмістових і різножанрових документів. І, до речі, після озвучених аргументів, я підійду до тих науковців, які були незгодні з кумрано-есейською теорією.
Читайте також: Біньямін Мініч: Щоб відчувати зв’язок, не обов’язково робити алію та іммігрувати до Ізраїлю
Єлизавета Цареградська: Перейдемо до альтернативної теорії.
Віталій Черноіваненко: І дослідників, яким Ролан де Во і компанія запропонували кумрано-есейську теорію, ця теорія не задовольнила. По-перше, ми вже казали про проблемність того, що автори рукописів не можуть бути юдеями-аскетами.
Окей, припустимо, що автори усамітнилися, чекали останніх часів, не одружувалися тощо. Але, зрештою, є зміст рукописів. Коли краще стало відомо про зміст самих рукописів, про їхню палеографічну оцінку (тобто, наприклад, коли були написані рукописи, на якому матеріалі, які почерки тощо), то неможливо уявити собі якусь невелику, усамітнену громаду, де було стільки переписувачів. Бо це різні почерки.
Річ у тім, що треба розуміти, хто такий переписувач. Переписувач — це собі не просто дядько, який сів і починає щось там переписувати. З античних часів і до сучасного юдаїзму збереглося таке заняття, як переписувач. І до цього часу є така професія в юдаїзмі — софер.
У синагогах ви бачите сувої Тори. Або, наприклад, при вході в кімнати — мезузи, а там невеличкі рукописні тексти у футлярах. Це є, власне, мезуза. Так ось, це все має написати фаховий переписувач. Він каліграф водночас. Це дуже копітка робота, і вона потребує підготовки й навчання, і вмінь. Це дуже непросто.
Так от, важко уявити, що на кілька тисяч людей було б кілька сотень фахових переписувачів, тобто на десять людей — один фаховий переписувач, — це просто щось нереальне. Але це ще не все.
Ми собі уявляємо, що це була нібито якась громада самітників, яка писала рукописи Мертвого моря. Автори кумрано-есейської теорії дуже апелювали до Уставу громади, одного з кумранських документів, який чимось схожий на діяння апостолів, як життя ранніх християн показано в новозавітній літературі — що все було в спільній власності, вони були однодумні, однодушні, все було майже ідеально в них. Але річ у тім, що якщо ми беремо оце різноманіття у рукописах Мертвого моря, то ми бачимо, що деякі рукописи часом є просто несумісні один з одним. Тобто автори рукописів не могли бути однією спільнотою в Кумрані.
І тепер я хочу підійти до альтернативної теорії. Мій науковий вчитель, вже, на жаль, покійний професор Чиказького університету Норман Ґолб, опублікував першу статтю 1980 року, за якою пішли інші статті й монографія в 90-х роках, «Who Wrote the Dead Sea Scrolls?» — «Хто написав сувої Мертвого моря». Він став автором єрусалимської теорії в цій царині. Тобто Норман Ґолб спирається на те, що в рукописах Мертвого моря різний зміст, різні почерки. Там є ще низка інших аргументів, які я викладаю у своїй книзі.
Ці аргументи кажуть, що шляхи ведуть взагалі не в Кумран, а в Єрусалим. Тільки там могла бути така кількість переписувачів, різних груп. Тобто різні групи, причетні до рукописів, могли бути представлені фактично тільки в одному місті, в тогочасній юдейській столиці — в Єрусалимі.
А як рукописи опинилися в Кумрані? На це він дав інакше відповідь. Він помістив це питання в контекст Юдейської війни 66-73 років нашої ери. Це повстання проти Риму, і в контексті нього римляни взяли Єрусалим у 70-му році. Тому юдеї тікали з міста і просто виносили з собою найцінніші для них речі, і в тому числі рукописи. До речі, Йосиф Флавій каже про те, як рухалися біженці з Єрусалиму, в яких напрямках. Зокрема це був напрямок в бік Мертвого моря.
І цілком можна припустити, що все-таки для юдея — що тоді, що зараз — пріоритетним є збереження життя, яким би важливим не був предмет, який він ніс. І тому юдеї, побачивши, що можуть не втекти від римлян, лишали цінні речі до кращих часів в певних місцях. І печери поблизу Мертвого моря могли виявитися таким місцем, де рукописи пролежали майже 2000 років, до XX століття.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі