Біньямін Мініч: Щоб відчувати зв’язок, не обов'язково робити алію та іммігрувати до Ізраїлю

Про свято

Біньямін Мініч: Якщо говорити про Песах з релігійного погляду, то це свято виходу ізраїльтян з Єгипту. Вони ще не називають себе юдеями чи євреями, вони називають себе синами Ізраїлевими.

В Ізраїлі це свято ми святкуємо 7 днів. За кордоном святкується 8 днів. 8 днів, тому що 2000 років тому єврейський календар був побудований на вирішеннях рабинського суду як сидів в Єрусалимі. м треба було надіслати вістку про те, що почався новий місяць. Це могло зайняти більше, ніж один день. Тому в найбільшій тоді єврейській громаді не в землі Ізраїля, у Вавилоні, святкували додаткові дні у всіх великих святах. Це Песах, П’ятдесятниця, Шавуот, Сукот, Рош га-Шана, Йом Кіпур.

У свята Песах є чотири імені.

1. Песах. Що означає «перейти». Це нагадує нам, як Ангел Господній перейшов під час останньої страти у Єгипті від смерті першороджених. Ангел убив всіх єгипетських першороджених, а ізраїльських не вбив. Потім ця назва стала назвою особливої жертви, яку приносили в храмі у Єрусалимі.
2.  Хаґ га-авів — свято весни. На землі Ізраїля дуже коротка весна.
3. Хаґ га-мацот. Свято маци, хліба, який не зійшов. Весь тиждень ми не їмо пічний хліб. Цей смисл приходить з двох сторін. З однієї сторони у нас є вказівка від Бога, що цей тиждень ми не можемо їсти все, що кисле. Але є також історія свята, яка каже, що ізраїльтяни так намагалися так швидко вийти з Єгипту, що їхнє тісто не зійшло. Тому є два смисли: заплановане і незаплановане. Тобто нам було сказано не їсти інший хліб і так сталося.
4. Хаґ га-херут — свято свободи.

Якщо ми шукаємо сенси, кожна з чотирьох назва свята Песах може дати нам про що подумати. Цього року ми невпинно думаємо про свободу. Тому що як ми всі знаємо є більш ніж 130 ізраїльтян, які не можуть святкувати це свято зі своїми родинами, бо вони є у полоні в Газі.

Читайте також: «Сильна людина свої проблеми не скидає на якусь націю». Історія родини Рапопорт

Традиції, які мають бути дотримані на Песах

Біньямін Мініч: Відкривається цей семиденний період святковою вечерею. Найбільш відома традиція — це пасхальний Седер — вечеря першої ночі, а не в Ізраїлі — другої ночі також. Седер в перекладі означає «порядок». Є 15 етапів цієї вечері, коли ми розмовляємо про вихід з Єгипту, коли беремо різні види їжі. Але найважливіша заповідь цієї вечері — розповідати про вихід з Єгипту та розмовляти про смисли свободи для нас сьогодні.

Єлизавета Цареградська: Чи дозволено працювати під час цього свята?

Біньямін Мініч: Від 2 по 6 день в Ізраїлі, та від 3 по 6 не в Ізраїлі — це дні, які називаються «звичайними днями свята». Це коли ми можемо ходити на роботу, працювати та виконувати все, що нам потрібно. Лише перший і останній дні є святковими. Ми їх святкуємо на всі 100%.

Дні Песаху не дуже жаркі. Можна виходити на природу, пікніки, зустрічатися з сім’єю. Діти не ходять до школи. Це можна порівняти з християнською Пасхою. Це дуже святковий день. Песах найбільш святковий день, ніж інші свята.

Єлизавета Цареградська: Я часто в Україні чую порівняння Песаху з Пасхою. Чи доречне це порівняння?

Біньямін Мініч: У цьому випадку це порівняння дуже вірне. Бо християнська Пасха походить від історії, яка сталася на тій пасхальній вечері. Вечеря, на якій Ісус встановив традицію хліба та вина. Це був пасхальний Седер. Тому це дуже вірно — порівняти Пасху та Песах. Навіть якщо сьогодні це різні свята з різним наповненням.

Спогади

Біньямін Мініч: Минулого тижня повернувся у свої дитячі спогади. Цього року я святкував Седер у Тбілісі. Це був перший раз за 12 років не в Ізраїлі. Мій останній Песах не в Ізраїлі був у Криму у 2012 році. Останні вільний Песах у Криму. Я народився та виріс у Керчі. Мій перший Седер у 8 чи 9 років. Це були перші роки, коли була побудована єврейська громада в Керчі. Приїхали студенти зі США. Вони розповідали нам як це робити. Бо ніхто цього не знав точно. Це було велике свято. Я був одним із наймолодших учасників. На Седері дітям дають шукати останній шматок маци.

Чому складно зберігати традиції?

Єлизавета Цареградська: Чому складно зберігати традиції? Чому вийшло так, що бувши євреєм у Керчі довелося чекати на євреїв з США, які допоможуть відновити знання про свято?

Біньямін Мініч: Це дуже просто. Радянський період був періодом, коли всі релігійні або інші традиції були заборонені. Якщо Різдво радянською владою було перетворено на Новий рік, то єврейським святам ніхто нічого не зробив. Їх лише заборонили. Бабуся моєї мами була останньою в сім’ї, якій кожен Песах їй слали мацу на пошту. Але вона вже не знала, як святкувати. Вона народилася напередодні Другої світової. В її сім’ї вже нічого не святкували. Бо єврейські школи були закриті у 1927 році. Коли прийшли нацисти вбивати євреїв, ніхто вже не знав, як і що святкувати. А після війни вже ніхто не хотів. Всі хотіли вижити.

У єврейських сім’ях не хотіли бути як всі християни. Бо пам’ятали, що євреї. Так стали будуватися громади у великих містах. Це було легше. Тому у Києві вже наприкінці 1980-х початку 1990-х було кілька єврейських громад: прогресивна, хасидська, ортодоксальна. А до маленьких міст, як Керч, це прийшло десь у 1996-1997 роках.

Єлизавета Цареградська: Як будувався цей процес?

Біньямін Мініч: На кінець 1990-х законодавча система України будувалася теж. Тому наша громада в Керчі сформувалася у 1996-1997 роках, але будівля синагоги була повернута лише у 2001 році. Раніше громада орендувала зал у місцевого театру. Там ми святкували Бар-Міцву, коли мені виповнилося 13 років.

Слухайте також: «Ці люди поставили собі за мету довести, що єврейське мистецтво існує». Хто вони, єврейські художники Львова початку XX ст.

Чи святкують зараз Песах у Криму?

Біньямін Мініч: Думаю, загалом це доступно. Тому що Росія не любить різноманітність, але працює за системою «одна церква — одна держава — один президент». І одна єврейська громада теж. Тому там є Федерація єврейських громад Росії, яка взяла під своє крило всі кримські громади. Наскільки я це знаю, у місцевих громад є все, що їм потрібно, щоб святкувати Песах.

Єлизавета Цареградська: Чи є різниця святкування Песаху в Криму та Ізраїлі?

Біньямін Мініч: Коли ми святкуємо Песах, ми розповідаємо не тільки про вихід з Єгипту, а й про шлях до землі Ізраїлю. Коли ми святкуємо це на землі Ізраїлю, у цьому є додатковий сенс, бо ми святкуємо це у тому місці, куди ізраїльтяни тримали шлях. Коли ми святкуємо не в Ізраїлі, то у нас є розуміння того, що після виходу з Єгипту та першого переходу до землі Ізраїля єврейська історія не зупинилася, вона продовжилася. Єврейський народ був вигнаний з землі Ізраїля двічі. Сьогодні для громади не в Ізраїлі це також можливість подумати про їхній зв’язок з державою Ізраїль. Не треба переїжджати чи робити алію та іммігрувати до Ізраїлю для того, щоб відчувати зв’язок з цією країною. Тому це також можливість для громади по всьому світі.

Чи відрізняється святкування Песаху в Ізраїлі цього року?

Біньямін Мініч: Так. Я чув так робили в Ізраїлі теж. Ми у Тбілісі поставили пустий стілець до святкового стола, прив’язали до нього фотокартку найменшої дитини, який був взятий у полон 7 жовтня. Йому було 9 місяців тоді. Сподіваюся, він живий. Ми розмовляли також про нього, про його сім’ю, яка також знаходиться в Газі.

Ми говорили про те, що шлях до свободи нескінченний. Його не можна звершити приходом до якогось місця. Історія завжди продовжується. На потрібно працювати дуже важко для того, щоб у нас залишилася наша свобода.

Читайте також: Історія Хануки — це фактично історія визвольної боротьби — Юлія Робчинська

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі