facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Не можна публічно бути в траурі у цей день — Юрій Радченко про традиції святкування Хануки

Ханука: традиції, історія. 

Не можна публічно бути в траурі у цей день — Юрій Радченко про традиції святкування Хануки
1x
Прослухати
--:--
--:--

Гість — Юрій (Амір) Радченко, кандидат історичних наук, виконувач обов’язків рабина в громаді традиційного (консервативного) юдаїзму міста Києва «Масорет», співзасновник Центру дослідження міжетнічних відносин Східної Європи, запрошений викладач Міжнародної міждисциплінарної сертифікатної програми з юдаїки.

Ханука: що це за день?

Єлизавета Цареградська: Як гадаєте, говорячи про Хануку, з чого варто починати? Дати визначення, що це за свято, що це за день?

Юрій Радченко: Коли намагаюся розказати про Хануку, в мене виникають певні відчуття протиріччя. Бо якщо аналізуємо єврейську традицію, єврейський контекст цього свята, розуміємо, що він досить цікавий. Ханука присвячена очищенню, відновленню Другого Храму, після того, як греко-сирійці його захопили та осквернили язичництвом. Десь там, 168-й рік, умовно кажучи, до нашої ери це відбувалося. І була група таких людей, повстанців, які цей Храм очистили у 165 роді до нашої ери, а пізніше створили державу тощо. Але головна перспектива цього свята, з єврейської точки зору, історичної, і якщо ми не єврейськими очима на це намагаємося дивитися, — це зміна символіки.

Первинно, коли існувала держава Хасмонеїв (Хашмонаїм), до 63-го року до нашої ери, це була одна ситуація. Це було свято воєнної перемоги над греко-сирійцями за допомогою Риму. А після того, як був зруйнований Храм у 70-му році нашої ери, мудреці Мішни та Гемари — Талмуду цю символіку трохи змінили. Тобто, вони почали переносити все це святкування на символіку дива. В Талмуді (Гемарі), (Шаббат 21б) ми читаємо про диво. Про те, що не було чистої з релігійної точки зору олії (масла) запалити менору, коли Маккавеї зайшли до Храму. Олію знайшли лише, умовно кажучи, на один день. Але вона горіла 8 днів після того всього. І оця символіка, вона переноситься. Бо в умовах діаспори євреї жили розпорошено. До речі, більшість євреїв досі живе поза землею Ізраїля. І оця символіка, власне, цікава. Коли акцент переноситься з воєнної перемоги, бо що святкувати, коли все зруйновано? Це з одного боку. Храму немає, держави немає тощо. Після 48-го року у XX століття ситуація трохи змінилася. Але, як бачимо, іноді буває по-різному. Особливо після 7-го жовтня цього року. Але символіка поєднує і те, і те, але все одно в єврейській традиції на перше місце ставлять саме диво, а після того — мілітарна перемога.

Що мене ще дивує, як би так, як історика в цій ситуації, це те, що, фактично, на кожне свято у нас є текст, який ми читаємо. Наприклад, якщо брати свята поза Торою (П’ятикнижжя Мойсея), які йдуть в рамках ТАНАХу, наприклад, але які встановили мудреці, мужі Великого Зібрання, наприклад, свято Пурім. Є текст, який конкретно це свято легітимізує. Це «Мегілат Естер». Це міцва, це заповідь мудреців, слухати цей текст під час Пуриму. Але у нас немає тексту, який був би канонізований в рамках святкування Хануки. Це дуже-дуже така цікава тема. І кілька книжок цьому присвячено. Це Перша книга Маккавейська, Друга книга Маккавейська і Третя книга Маккавейська. Там ця історія описується, але ці книги, вони не є канонічними ні в єврейській традиції, ні в християнській традиції. Вони дійшли до нас в грецькому перекладі, як, наприклад, книги Філона Александрійського. Ми їх можемо прочитати. Але вони не частина ТАНАХу, не частина того, що в християнській традиції називається Старим Заповітом.

Тому це така цікава ситуація, коли от ми святкуємо, і є вставка «Аль ха-нісім» («Про чудеса») в Аміду, в головну молитву, де розповідається про ці події. Але немає канонічного тексту, який би це описував.

Скільки днів і як відзначають Хануку?

Єлизавета Цареградська: Процес святкування Хануки якось формувався? Коли?

Юрій Радченко: Є зараз традиція, яка — у рамках нормативного юдаїзму. Тобто, Хануку святкують 8 днів — з 25-го числа місяця кіслев. Цього року це в четвер, 7 грудня ввечері заходить. І виходить свято 3 тевета. Тобто, місяць кіслев, тевет наступний місяць. Це не «йом тов», це не свято, коли заборонена робота, не можна палити, розводити вогонь, готувати їжу тощо. У цей день це дозволено. Але заповіддю мудреців (де-рабанан) є запалення ханукії, коли заходить сонце. Щоденно. Так традиція склалася, що кожного дня нову свічку додають до цього. У Талмуді є ще дискусія. Це було в першому столітті нашої ери, коли євреї вже втратили державність. Дискусія між двома школами: Гілеля та Шамая. Школа Шамая говорила, що треба усі вісім запалити й зменшувати по одній. А школа Гілеля, більш «ліберальна», сучасною мовою кажучи, стверджувала, що треба, щодень додавати. Ну, і пішли за традицію школи Гілеля якраз.

Фото: shutterstock

Обов’язковим також є, знову таки, з релігійної точки зору, це після ранішнього шахариту читати повний халель. «Халель» — це «халелюя» («алилуя»), «слава Б-гу».
«Альхамдулілля» — для кого більше ісламська традиція ближча. Це уривки зі збірника, скажімо так, псалмів, якщо говорити християнською мовою, власне. Ну, і плюс, це не є релігійним обов’язком, влаштовувати якусь вечерю з пончиками, смаженими на маслі, суфганійот. Багато масла, нездорова їжа. Але цікаво, але треба. І треба радіти. Тобто, у ці дні є заборона, наприклад, в кого траур, шива, кого, не дай Б-же, помер найближчий родич, людина має цей траур зняти. Тобто, не можна публічно бути в траурі в цей день. І є, наприклад, ситуація, коли в цей день є певні траурні пам’ятні дні. Наприклад, День пам’яті жертв Голокосту. В Харкові, наприклад. Напередодні Хануки якраз у 1941 році почали масштабні переслідування, переселення в гетто, а потім розстріли місцевих євреїв. І тому люди, які дотримуються традиції, мають відкласти ці комеморативні практики.

Це такі базові речі. Плюс в молитву, в Біркат Амазон, — благословення після їжі, як і в аміду, додається святкова вставка «Аль ха-нісім». До того ж є ще така символіка цього свята. Ранішня, принаймні. Вона описується в другій Маккавейській книзі. Знову таки, не у канонічній книзі в рамках юдаїзму, і християнства, бо в нас з християнами є, як би, є спільні тексти, є тексти окремі. Там описана ситуація з жінкою, яка стала мученицею, з її синами. Християни святкують у серпні День пам’яті мучеників Маковіїв і віють мак. Так от, зв’язку з віянням маку і Макабім (Макавеями) немає, це така гра слів. Семантика слів зовсім інша. Але цікаво, що у рамках християнської традиції згадують цих людей.Там описується ситуація, коли греко-сирійський цар змушує жінку і її синів їсти свиняче м’ясо публічно. І вони відмовляються, вони помирають, їх вбивають поступово та жорстоко. Один за одним. Ця історія також переказана в трактаті Гітін в Талмуді, але без імен мучеників.

До того ж є ще агадична література середньовічна. Але цей образ людей, які вмирають і які виконують закон, — стала символіка. І, до речі, перші християни й перші мусульмани, до речі, також слідували цьому прикладу. Коли, наприклад, перших християн заганяли, також вбивали, мучили, щоб вони принесли жертву ідолам. Чи перших мусульман також зв’язували, били, залишали лежати на сонці без одягу, клали їм велике каміння на груди й казали, мовляв, «помолися язичницьким богам». Вони казали «Вахад! Вахад!». «Один-один». Тобто такий підхід. Цей приклад, він був пізніше перейнятий. І плюс оця дискусія між мілітарним і немілітарним. Вона в першій книзі Макавеїв також описана, коли групу євреїв вбили греко-сирійці під час шабату. Бо вони не хотіли воювати під час шабату. І лідер цих повстанців, Матітьягу, він був також коеном, священником з Храму, нащадком Аарона. Він сказав, що вони будуть воювати в шабат. І мудреці в Талмуді, і вже пізніше авторитети галахи, говорили про те, що в шабат можна воювати, якщо це війна оборонна. І ти знаєш, що тебе вб’ють. Це дозволено: принцип «пікуах нефеш» — захист життя.


Читайте також: Рівень дослідження юдаїки — це маркер розвитку академічної науки у країні — Юрій Радченко


Як євреї в Україні святкують Хануку

Єлизавета Цареградська: Як щодо євреїв в Україні і їхніх способів святкувати Хануку? Чи вони змінювались, чи ні?

Юрій Радченко: Є галахічні передписання, які я описав. Вони дуже такі сухі, з одної сторони. Є практика. Якщо беремо з перспективи історії, описання Хануки, як святкування, ми зустрічаємо де? Ми зустрічаємо у Йосифа Флавія. Були дуже базові речі. Тобто, те, що там вісім днів святкується. При тому, пізніше, як би, Галаха середньовічна, пояснює, чому вісім, а не сім, наприклад. Бо масло то не було, за талмудичною традицією, на сім днів, на перший день вже було масло. Тобто, а чого тоді вісім? І така середньовічна відповідь, що перша свічка — це в пам’ять перемоги мілітарної, а всі інші сім — за диво.

Є описання дуже базові святкування цього в Новому Завіті. Це ситуація в Євангелії від Йоанна, коли Ісус приходить до Єрусалиму та продовжує свої дискусії зі своїми опонентами. І там написано, що це було свято якраз відновлення. Бо Ханука — це й освітлення, і освіта, і відновлення. Це якби там декілька, цей корінь може бути трактований з одної сторони.
Але потім, знову таки, ми маємо середньовічні всі ці речі, тексти, які я вже згадував. Знову таки, дуже важливим є ось ця символіка і певна суперечність публічності.
Бо якби один з аспектів — це показувати цю ханукію. Її публічно демонструвати — це з одного боку. А з іншого — євреї, як спільнота меншості, як спільнота переслідувана фактично все своє існування. І тут є суперечність. Тобто ти маєш демонструвати символ воєнної перемоги та диво публічно у ворожому оточенні. І це є такий виклик.
Не впевнений, що, наприклад, в Середньовіччі це була така публічна демонстрація. І, наприклад, у релігійному єврейському праві йдеться про те, що можна поставити в місце не дуже видиме. Але бажано поставити Ханукію на вікно або біля входу.

Тобто щоб люди, і євреї, і не євреї, це бачили. І пам’ятали про який там день і нагадували євреям, які забули запалити чергову свічку вдома, зробити це.
Важливим моментом є влаштування вечері. Певні, наприклад, громади влаштовують зустрічі. Наприклад, в Україні була така традиція доковідна, довоєнна, коли влаштовують такі міжрелігійні зустрічі. Наприклад, громада «Масорет» у 2010-х рр. проводила міжрелігійні цікаві зустрічі в один з днів Хануки. Але сталої традиції обов’язкової немає. Плюс є такі локальні моменти. Наскільки я пам’ятаю, це тільки локальна саме ашкеназька, тобто східноєвропейська, центральноєвропейська традиція — це «Ханука гелд». «Гелд» — це гроші на мові їдиш. Це роздача дітям грошенят якраз там на їхні потреби тощо. Тобто, як я знаю, у сефардів і в інших східних євреїв такої традиції немає. Беремо приклад середньоазіатських євреїв або кавказьких — у них також. Караїми це свято не відзначають, бо його немає в ТАНАХу. Як я вже казав, просто немає цього тексту. Якщо тексту в ТАНАХу немає, то цього свята немає. Це караїмський підхід.

Чи можуть не євреї долучатися до святкувань Хануки?

Єлизавета Цареградська: Як щодо процесів святкування, власне, неєвреїв? Чи можна вітати з Ханукою, чи можна долучатися до цих активностей, чи не євреям це заборонено?

Юрій Радченко: Жодних проблем, щоб євреїв привітати з Ханукою, немає. Долучитися до свят, якщо тим більше вас запросили, зовсім немає ніяких проблем.

Немає ніяких проблем, наприклад, коли людина, не єврей, без злих намірів приходить до синагоги. І, якщо чисто брати цей аспект релігійного права, без політики, — немає проблеми, якщо мусульманин молиться в синагозі. Немає проблеми, бо мусульманин є єдинобожником (наприклад, так вважав РАМБАМ). Є питання про християнство, існують певні моменти розбіжності серед релігійних єврейських авторитетів в різні періоди, чи є християни єдинобожниками, чи ні. Є певна дискусія про це. Але, якщо не євреї (християни, мусульмани) присутні на єврейському святі, то в цьому немає проблеми.

Єлизавета Цареградська: Чи є щось, що варто зробити? Знову ж таки, якщо запросили на Хануку, ти йдеш, і це може бути якийсь подарунок. Чи доречно взагалі дарувати подарунки?

Юрій Радченко: Якщо ця родина, чи ця людина, яка вас запрошує, дотримується кашруту, треба спитати, наприклад, який буде стіл. Найчастіше стіл на Хануку роблять молочним. Є певні галахічні практики й тексти, які це обґрунтовують. Треба це обговорити, якщо ти щось на стіл кладеш. Але я думаю, що щось кошерне на стіл в Хануку, наприклад пончики, куплені в місці, де людина ця це купує, — у тему.

Фото: shutterstock

 Слухайте також: Я не відносила б до ханукальної традиції писання світлом на дзвіниці Софійського собору — Діана Клочко


«Можна перейняти певні традиції у не євреїв, але змінювати свою релігію неможливо»

Єлизавета Цареградська: Мені здається, що як і християнська традиція, так і, власне, свято світла, так би мовити, воно все про ось цей зимовий період і про ось цей час, коли, можливо, людям, я не знаю чому, але бракувало в той чи інший спосіб, можливо, якоїсь мотивації далі провадити цю боротьбу. Це моє надумане, чи це, можливо, дійсно, має якесь підґрунтя у своїй основі? Тому що ось ці паралелі з народженням, з чимось світлим, з початком, з тим, що десь там майорить в кінці тунелю, у мене породжується. Мені цікаво вашу думку почути.

Юрій Радченко: Традиція Різдва, західного, східного, очевидно, має спільне коріння і в язичній традиції, і трохи в єврейській традиції. Бо християнство — це була первинно одна з груп юдаїзму, яка пізніше деюдизувалася, і там свої процеси пішли. Це окрема релігія, окрема група тощо. Символічно це досить таки цікаво збігається, коли й Ханука відбувається, і новорічно-різдвяний цикл свят. Це красиво.

Тут, до речі, я думаю, що якраз юдаїзм, як релігія тривалий час переслідувана, закрита, має мало моментів, пов’язаних з публічністю, святкуванням, яке б з боку мало красивий вигляд. Вважаю, євреї мають брати приклади й у християн, і в мусульман, як це святкується — саме у використанні ілюмінації. Рамадан, наприклад, як це багато світла тощо. У цьому суперечностей з галахічної точки немає, як я бачу. Думаю, близькість Різдва та Хануки — це красивий збіг. Бо, якщо знову до символіки свята повернутися, це свято насправді такого релігійного, до певної міри, фундаменталізму. Бо ці повстанці, вони вбивали також і євреїв, які не дотримувалися традиції. Вони вбивали і євреїв, і греко-сирійців. Тобто був такий перший, сучасно мовою кажучи, «єврейський джихад», насправді. Близькосхідний джихад.

Інша справа, що пізніше ця династія Хасмонеїв (Хашмонаїм) при збереженні своєї єврейської релігійної традиції, зовнішньо досить сильно також еллінізувалися. Їх царі випускали монети зі своїми профілями. З єврейської точки зору це дуже-дуже спірно тощо. Але це такий цікавий аспект. Бо ми насправді всі люди, які живуть разом. І всі культтури впливають одна на одну. Узагалі концепція еллінізму ще за часів Олександра Македонського і його генералів, була якраз в тому, що оцю македонсько-грецьку традицію можна поєднати з близькосхідною. Для цього культурного підходу було нормою вшановувати як свого бога, так і чужого. Але з єврейської точки зору це було неможливо, бо євреї — «фундаменталісти» у цьому питанні: «немає Б-га, крім Б-га», «Шма Ісраєль, Адонай Елохейну, Адонай Ехад». Якщо ти поєднуєш, ставиш на рівні когось або щось з Б-гом — це заборонено. Можна перейняти певні традиції у не євреїв, але змінювати свою релігію неможливо. І цей баланс євреї намагаються всі ці тисячі років тримати. Поки вдається.


Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

За підтримки

Зустрічі

Проект виходить за підтримки канадської неурядової організації «Українсько-єврейська зустріч» (UJE).

Поділитися

Може бути цікаво

Для вступу в ЄС нам треба реформувати державну службу —  депутатка

Для вступу в ЄС нам треба реформувати державну службу — депутатка

Притула: У волонтерстві і є квінтесенція українського громадянського суспільства — ми всі разом

Притула: У волонтерстві і є квінтесенція українського громадянського суспільства — ми всі разом

Закриття церков і рейди на священників: що з релігійними організаціями на окупованих територіях

Закриття церков і рейди на священників: що з релігійними організаціями на окупованих територіях

«Йдеться про верхівку айсберга»: Левченко про зафіксовані злочини сексуального насильства

«Йдеться про верхівку айсберга»: Левченко про зафіксовані злочини сексуального насильства