«Роботи ще на десятиліття»: як в Україні постає культура пам’яті про загиблих на війні

Як платформа «Меморіал» розбудовує культуру пам’яті в Україні

За словами Лєри Лауди, цифровий «Меморіал» покликаний зберегти інформацію на десятиліття й століття, щоб у подальшому люди могли відшукати відомості про своїх рідних, знайомих, земляків. Крім того, архів у своїй роботі використовують дослідники, науковці, журналісти, документалісти, щоб будувати нашу історію, докопуватися до правди. Платформа пам’яті «Меморіал» була заснована шостого березня 2022 року командою журналістів та редакторів. Вони почали займатися пошуком, фіксацією, документуванням історій українців та українок, які загинули під час війни. З часом команда почала співпрацювати з іншими громадськими організаціями, які працюють з темою пам’яті. Відбувається також співпраця з громадами щодо способів, за допомогою яких вони можуть вшановувати пам’ять загиблих, виходячи з наявних можливостей та ресурсів. «Меморіал» знімає документальні фільми, організовує виставки за кордоном.

«Напевно, наша найбільш масштабна співпраця — це акція «Стіл пам’яті» до Дня пам’яті захисників і захисниць 29 серпня, яку ми допомагаємо робити фонду Іллі Грабара, ми уже два роки з ними співпрацюємо. Якщо ми стартували з 800 закладів-учасників у 2024 році, то у 2025-му їх уже було 3000, і цього року, сподіваюся, це буде ще більш масштабно. Думаю, ви бачили 29 серпня у багатьох кав’ярнях та інших установах певним чином оздоблені столи у пам’ять про наших полеглих захисників і захисниць», — розповідає Лєра Лауда.

Інший проєкт платформи — виставка «Втрачене дитинство». Вона існує в онлайн-форматі, але також є макети різними мовами, які дозволяють роздрукувати їх та організувати захід. За словами співзасновниці «Меморіалу», цю виставку показали уже в близько 30 країнах. У її основі — історії дітей, які загинули через війну, написані їхніми батьками.

Минулого року у співпраці з Медійною ініціативою за права людини та The Ukrainians була видана книжка «Оленівка. Злочин. Пам’ять. Поламана система». Відбуваються покази відео про полеглих у публічних просторах. Також до фонду звертаються бізнеси та компанії, які хочуть запровадити культуру меморіалізації у своїх колективах чи просторах.

Премія Memorial Action Award

У лютому цього року вперше відбулося вручення премії Memorial Action Award. Нею нагородили одинадцять ініціатив, пов’язаних із культурою пам’яті в Україні. Лєра Лауда говорить, що планують вручати пермію щорічно й поступово масштабувати проєкт. Memorial Action Award заснували, щоб осмислювати, як українське суспільство розвиває нову культуру пам’яті, які рішення знаходить.

«Тому щороку ми хочемо відзначати дуже різнопланові ініціативи, які у своїх нішах зробили щось важливе. Ми завжди кажемо, що пам’ять не може бути монополізована державою або великою громадською організацією. Це те, що створюється у різних соціальних бульбашках: на рівні університету, який засновує премію, на рівні родини полеглого, на рівні професійної спільноти», — пояснює Лєра Лауда.

Становлення культури пам’яті й меморіалізації в Україні

Співзасновниця «Меморіалу» вважає, що Україна в період незалежності не впоралася з розбудовою культури пам’яті. Вона зазначає, що важливо не лише фіксувати імена, а й чесно осмислювати минуле. Багато організацій, які працюють із цією сферою, виникли уже в період повномасштабної війни.

«Були окремі, які з’являлися раніше, і велика шана й повага людям, які зрозуміли це значно раніше, але ми як країна та суспільство спохопилися надто пізно, мені здається. З 2022 року ці ініціативи — одні масштабні, інші дуже точкові, нішеві — почали щось створювати, вчитися та набувати експертності», — каже Лєра Лауда.

Команда «Меморіалу» — колишні журналісти й журналістки, які хоч і стикалися з темою пам’яті в межах окремих матеріалів, але не працювали з нею системно й не мали відповідної кваліфікації. Тож набувати нових компетенцій доводиться протягом останніх чотирьох років.

У 2023 році українські організації, які працюють із темою пам’яті, почали знайомитися та взаємодіяти між собою. Після хаосу першого року повномасштабної війни вони почали шукати точки перетину, можливості співпраці, почався ріст спільноти.

Лєра Лауда каже, що у 2022-2023 роках вони досліджували досвід меморіалізації інших країн, наприклад, Ізраїлю чи Боснії і Герцеговини. Тим не менш, зауважує діячка, наразі в Україні здебільшого не спираються на чужий досвід, а вибудовують свій підхід. За ці роки українцям уже вдалося побудувати власні якісні практики та рішення, які відповідають нашим потребам.

Чи стигматизоване в суспільстві переживання втрати

Лєра Лауда сподівається, що суспільство усвідомлює, що кожна людина може по-своєму переживати втрату, потребувати для цього різної кількості часу. Про це питання дедалі більше говорять, зокрема наголошують, що не можна нав’язувати іншим певні усталені уявлення про те, яким має бути горювання.

«Мені також важливо щоб, зокрема, медіа більше порушували тему табуйованості горювання чоловіків. Мені здається, це теж проблема. Щоб на «Меморіалі» з’явилася історія певної людини, хтось із рідних має подати заявку, заповнити анкету, і далі ми з ними зв’язуємося. І ми дослідили, що абсолютна більшість поданих заявок — від мам, дружин, доньок, і дуже мало чоловіків звертається. Навіть якщо, наприклад, загинула дружина-військовослужбовиця, дуже мало чоловіків звертається. Мені здається, це теж одна з хибних давно нав’язаних установок, що чоловік має мужньо мовчки переносити втрату. Можна й так, якщо це його спосіб, але є певна стигматизація», — розповідає співзасновниця «Меморіалу».

Вона зазначає, що важливо вчитися, як правильно спілкуватися з людьми, які пережили втрату. Часто ми не знаємо, що варто запитувати у такої людини, що доречно або недоречно їй казати. Крім того, цей підхід відрізняються у кожному окремому випадку.

Перспективи роботи

Лєра Лауда розповідає, що минулого чи позаминулого року була у Сараєві. Там вона зустрічалася з організаціями, які продовжують займатися пам’яттю й меморіалізацією. Хоча минуло уже близько 30 років по завершенню війни, в країні продовжують шукати історії про той час, створювати нові матеріали на цю тему.

«Я ніби це завжди розуміла, але завдяки тій поїздці я справді відчула, що це роботи ще на десятиліття. Мене це якось шокувало насправді. Я вважаю дуже важливим те, що ми робимо, але я до 2022 року не могла уявити, що моя професійна кар’єра під у цей бік», — говорить Лєра Лауда.

За її словами, наразі платформа «Меморіал» — найбільше зібрання історій загиблих, і колись вона може перейти під опіку держави. Тим не менш, поки команда не хоче змінювати формату роботи, адже зв’язок з державою може суттєво забюрократизувати й сповільнити процес.

«Головне, так чи інакше, ми давно декларуємо, що у перспективі якоїсь кількості років ми хочемо побудувати фізичний простір, фізичний музей «Меморіалу», який узагальнить усе те, що ми зробили у різних форматах. Це буде спадок, який ми як організація лишимо, сподіваюся, на десятиліття», — каже співзасновниця платформи.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі