Від Чуфут-Кале до Леніндорфа. Як євреї з'явилися у Криму?

Історик Михайло Тяглий розповідає про кримчаків, караїмів та єврейську історію півострова

Ведучі

Андрій Кобалія

Від Чуфут-Кале до Леніндорфа. Як євреї з'явилися у Криму?

Історик Сергій Плохій називає Україну – “Брамою Європи”. Країну на межі Сходу та Заходу. Через постійні війни, походи, зміни кордонів та міграції ці території перетворились на багатоетнічну мозаїку. ЇЇ частиною є і Крим, куди протягом останніх двох тисяч років встигли прийти греки, готи, Візантія, італійці, татари, українці та росіяни. Євреї також змогли знайти свої ніші в житті півострова. Про те, як і коли вони вперше з’явилися у грецьких колоніях, розповів дослідник єврейської історії Михайло Тяглий.

Михайло Тяглий: В Криму євреї вперше з’явилися аж у I столітті нової ери. Тобто дві тисячі років тому. Є припущення, що ще раніше, але вже приблизно з I століття, передусім на території Керченського півострова, у нас є точні дані про існування єврейської громади. Це, по-перше, археологія, по-друге, епіграфіка, написи на каменях та надгробках. Це також стосується району сучасного Севастополя і навколо нього. Відомі написи на мармурових плитах, які називаються “монумісії” – це юридичний акт, який свідчить про те, що в єврейській громаді, у якоїсь сім’ї був раб, наприклад. Нагадаю, що це часи античності, коли існувало рабовласництво. Згідно з єврейською традицією на сьомий рік раба треба було відпускати на волю. І якраз про це свідчать оці написи.

Звідки вони там з’явилися? З навколишніх регіонів, передусім з Малої Азії. Тут треба згадувати стародавніх правителів та царів, війни, Мітрідата VI Євпатора (останній володар Понтійського царства прим ред.). Через ці контакти, нерідко військового характеру, євреї і опинились в Криму.

Андрій Кобалія: Це євреї, як ви пояснили, через військові контакти і торговельні шляхи потрапили на територію Криму. Півострів завжди був багатоетнічним. Тобто вони співіснували з іншими народами, які туди прийшли ще раніше? Хто ще жив у Криму на той час?

Михайло Тяглий: Так, там жили греки. Бо ми знаємо, що на місці сучасного Севастополя стояв Херсонес. Єврейські поселенці інтегрувались у грецькі громади. Ми навіть стикаємось з такою закономірністю, що вони брали грецькі імена. І у побуті мало чим відрізнялись від інших крім релігії та мови. Ці дві речі залишались. А потім ми бачимо доволі складну картину. У V-VI століттях Візантія вже бере Крим під контроль. І бачимо, що у VII-VIII столітті – Крим у сфері впливу Хозарського каганату, потім прийшли половці та печеніги. Через всі ці зміни є певний брак джерел, щоб казати про продовження існування єврейської громади. Нова хвиля поселенців прибуває з XIII століття. За часів приходу монголів разом з ними приходить і багато євреїв.

Андрій Кобалія: У ранньосередньовічний час в нас мало джерел. Чи можемо ми сказати, що ті євреї, які опинились на півострові – це абсолютно інша група? Вони оселились там же, де й жили їхні попередники?

Михайло Тяглий: Нова хвиля оселилась і на нових місцях, і на тих, де раніше мешкали євреї. Можемо згадати місто Старий Крим, який тоді називався Солхат, яке спочатку було столицею Кримського улусу Золотої Орди. А ще є місце, які розташоване під Бахчисараєм, його усі знають, як дуже атрактивне, печерне місто Чуфут-Кале, яке певний час було столицею Кримського ханату, потім, коли у XVI столітті цю роль на себе взяв Бахчисарай, це місто певний час залишалось центром, де жила єврейська громада.Також у XIII столітті починається активна генуезька колонізація, торговельні факторії на Півдні Криму, у яких велику частку населення складали євреї, адже вони займались ремісництвом та торгівлею.

Андрій Кобалія: Для непідготовленого слухача сполучення монголи і євреї звучить як дуже дивна суміш. Як вторгнення монголів могло сприяти появі євреїв?

Михайло Тяглий: У загальному розумінні монголи – це щось монолітне, але насправді вони не були гомогенною монолітною групою, а конгломератом племен. На їхньому шляху до них приєднались різні групи та сім’ї , які шукали кращої долі. Ми знаємо про окрему групу євреїв – кримчаків, якраз вони і є нащадками отих поселенців, які прийшли у Крим впродовж XIII-XVI століття з Кавказу, Іспанії, звідки їх вигнали у 1492 році, з Києва, коли євреїв вигнали у 1495 році. Це ще нещодавно можна було прослідкувати за їхніми прізвищах. Коли ми бачимо, що, наприклад, Гурджи – це єврей з Кавказу, а Ламброза або Піастро – це “італійські євреї”, які опинились на півострові завдяки генуезьким колоніям. Ачкеназі – переселенець зі Східної Європи або навіть Німеччини, бо ашкеназі – це німецькі євреї. Ляхно десь з теренів України, бо походить від слова лях, що нагадує про польсько-українські стосунки XVI-XVII століть.

Тобто хвилі були дуже різні. І це зумовлювало значну строкатість єврейського населення, бо це ж не просто люди з різних країн та регіонів. У кожного свої ритуали та звички. Це призвело до того, що в сучасній Феодосії, яка тоді називалась Кафою, на початку XVI століття один з авторитетних лідерів єврейської громади Моше Гаголе сприяв тому, щоб створити єдиний молитовник для різних груп. Так він хотів консолідувати місцеву єврейську громаду.

Андрій Кобалія: Протягом середньовіччя євреї з різних куточків світу приїжджали до Криму. У XV столітті тут виникає Кримське ханство, яке підпало під протекторат Османської імперії. У XVIII столітті Російська імперія захопила Крим. Яким було співжиття оці кількасот років різних євреїв, кримських татар та інших народів?  Якою була політика Бахчисараю щодо євреїв?

Михайло Тяглий: У ханстві політику не можна було назвати не толерантною. Ми знаємо, що в ісламі ті, хто вважався не одновірцями, мали сплачувати певні податки. Але не можна сказати, що були аж такі дискримінаційні заходи. У XVI столітті євреї продовжували жити на Чуфут-Кале, а тамтешні торговці могли працювати в Бахчисараї, але на ніч повинні були повернутись назад, щоб переночувати.

Андрій Кобалія: Самі кримські євреї теж не були однорідними. Острів заселяли караїми, кримчаки та ашкеназі. Перші вже за часів Російської імперії мало не монополізували тютюновий бізнес. Відома караїмська родина Когенів свого часу переїхала з Криму до Києва, де зокрема профінансувала будівництво караїмської кенаси – зараз це Будинок актора. Про те, хто такі кримчаки та чим від них відрізняються ашкеназі розповів історик Михайло Тяглий.

Михайло Тяглий: Це іще одна група євреїв; вони насправді і є нащадками тих поселенців, які опинились у Криму у XIII-XV столітті. Поясню коротко: уявіть, ці єврейські громади існують у такому кримськотатарському оточенні. У релігійному сенсі вони, звичайно, залишаються євреями, у них є синагоги, Тора і Талмуд. А повсякденна мова, звичаї, традиції, їжа стає такою, як і в оточення. Таким чином відбувається тюркізація. А самі вони себе називають “Сини Ізраїлю”.

Що відбувається потім? У 1783 році стається анексія Криму Російською імперією. За кілька років його включають у “Смугу осілості”. Виходить, що частина переселенців з колишніх польських територій приходять в Крим. І ці євреї не схожі один на одного. Тут є євреї, які у повсякденні говорять кримськотатарською мовою, з невисоким рівнем освіти, працюють ремісниками і торговцями. А переселенці – абсолютно інший світ. Вони прийшли з територій Речі Посполитої, яку розділили наприкінці XVIII століття. Так у євреїв, які тут жили вже давно, починає формуватися власна ідентичність, виникає термін “кримчаки”. Про точну дату появи у науковців є різні гіпотези. Найбільш правдоподібною є версію, за якою євреї-ашкеназі, які прибули на півострів, називали місцевих євреїв “кримчакіс”. Десь у середині XIX століття кримчаки самі перебирають на себе цю назву.

Андрій Кобалія: За півстоліття після того, як кримчаки нарешті прийняли цю назву, Російська імперія перестала існувати. У 1920-х більшу частину земель взяли під контроль більшовики, але перед цим ці території охопив хаос. Історик Михайло Тяглий стверджує, що Крим майже повністю уникнув цієї історії.

Михайло Тяглий: У 1919 році Крим, на відміну від багатьох українських регіонів, залишався відносно спокійним місцем. Це обумовило активну діяльність різних популярних сіоністських партій. Тут виникло декілька єврейських сільськогосподарських колоній, у яких молодь навчали основам сільськогосподарської праці, щоб потім вони переселилися у Палестину, де могли нормально існувати.

Після громадянської війни, а Крим з 1921 року у складі РСФСР та з 1922 СРСР, тут почали реалізовувати проект з американською організацією “Агро-Джойнт”; це дочірня компанія Американського розподільчого комітету. Їх допомога була спрямована на те, щоб переселяти євреїв з отих постраждалих від погромів регіонів України та Білорусі до Криму. У кримських містах у 1920-х та 1930-х жило близько 40 тисяч євреїв, ще 20 тисяч приїхали в рамках цієї програми у села. Створили навіть два окремі єврейські національні райони: Фрайдерський і Лорендофський. Ще три існували на Півдні України. Усе це на тлі радянської політики коренізації.

Андрій Кобалія: Той момент, коли в українських містах з’явилися вивіски українською.

Михайло Тяглий: Так, це тривало до початку 1930-х. У Криму вона проявлялася і так, як ви сказали. Насправді пропагандистські цілі сільськогосподарського експерименту були більшими. Я вважаю, що радянська влада зазнала невдачі. Але не через те, що євреї не хотіли працювати на землі. Свого часу я спілкувався з багатьма колишніми колгоспниками, які були дуже задоволені цим періодом свого життя. У ті роки на півострові існувало близько 80 єврейських колгоспів. У 1939 році в Криму проживало 65 тисяч єврейського населення, з них ⅔ жили, звісно, у містах. Мало що єврейського було у цих колгоспах, якщо порівняти їх з колоніями, які створювали сіоністи з назвами “Тель Хай” – “Пагорб весни”. У радянських колгоспах іврит був заборонений як мова буржуазного націоналізму та сіонізму, а їдиш вважався єврейською пролетарською мовою. Тому ті 80 колгоспів мали назви Леніндорф (село Леніна), Найвег (Новий шлях).

Якщо говорити вже про Другу світову, то нацисти зайняли Крим на початку листопада 1941 року. Спочатку під контроль взяли основні міста за винятком Севастополя, який аж до середини 1942 року німці намагалися захопити. Крим у цій історії має кілька особливостей, які також характерні для територій на Сході України. Це був вже не липень чи серпень. Багато людей встигли евакуюватися. Кримські євреї були глибоко інтегровані в управлінські структури, тому змогли виїхати у складі підприємств та господарств. У Криму жили як “традиційні євреї”, з якими німці вже стикалися, так і караїми з кримчаками. Кожна група налічувала 7-8 тисяч. Німці не знали, що з ними робити.

Караїмів вони зустрічали у Польщі та Литві. Та й у Німеччині з 1935 року, коли ввели Нюренберзьке законодавство, караїми звертались до нацистів з проханням звільнити їх від дискримінації, бо вони не євреї, в Російській імперії їх євреями не вважали. Тому тимчасового успіху вони в Криму досягли. А кримчаки не були поширені за межами Криму. Нацисти залучали місцевих експертів, з Сімферополя, Керчі. Також звертались у Берлін. У звіті айнзацгрупи Д, яка була одним з 4-х каральних загонів, які відповідали за цю політику, стверджувалося, що кримчаки євреї, які чотириста років тому з Італії прийшли. Тому малочисельна кримчацька громада на 80% була знищена.

Андрій Кобалія: Як і на інших українських територіях, крім айнзацгруп у Голокості брали участь регулярні військові частини, поліція та СС. На території півострова майже не створювали гетто. Розстріли проходили неподалік тих місць, де євреї жили століттями.  За оцінками сучасних істориків протягом окупації в Криму нацисти знищили близько 40 тисяч євреїв.

За підтримки:

Проект виходить за підтримки канадійського благодійного фонду «Українсько-єврейська зустріч».