На межі 1791-1792 років російська імператриця Катерина II запровадила межу осілості для єврейського населення. Хоча, можливо, не для єврейського, а для юдейського. Адже якщо в ті часи людина змінювала релігію, то це правило на неї не поширювалося. Межа осілості проіснувала понад 100 років, обмежуючи свободу пересування і проживання єврейського чи то юдейського населення.
Гість — Сергій Гірік, історик, викладач магістерської програми з юдаїки у Національному університеті «Києво-Могилянська академія».
Сергій Гірік: Ставлення до євреїв і ставлення до Ізраїлю — дві абсолютні різні речі. Їх варто розмежовувати. Політика Росії до Ізраїлю та євреїв, які мешкають у РФ багато в чому перетинається, але все ж таки — це дві різні політики. І розглядати їх треба окремо.
У різні періоди різні люди створювали основи урядової політики щодо євреїв в Російській імперії. До 1772 року євреїв в Росії практично не було. Єврейських громад до цього часу тут не існувало взагалі. У 1772 році раптово в межах імперії опиняється десятки тисяч осілих євреїв. Вони завжди там жили. Просто межі імперії змінилися. Це територія нинішньої Литви та більшість території сучасної Білорусі. Постало питання, як інтегрувати євреїв в російське суспільство.
Ніякої спеціальної політики щодо євреїв не існувало. Вона з’явилася вже в 1790-ті роки, після того, як почалася Французька революція. В цей час сталася ще одна важлива подія — поділ Польщі. Замість десятків тисяч в Росії опинилося вже набагато більше євреїв — сотні тисяч.
Таким чином вони вперше були виділені з-поміж решти населення. За цим документам, євреям дозволялося здобувати світську освіту в гімназіях, університетах, профільних навчальних закладах. Євреям дозволялося купувати сільськогосподарські землі, але лише ті, на яких раніше ніхто не жив. На цих землях почали створюватися перші єврейські сільськогосподарські колонії.
Читайте також: Як і коли з’явилися перші синагоги в Україні і чому це важливий аспект української історії?
Обмеження щодо роду занять були прив’язані не лише до конфесії (а єврейство визначалося саме за конфесійною приналежністю).
Євреї мали належати до певних станів:
Сергій Гірік: Євреї не були інтегровані в суспільство через існування численних стереотипів. Ставлення уряду та ставлення населення в різні періоди перетиналися по-різному.
За Олександра I, наприклад, відчувалося більше бажання інтеграції євреїв. Вони завжди мали важливу економічну роль для імперії. Населення потребувало виконавців цієї ролі. Євреї були посередниками між виробниками сільськогосподарської продукції та містом, яке споживало цю продукцію. Селяни не мали часу та бажання вивозити свою продукцію до міста. Цим займалися євреї.
За часи Миколи I ми бачимо, навпаки, намагання більше відмежувати євреїв від населення, з однієї сторони. А з іншої, інтегрувати більш примусовими методами. Зокрема, «Положенням» 1835 року, в якому вперше в історії євреїв зобов’язували проходити рекрутський набір до армії. Це було зумовлено, певною мірою тим, що Микола I боявся євреїв і намагався унормуватися все і вся.
Сергій Гірік: Загроза євреїв була в тому, що вони — інші. Не християни. Основна ідея урядової політики — стимулювати поступовий перехід євреїв на християнство. Їх не охрещували примусово, але намагалися заохотити. Навіть грошову премію за це надавали. Єврей який охрещувався, офіційно для своєї громади помирав. За ним навіть читалася поминальна молитва.
Крім того, євреї сприймалися як канал зв’язку з Заходом, який для Російської імперії — загроза.
Політика Російської імперії щодо євреїв дуже різна та непослідовна. Постійно змінювалася. Але те, що Росія їх боялася — без сумнівів.
Читайте також: Тисяча років історії: що нам відомо про життя єврейської громади міста Володимира
Повністю програму слухайте в аудіофайлі
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS