Запорізька січ та євреї. Непрості взаємини та неочікувані ролі

Андрій Кобалія: Для того, аби стати козаком, потрібно було бути грецької віри. Чи міг єврей стати козаком?

Володимир Любченко: Як і представник будь-якої етнічної групи, який зголошувався прийняти православну віру, тобто вихреститися-перехреститися, єврей теж міг ставати запорізьким козаком. І ми маємо прикладі таких дій з боку окремих євреїв.

Часто це відбувалось не за бажанням самого євреї, тому що козаки нерідко брали у полон хлопчиків в тих землях, де козаки проводили свої дії. Маємо приклади, коли запорізькі козаки під час своїх виходів на терени українських воєводств Речі Посполитої захоплювали єврейських хлопчиків, вовозили з собою на січ, охрещували і пізніше.  Коли ці хлопці ставали дорослими чоловіками – ставали запорізькими козаками. Інший приклад – євреї з певних декласованих прошарків у дорослому віці з власної волі робили такий вибір, приймали хрещення і йшли на січ.

Андрій Кобалія: Чи відомо щось про ставлення до цих людей? Чи могли бути утиски з боку тих, хто був православним від народження?

Володимир Любченко: У XVIII столітті світ ще не знав расової теорії, тому ставленні до євреїв або будь-яких інших етнічних груп жодним чином не було зумовлено расистськими міркуваннями, які притаманні для другої половині XIX- XX століття. Так, релігійний чинник мав велике значення, але змінивши релігію, людина ставала абсолютно рівною по відношенню до інших, і козаки абсолютно толерували тих євреїв за походженням, які прийняли православ’я і ставали козаками.

Андрій Кобалія: Мені відомо, що окрім цієї ролі, євреї на січі мали ще одну – торговці. Коли вони з’явились на січі?

Володимир Любченко:  Тісні економічні взаємини Запорізької Січі і євреїв прикордонних воєводств Речі Посполитої виникають вже в останні десятиліття існування Нової Січі. Початок цим економічним контактам поклала драматична історія, пов’язана з наслідками гайдамацького руху. Під час чергової російсько-турецької кампанії, в якій брали участь і запорізькі козаки у 1771 році в ногайських степах запорожці захопили частину табору кримського хана Крим Гірея. Серед трофеїв виявили 500 волохів і біля сотні євреїв брацлавського містечка Яново, які, вочевидь, опинились при таборі Крим Гірея рятуючись від Коліївщини.

Для нас цікаво як вчинили козаки зі ста євреями у їхніх руках. Волохів відпустили, адже вони були православними, євреїв залишили і склали листа, вибрали кілька повноважених і відправили їх на терени Речі Посполитої, до Умані – великого торгівельного центру, де щорічно проводились ярмарки, аби євреї звернулись до своїх єдиновірців і зібрали необхідну суму – 8 000 рублів за звільнення з полону.

Андрій Кобалія: Наскільки це велика сума на ті часи?

Володимир Любченко: Це колосальна сума. Головним повіреним цієї групи євреїв був Шмуйло Маркович, який проводив активну діяльність на теренах Речі Посполитої, аби зібрати необхідну суму. І от пройшов понад рік. Повірені євреїв звернулись до Коша Запорізького з тим, що їм не вдалося зібрати кошти через жалюгідне становище єврейського населення після Коліївщини. Зібрали лише 600 рублів. Євреї просили зглянутись і задовольнятись цією сумою. Очевидно, що євреї звернулись і до графа Рум’янцева, який теж писав листа до останнього кошового Петра Калнишевського і просив обмежитись цією сумою. Козаки погодились.

Вже в жовтні 1772 року вони відпустили 77 євреїв, які на той час ще залишались у їхніх руках. Хтось міг викупитись самостійно поза цією оборудкою. Відпускаючи, Петро Калнишевський написав листа до євреїв суміжних воєводств з тим, що буде не проти, якщо євреї будуть приїздити як купці на січ. З цього листування між Калнишевським і Шмуйлом Марковичем і Майорко Майорковичем – першим купцем євреєм з Умані, який прибув на січ зав’язуються дуже тісні взаємини між євреями брацлавщини та запорізькими козаками.

Така торгівельна переорієнтація традиційної Запорізької Січі, яка була завжди орієнтована на Крим і Османську Імперію, яким в середині XVIII століття всіляко заважав російський уряд. Російський уряд всіляко обмежував цю торгівлю. Тому козаки звернули увагу на єврейське купецтво прикордонних воєводств.

Андрій Кобалія: Але я бачу кілька перепон, ми знаємо, що у попередні десятиліття євреїв на Січі не було, з чим пов’язані ці зміни? І як євреї могли після Коліївщини, в якій брали участь і запорізькі козаки, могли їхати на січ до людей, які їх нещодавно вбивали?

Володимир Любченко: Не зовсім вірно стверджувати, що євреїв-торговців до цього не було. Наскільки легко було євреям відважитись їхати на січ? По-перше, демографічні втрати єврейського населення від Коліївщини, як і Хмельниччини були дуже сильно перебільшені сучасниками подій. Далеко не все єврейське населення Умані було винищено. Інакше важко було б пояснити таке швидке відновлення єврейського населення у місті. Це ж можна сказати і про прикагалки, оскільки вважається, що загинуло багато євреїв з навколишніх сіл і містечок, які  збігались в Умань. Дані перепису 1775 року засвідчують, що і сільське єврейське населення практично не зменшилось в порівнянні 1765 роком.

Андрій Кобалія: Ми кілька разів вже згадували Гайдамаччину і Правобережжя. Нерідко можна почути, що євреї у XVIII столітті на цих землях були свого роду посередниками між поляками-власниками і місцевим населенням. Ніби євреї вижимали всі соки, керували цими землями. Чому саме євреї?

Володимир Володько: Це дійсно було так. Суспільство Речі Посполитої потребувало такого класу, який міг би здійснювати певну соціально-економічну функцію. Польські магнати, як правило, цим не займались. Євреї як освічені вільні міські жителі, які мали кількасот річний досвід економічної діяльності і стали цим класом. Таким чином український антагонізм по відношенню до євреїв був зумовлений не так релігією євреїв, а їхньою соціальною функцією. Не будемо казати, що євреїв виконували її під примусом, вони шукали найвигідніші для себе можливості. Ця соціальна функція давала їм найвигідніші умови життя на українських теренах Речі Посполитої.

Андрій Кобалія: Очільники гайдамацьких рухів часто використовували підроблені документи, в яких говорилося про те, що російська імператриця  або імператор дозволяє їм винищувати євреїв. Наприклад, відома «золота грамота» Катерини ІІ, яка використовувалась під час Коліївщини: «Тому що нам стало відомо, з якою ненавистю і зневагою ставляться поляки й жиди до нас і до нашої православної релігії, переслідуючи, принижуючи, а то й караючи смертю оборонців нашої грецької релігії…. наказуємо  винищити з Божою поміччю всіх поляків і жидів, які зневажають нашу святу віру». Євреї і поляки тут йдуть в парі. Чи справді євреїв чинили утиски на православну віру? Чи справді намагались обмежити в правах православних? Тут згадується історія про те, що у євреїв нібито є ключі від храмів. І якщо єврей не захоче, то служби не буде. Що за цим криється?

Володимир Любченко: Якщо торкатись міфу про ключі від церкви, які тримали у себе євреї, то треба зазначити, що це міф давніший за XVIII століття, але саме у цьому столітті і на початку XIX про нього згадували, коли говорили про найголовнішу причину винищення євреїв під час Хмельниччини. Дослідники повстання Богдана Хмельницького говорять про те, що єврейська тема мала доволі другорядне значення. Мотиви про орендування євреями церков і єврея, який має ключі і з власної волі дозволяє або не дозволяє відправляти православні треба в часи Хмельниччини цей мотив майже не використовувався і був взятий з польських джерел.

Ще у 1649 році польський католицький священик Павел Рушель згадує про те, що він чув, що йому переказували, що євреї стали такими потужними у Речі Посполитій, що ці посередники з власної волі дають чи не дають дозвіл. Але при цьому він пише й про католиків, а не лише про православних. Чи міг цей міф мати історичну основу? Формально – так. Власники маєтностей володіли правом патронату до тих релігійних громад, які знаходилися на їхніх землях. Відповідно, якщо у XVIII столітті цілі села та ключі здавались євреям, що не було характерно для цього століття, у XVII столітті певна основа в такої легенди була. Але адекватних документальних підтверджень ми цьому не маємо. Є орендний договір ще 1596 року з Холмщини, де польський шляхтич Яків Лясковський з євреєм Пейсахом заорендували конкретне село на Холмщині. Серед прибуткових статей згадується і церква. Інших документів такого плану ми не маємо.

Найголовніше – це те, що ля сучасників Хмельницького цей мотив не грав жодної ролі і не згадувався. Тобто чим далі від подій Хмельниччини, тим більш довершених форм набуває цей міф завдяки польській історіографії. Можемо згадати польських авторів 1670-х, 1680-х років Самуїла Грондського та Веспасіана Коховського, які розвинули цей мотив. Пізніше з їхньої легкої руки цей мотив вже на початку XVIII століття потрапляє в українське козацьке літописання. Ще в першому козацькому літописі XVII століття – Літописі Самовидця, ми не знаходимо цього сюжету, а в літописі Греб’янки вперше згадується про заорендування євреями церков. Ще далі, на період Коліївщини цей міф набуває ще більш довершеної форми. Особливо в історичному компілятивному творі Стефана Лукомського, який вийшов у 1770 році. Вершиною розвитку міфу є «Історія русів», твір з’явився наприкінці XVIII, на початку XIX століття і справив величезну роль на формування української історичної пам’яті і модерної української історіографії.

Дозволю собі невеличку цитату про те, яким чином у «Історії русів» згадано про заорендування євреями церков: «Церкви не згодних на унію парафіян віддано жидам в оренду і визначено за всіляку з них відправу грошову уплату від одного о п’яти талерів». Тобто вперше з’являється конкретна сума, яку начебто отримували євреї – оренандарі за дачу дозволу на православну відправу. «Жиди яко непримерені вороги християнства, ті світові порбродяги з захопленням взялись за таке надійне для них гидкоприбутництво і негайно ключі церковні та мотузки дзвіничні відібрали собі до корчем. При всяких треба християнських мусять тепер йти до жида торгуватись і по можливості відправи платити за неї, випросити ключі, а жид, насміявшись досхочу з богослужби і облаявши все християнами шановане, називаючи його поганським наказував титарю. Тобто оце така найбільш розвинута форма міфу.

Андрій Кобалія: Коли ми говоримо про гайдамацький рух, відомо, що дуже часто його організовували запорізькі козаки. Євреї виступали в ролі  жертв. Чи можна припустити, що серед гайдамаків могли бути вихрещені євреї-козаки?

Володимир Любченко: Так, це можливо. Якщо говорити про гайдамацький рух, який бере початок ще у 1720-х і тривав до 1770-х, у окремих історичних документах знаходимо згадки про перехрестів, частина яких були гайдамаками. Попри те, треба зауважити, що аналогічні до українських гайдамацьких загонів діяли невеликі ватаги з соціально дуже близьких євреїв невихрестів. Бачимо, що аналогічно до українських гайдамаків могли бути й такі ж самі невеличкі єврейські загони з декласованих євреїв, які все ж зберігали відданість своїй релігії.