Не було ні води, ні хліба: жителі Вугледара голодували два тижні, поки до них проїхали волонтери

Не було ні води, ні хліба: жителі Вугледара голодували два тижні, поки до них проїхали волонтери

Жителі Вугледара на Донеччині два тижні жили без хліба та питної води. Місто постійно прострілюють російські окупанти. Тож дістатися туди волонтерам нелегко. Але нещодавно їм це вдалося.

Полем та ґрунтовою дорогою, яка по дощу стає не проїзною, — тільки так можна дістатися Вугледара. Асфальтовою сюди їхати не можна — відразу станеш мішенню для російської армії. Вона постійно обстрілює місто. Звідси до окупованої території — три кілометри. Місцева жителька Валентина Тихонівна жаліється: голодувала два тижні, бо до них не могли доїхати волонтери із гуманітарною допомогою.

«До цього взагалі не було гуманітарки. Привезли її учора — пакет на двох людей. Взагалі не було ні води, ні хліба — нічого. Кілька разів капелан заїжджав, але вони роздають тим, хто ховається у підвалах. Нам не дають», — розповідає жінка.

Вугледар, люди запасаються сухарями на період, коли до них не зможуть приїхати волонтери/Фото: Яніна Львутіна/Громадське радіо
Вугледар, — так виглядають місця приготування їжі біля під’їздів/Фото: Яніна Львутіна/Громадське радіо

Ще одна місцева жителька, Людмила, каже: обстріли настільки щільні, що страшно виходити на вулицю.

«Навіть до туалету, коли ідемо, боїмося, тому що прострілюють там, де туалет», — розповідає жінка.

Вугледар, обстріляна росіянами багатоповерхівка/Фото: Яніна Львутіна/Громадське радіо
Вугледар, наслідки пожежі через російські обстріли/Фото: Яніна Львутіна/Громадське радіо

Місцева жителька Віра показує нам свій будинок.

«Я не знаю, як цей будинок не обвалився. І дім горів. Тут горіло три дні, ми ледве загасили. Воно все падало. Без води гасили, фуфайками закидували й усім, чим можна. Воно падало на балкони, ми вскривали і викидали звідти все, тому що дим був такий, що просто жах», — ділиться Віра.

Будинок пані Віри/Фото: Яніна Львутіна/Громадське радіо
Будинок пані Віри/Фото: Яніна Львутіна/Громадське радіо

Сьогодні у Вугледарі із чотирнадцяти тисяч мешканців залишаються жити кілька тисяч. Ті, хто залишилися, ховаються по підвалах та сховищах, бо над головами постійно свистять снаряди, каже Віра:

«І ночами, і днями — без кінця вибухи. У нас немає жодного цілого вікна. Вчора залетіло — всі осколки у кімнаті. Я не знаю, як не зачепило. Вікно — вщент. І це було останнє вікно. Це вночі сталося. А вдень на нас фосфорну кинули. У нас фосфор горів біля вікна. За метр від вікна горіло все — трава зелена горіла».

Наслідки російського обстрілу у Вугледарі/Фото: Яніна Львутіна/Громадське радіо

Через безперервні бої у місті люди не можуть поховати загиблих на кладовищі. Новий цвинтар обладнали біля однієї багатоповерхівки. На пустирі біля будинку близько п’ятдесяти могил і дві свіжі ями, вириті для двох людей, яких росіяни вбили нещодавно, розповідає місцевий житель Олег:

«Тут таблички усі підписані. Щось дізнаємося, про щось і так знали. І ось вже дві викапали».

Фото: Яніна Львутіна/Громадське радіо

Ще одна жителька Вугледара, Любов, вирішила їхати з міста. Зібрала сумки та прийшла на евакуацію.

«Тут же не вижити взимку. Буде благополучний час — ми обов’язково сюди повернемося. Це — наша батьківщина. У мене тут мама похована, діти мої тут лежать. Мені важко звідси їхати. Тут мій дім. Я тут сорок років прожила. Зараз моя місія — виїхати і пережити зиму. А потім я повернусь сюди, як на батьківщину, тому що тут мій дім, мої корені, мої діти тут залишились. Їхати важко — тут пройшло все життя. Я сюди приїхала, коли мені було 25 років. Зараз мені 66», — пояснює Любов.

Яніна Львутина, Вугледар, Громадське радіо


При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту


Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Останнi новини