Яніна Львутіна
«5 місяців немає світла і води, але тут цінності змінюються» — жителька зруйнованого Соледара
Автор
Російські окупанти знищили 95% території Соледара Донецької області. Усі дороги у населеному пункті та на під’їзді до нього під вогневим контролем російської армії. На свій страх та ризик волонтери продовжують доставляти продукти та одяг у Соледар, розуміючи, що там ще залишилося близько тисячі містян і дуже багато дітей.
Вже на під’їзді до Соледара розумієш — там точаться запеклі бої. Останні кілька місяців до міста не заїжджали журналісти та активісти, бо усі дороги під вогневим контролем ворога, тож наша поїздка дуже і дуже небезпечна.
Тисяча містян у зруйнованому Соледарі
Швиденько рухаємося містом. Воно зруйноване майже вщент. Наразі 95% інфраструктури розбито. Серед уцілілих будівель лишень церква Московського патріархату на околицях Соледара. Попри те, що у місті точаться запеклі бої, подекуди — жорстокіші, ніж у Бахмуті, тут залишаються близько тисячі містян. Вони відмовляються евакуюватися. Серед них Зінаїда Володимирівна. Сімдесяти п’ятирічна жінка каже: зараз по всій Україні стріляють і неможливо абсолютно всім виїхати за межі країни.
— Знаєш, всяке буває. Накотить, накотить, у душу влучить і думаєш: Господи, півроку стріляють і стріляють! Я думаю, весь бруд вийде, все буде нормально. Ми хворіємо, чоловік майже не ходить.
— Ви вже півроку живете у підвалі?
— Я — ні. Я живу у своєму будинку, але двічі зруйнованому. Ми плівочкою залатали, дров назбирали, сусіди у нас молоді — допомагають. З липня — серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень — 5 місяців немає світла, води. Але, знаєш, змінюються життєві цінності.
— А які зараз цінності?
— По-перше, людське ставлення — хочеться добра, уваги, людського тепла — ось це. Схудли сильно. Не від того, що голодуємо. Нам допомагають, дякую. А як бахнуло біля дому, скло полетіло і дах. Дякую, сусід допоміг — дах перекрив.
Читайте також: «Додому»: як зимують мешканці Мощуна на Київщині у зруйнованих будинках
Пошук води та їжі
Кожен день люди розпочинають та закінчують пошуком води та їжі. І якщо з останнім в місті ще хоч якось, бо волонтери ризикуючи життям продовжують привозити сюди хліб та харчі, то вода тут тільки технічна. Її добувають зі свердловин. Пити її не можна — є ймовірність отруєння. Тож доводиться кілька разів кип’ятити її, щоб попити чаю або зварити на вогнищі біля під’їзду їжу, каже житель Соледара Сергій:
— Кип’ятити треба, інакше — діарея, якщо сиру.
— Це ви на себе і сусідів набираєте?
— На усіх. На всі під’їзди.
Тут мріють про перемогу України над ворогом. Це дасть можливість відновити будинки та місто, кажуть соледарівці. А у волонтерів просять елементарні речі, які тут не купиш.
«Так хочу цукерок! Дуже хочу! Я боюсь у магазин ходити. По-перше, боюсь, а, по-друге, мені нема де отримати пенсію. А те, що є, бережу на водичку. А цукерок хочеться», — говорить Зінаїда.
Слухайте також: Били, пускали темним коридором, пересмикували затвори — лікар із Балаклії про злочини росіян
Діти та волонтери
Майже у кожному підвалі є діти. Питаємо у батьків, як малеча реагує на обстріл.
«Ми ніяк не пояснюємо. Він вуха закриває, коли сильно стріляють — і все. Бах-бах-бах! Бах — і немає. Звик уже з травня», — розповідають Олена та Любов.
Цього разу волонтери привезли жителям Соледару продукти, хліб та солодощі, щоб підтримати людей у новорічні свята. Олег — із Запоріжжя, каже, не може не ризикувати своїм життям, розуміючи, що багато людей у прифронтових містах не мають змоги скуштувати чогось смачненького через окупантів.
«Ну, привезли гуманітарну допомогу — продуктові набори, ліки для тварин, корми для тварин, також туди входить вода, хліб, картопля. Свічки. Сірники. Люди бідненькі. Багато хто питає, навіщо ми це робимо? Щоб вони виїжджали. Але коли вони поїдуть, хто залишиться у місті? Тварин дуже багато покидали люди. А ті, що залишилися, доглядають», — розповаідає Олег.
Знову починається обстріл і ми рушаємо назад, а люди — спускаються до підвалів. Не дивлячись ні на що, вони будуть залишатися, хоча можливість евакуюватися досі є. У Соледарі відсутні абсолютно всі комунікації, обігріваються люди тільки за допомогою буржуйок. Інтернету немає, зв’язок дуже нестабільний. Усі новини місцеві дізнаються тільки від українських військових та від волонтерів. Першою чергою, їх цікавить, яка ситуація у сусідньому Сіверську та Бахмуті. Бо, якщо хоча б одне із цих міст окупують росіяни, Соледар опиниться в оточенні. Тоді привозити сюди допомогу та евакуювати охочих ніхто не зможе.
Яніна Львутіна, Соледар, Громадське радіо
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
