facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

7 історій загиблих за Україну іноземців

Чому люди з усього світу їдуть в Україну воювати проти Росії?

1x
--:--
--:--
Орієнтовний час читання: 15 хв

До Інтернаціонального легіону долучилися добровольці та доброволиці з 55 країн світу, які воюють проти військ окупанта, відстоюють цінності свободи та демократії й, на жаль, гинуть разом з українцями та українками. 

Росіяни вже встигли заявити про «200 загиблих іноземців». Це спростував речник Інтернаціонального легіону оборони України Дам’єн Магру, пише «Європейська правда». Це не означає, що загиблих немає.

«Ті імена, які ми публікуємо, – це не повний перелік. На жаль, ми не можемо озвучити всі втрати», — заявив він.

Через міркування безпеки ми маємо небагато інформації про біографії, життя і сподівання загиблих воїнів Інтернаціонального легіону. 

Однак все ж є кілька історій про те, якими людьми були вони — люди, які приїхали боронити Україну з-за кордону. 

Австралієць Майкл О’Ніл: водій вантажівки й батько трьох дітей

Австралієць Майкл О’Ніл

47-річний австралієць Майкл О’Ніл казав родині, що поїде до України надавати гуманітарну допомогу, однак потай доєднався до лав Інтернаціонального легіону.

Його мати розповіла «Daily Mail», що здогадувалась, що син приєднався до бойових дій: «Він поїхав допомагати добровольцем. Якби ви були знайомі з ним, ви б знали, що його б задовольнила тільки повна залученість у процес».

Майкл тільки-но повернувся з Філіппін і працював водієм вантажівки у Західній Австралії, щоб сплатити борги, коли Росія вторглася в Україну. Менш ніж за місяць потому батько трьох дітей буде тренуватись на Яворівському військовому полігоні, а 25 травня загине на передовій.

Австралієць Майкл О’Ніл

Друзі описували Майкла словом «larrikin» — терміном з австралійської англійської, що означає «бешкетного, але доброзичливого молодика».

Своє останнє відео він записав на початку травня з бункера в українському селі Молодова Харківської області. ЗСУ відтіснили росіян з Молодови, однак вони засіли на околиці й обстрілювали місцевість.

«Тут річка, яку перетинає міст, тому це важлива позиція для обох сторін. Наші хлопці тільки-но спустились до річки, щоб почати бій. Я буду одним з тих, хто вижене їх звідти, можливо залишившись зі снарядом у дупі. У будь-якому випадку, друзі, війна чудова», — казав він.

24 травня, за день до смерті, Майкл О’Ніл дав інтерв’ю українській знімальній групі.

«Вони агресори. Я просто закохався в український дух, — так він пояснив, чому приєднався до лав Інтернаціонального легіону. — Росіяни вбивають невинних людей, обстрілюють села, не концентруючись на воєнних операціях».


Читайте також: Як канадський футболіст долучився до української армії та воює проти РФ?


Колумбієць Каміло Маркес: вивчав психологію, горів армією, ніколи не горював

Колумбієць Каміло Маркес

Колумбійцю Крістіану Камілу Маркесу Рамосу (позивний «Колумбія») було 32 роки, коли він приїхав воювати за Україну. Він загинув 17 липня в Ізюмському районі Харківської області, захищаючи товаришів від ворожого танку.

Родичі Каміла казали у коментарі виданю «Semana»: «Хто може зупинити поклик вільної й переконаної душі? Ніхто. Ні молитва, ні плач, ні біль, ні смерть».

Колумбієць вважав, що війна Росії несправедлива. Він вважав, що ця війна — і його війна теж. Третього квітня він прийшов додому і сказав батькам, що поїде в Україну. Ніякі вмовляння не подіяли б, адже він вже все спланував і того ж вечора сів на літак.

У звіті командира Каміла Маркеса для родини Каміла йшлося: «Він був в окопі зі своїми товаришами, коли раптом побачили два російських танки, що наближалися до них. Каміло знав, що вони на прицілі, і був впевнений, що їх збираються знищити. Недовго думаючи, він вискочив обличчям до танків, встав за кілька метрів від величезних машин і зробив постріл з гранатомета. Російських військових, що йшли поруч з танком, вбило вибухом. Каміло взяв в одного з них зброю і почав стріляти, а потім впав як мертвий поруч з товаришем чехом, який так само ризикував життям без найменшої надії врятуватись».

Після цих подій російські військові відступили. Товариші Каміла Маркеса змогли забрати тіла загиблих і вибратися зі смертельної засідки.

Командир відділення Карпатської Січі згадує: «Він завжди жартував, був дуже ввічливий, надійним, ми завжди могли на нього покластись. Ми витягували його тіло під обстрілами, бо обіцяли один одному, що не залишатимемо своїх. Ми дуже сумуємо за ним».

Родичі Каміла розповідають, що останній місяць був більш спокійним. Він розповідав про Донбас, на якому триває війна з 2014-го, про Київ. І постійно повторював, що те, що відбувається — вкрай несправедливо. Він не міг цього витримати.

Каміла описують як людину сильну, темпераментну, непокірну, навіть непримиренну, але водночас благородну. Рідні згадують кумедну історію: коли Каміло був дитиною, до нього підійшли дві людини, щоб попросити грошей. Він попросив їх пригледіти за велосипедом, поки сам побіг принести тисячу песо з дому. Коли він повернувся, ні людей, ні велосипеда вже там не було. Поміж звичними дитячими схлипуваннями, Каміло говорив не про втрачений велосипед, а про те, наскільки це було несправедливо.

Він горів армією, хотів туди потрапити, однак у свій час мати йому не дозволила. Зрештою Каміло все ж вступив до Національної поліції у 2009 році. Після завершення служби він двічі з’являвся у кадетській школі поліції генерала Сантандера, щоб продовжити кар’єру, однак так і не пройшов.

Каміло вивчав психологію і мав здобути вищу освіту, однак відмовився від цього через свою впертість: він не розумів, що для допомоги людям необхідно спиратись на академічні теорії й формати.

Він ніколи не тужив. Працював пакувальником папаї, розклеював листівки, був швейцаром у барах.

В Україну Каміло Маркес прибув без військового досвіду, тому проходив навчання: вчився патрулювати, обходитися з АК-47 і реактивною установкою, яка була з ним до самої смерті. Коли рідні переживали за нього, він показував їм цю ракетну установку і говорив, що він тут не один.

В Україні Каміло Маркес пробув чотири місяці. Він постійно підтримував контакт з родиною і, за іронією долі, його можна було побачити щасливим у розпалі війни.

Каміло розповідав, як частина легіонерів не витримала жахів війни. В асиметричних боях з росіянами бійців супроводжував запах обгорілої плоті товаришів, тому після бою деякі легіонери не могли їсти — їх нудило, хтось покинув легіон. Каміло ж повторював, що варто думати про щось інше.

Він знав, за що воює. Каміло завжди носив із собою символічні дрібнички, які йому дарували в Україні: пташку оригамі й дитячий малюнок з прапорами Колумбії й України.

Він повторював матері, що він пішов робити те, що повинен. І водночас Каміло хотів у разі чого вберегти її від сумної звістки. Одного разу, коли у нього з’явився інтернет, він залишив чіткі вказівки: про смерть сповістити спочатку батька, Педро Хуліо Маркеса, однак помилився номером телефону. Тому смерть Каміло стала такою ж несподіваною, як і його рішення поїхати в Україну. Товариші через Facebok вийшли на колишню дівчину, а потім сестер колумбійця, які наразі контактують з консульством у Польщі.

Ще коли Каміло сідав на літак, він знав, що не повернеться, тому залишив чіткі вказівки. У Колумбію прибудуть його речі й, всупереч бажанню Каміли, його прах, а не тіло.

У його домі стоїть невеликий вівтар з квітами, свічками й фото  в українській військовій формі. Його рідні й друзі збирались, щоб помолитись і попрощатись, хоча кажуть, що він би насварив їх за це, бо сам не вірянин. Він поїхав 4 місяці тому і вже не повернеться. За словами рідних, пішов син, брат, вперта душа, чия остання битва була проти несправедливості.


Читайте також: «Це напад на Європу»: чому іноземці вирішують воювати за Україну?


«Росіяни грають на нашій емпатії»: три добровольці загинули, поки рятували четвертого

Два американці, канадець і швед потрапили у засідку 18 липня, пише «Politico». Їх вбили росіяни під час операції на Сході України, відкривши по них вогонь з танку після годинної битви.

За словами їхнього командира Руслана Мірошниченка, чоловіки були спецпризначенцями у Військах територіальної оборони біля Сіверська у Донецькій області. Щоб затримати просування російських військ, іноземні добровольці розмістилися у Григорівці, неподалік від Сіверська.

«Хлопці отримали завдання тримати вогневі позиції й розчистити яр, де окупанти намагались перетнути річку. Їм це вдалося, однак наприкінці місії вони потрапили у засідку російських танків, — каже Мірошниченко. — Перший снаряд ранив Люка. Інші хлопці, Едвард Еміль і Браян, одразу спробували йому допомогти, надати першу допомогу й евакуювати його звідти. Потім другий снаряд убив їх усіх».

Тоді Тобіас Енгквіст, 25-річний фельдшер, був у бункері. Він почув, як командир роти намагається зв’язатись з командиром взводу. Але безрезультатно. Коли Тобіас та інші вже мали змогу вийти на вулицю, він побачив, як все вкрите попелом і пилом. А потім — Люка, Еміля, Едварда і Браяна, які лежали на землі, і ще двоє поранених. Пізніше в інтерв’ю Тобіас скаже, що росіяни «грають на нашій емпатії, адже людині може коштувати життя врятувати товариша».


Читайте також: «Дато жив як герой і загинув як герой: допомагаючи пораненому французькому солдатові» — журналіст розповів про двох грузинів, які загинули у бою за Ірпінь


Американець Люк «Скайвокер» Люцишин: поліцейський, гравець у пейнтбол і любитель походів з наметами

Люк Люцишин — американець українського походження 1991 року народження. Він працював поліцейським у США. Люк був душею компанії, любив ходити з наметами у ліс і грати у пейнтбол у Міртл Біч, де жив останні два роки.

«Йому було трохи складно вимовляти своє прізвище, однак він наголошував, що має українське коріння: його бабуся емігрувала до США після Другої світової війни», — каже Руслан Мірошниченко.

Люк отримав позивний «Скайвокер», бо як і у фільмі «Зоряні війни» протистояв Імперії зла і залишався на боці слабших, але вільних. За словами матері у коментарі «The Guardian» Люка, Кетрін Люцишин, «він не хотів бути героєм. Він поїхав [в Україну], бо хотів допомагати людям».

Один з друзів Люка, Трей Кобер, розповідає «The Washington Post», що військовий добровільно пішов на війну замість іншого хлопця, який мав залишатись із родиною: «Я ним пишаюсь. Він замінив того хлопця, і одразу почав вчити інших людей, частина з яких навіть не знала, як тримати зброю і вставляти патрони у магазин».

За два тижні до загибелі він написав повідомлення другові — він був впевнений, що не повернеться, каже Трей: «Він надіслав нам серйозне повідомлення, в якому писав, що його відправляють на передову, щоб врятувати взвод, який знаходився там вже довгий час. Він буквально сказав; «Я звідти не повернусь. Ось і все».

Корі Месімер, інший давній друг військового, розповідає «The New York Tіmes»: «Він відчував, що це потрібно зробити. Навіть коли я говорив з ним, коли він був вже там, він відчував, що це саме те, що він має робити для України».

В останніх повідомленнях у WhatsApp 8 липня Люк писав другові про інших іноземців-військових. Корі Месімер відповів: «Боже, вони приїжджають з усіх усюд, так?». А потім запитав: «Як ти справляєшся?». «Зі мною все буде гаразд, — відповів військовий. — Радий, що ти в нормі». «Бережи себе», — написав востаннє Люк Люцишин.


Читайте також: Більше зброї та вступ в ЄС і НАТО: три кроки для перемоги над Росією від посла ЄС в Україні


Американець Браян Янг: військовий і любитель тварин, що здійснив світову велоподорож

Брайан Янг 1971 року — американський військовий, який був піхотинцем з 1990-го по 2003 рік, отримав поранення і пішов у запас. Він любив подорожувати: з 2017 року він поїхав у світову велоподорож.

«У якомусь сенсі, він відчував, що хотів би побачити більше у цьому світі»,розповідає «The New York Times» його партнерка Марія Липка.

Браян зустрів її у Грузії у 2019 році у велогрупі. Браян також любив тварин, тому часто волонтерив у прихистках для тварин під час велоподорожі, а з Марією вони завели двох котів. Військовий також мав двох дорослих доньок з попереднього шлюбу.

Після початку повномасштабного вторгнення, Браян вирішив приїхати в Україну, адже «присягнув захищати вільний світ».

Його партнерка каже: «Ми дуже, дуже, дуже сварились, адже я не хотіла його відпускати. Він хотів бути корисним, використати свої знання, адже він був колишнім військовим».

Канадець Еміль-Антуан Рой-Сіруа: парамедик і пожежник

Канадець Еміль-Антуан Рой-Сіруа був парамедиком із досвідом роботи у французькому Іноземному легіоні. Він народився у 1991 році і, за словами Мірошниченка, «завжди посміхався». Товариш Еміля з позивним Blackhawk («Чорний яструб») розповідає «Toronto Sun», що він був «інтелектуалом, який піклувався про людство. Він був добрим і ніколи нікому не бажав зла. Він слухався наказів і був хоробрим».

Військовий з позивним «Ангел» каже, що вдячний за те, що Еміль був для нього як справжній брат у битві:«Ми вдвох були єдиними канадцями, які дістались лінії фронту і лишились тут. Він мав можливість піти з передової, але лишився».

Мати Еміля, Марі-Франс Рой-Сіруа, згадує у коментарі «CBC»: син днями не виходив на зв’язок. Коли зателефонував його друг з армії, вона «знала, що це кінець».

Ще з часів студентства у Монреальському університеті Еміль цікавився міжнародною політикою.

«Його цікавило стільки речей одночасно. Він ніколи не зупинявся на півшляху», — каже мати військового. Він працював пожежником у Західній Канаді і обслуговував клієнтів у компанії доставки.

Фото з мамою

Ще у березні Еміль сказав матері, що хоче поїхати в Україну, щоб захистити дітей і боротися «проти божевільних лідерів». Після того, як він приїхав в Україну, він майже щодня телефонував матері.

«Я благала його повернутись додому або допомагати якось по-іншому, але він не змінив свого рішення», — каже матір.

Своє 31-річчя Еміль відсвяткував на Донбасі під час масивних атак Росії. Він розповідав матері, що він був наляканий, але одного страху було недостатньо, щоб залишити поле бою.

Сестра Ліліан каже: «Він був чудовою людиною. Світ потребує таких людей, як він, заради змін і руху вперед. Я так ним пишаюсь».


Читайте також: «Я не можу відмовити матерям, які потребують допомоги»: чому іноземки воюють за Україну?


Швед Едвард Селандер Патріньяні: лейтенант запасу, економіст і філософ

Швед Едвард Селандер Патріньяні, 1994 року народження, був лейтенантом запасу, економістом та філософом і хотів сформувати «взвод, що повністю складається зі шведів». 

Інший військовий зі Швеції — друг Едварда опублікував пост в Instagram, де згадував героїзм Едварда: «Лейтенант Едвард Селандер Патріньяні був підвищений до сержанта взводу в українській армії після того, як пробіг кілометр до товаришів під артилерійським вогнем. Він ніс тіло колишнього командира взводу з надією, що парамедики допоможуть врятувати його життя. На жаль, командиру не змогли допомогти.

Він був скромним і завжди піклувався про тих, за кого був відповідальним. Він зі всіма погоджувався і всім подобався. Едвард об’єднав молодих іноземців, і вони на нього рівнялись. Це людина-взірець з твердими принципами і мораллю. Сміливий, вірний,веселий. Я ніколи його не забуду».

За словами Тобіаса Енгквіста виданню «Göteborgs-Posten», 25-річного фельдшера і друга Едварда, він був врівноваженим і спокійним офіцером. Він був яскравим лідером, особливо для молодших.

«Він був поруч з ними і усім допомагав, як і належить. Едвард пропонував допомогу ще до того, як у нього про це попросять. Він ніколи не втрачав цінності чи підходи шведських збройних сил і був шведським солдатом до кінця», — каже Тобіас.

Руслан Мірошниченко каже: «Надто боляче втратити цих хлопців. Мене переповнюють емоції, і я не знаю, на які слова вони заслуговують. Я просто хочу сказати, що вони не ховались, а шукали найменшу можливість бути корисними. Вони всі пішли на це добровільно і виконували свій обов’язок до кінця. Спокійно і з честю. Без пафосу, як справжні воїни». Руслан Мірошниченко зазначив, що переконається у тому, щоб тіла хлопців були репатрійовані.  

Поляк Томаш Валєнтек: боєць ММА, фельдшер, ветеран, що пообіцяв більше не брати до рук зброї

Поляк Томаш Валєнтек, боєць ММА, був добровольцем у Інтернаціональному легіоні. У липні він загинув на Донбасі під час артилерійного обстрілу окупанта.

У минулому Томаш брав участь в аматорських боях ММА і торік виступив на другому чемпіонаті ММА у Гливиці, де виграв перший бій.

«Він був скромним, спокійним товаришем, хорошою людиною, сильним хлопцем, — каже тренер Томаша Пьотр Єленєвський у коментарі виданю «Polskie Radio». — Мало хто знав, з чим він зіткнувся віч-на-віч, його нелегку історію солдата, пораненого ветерана. Він обрав свій шлях і йшов ним із глибокою впевненістю у правильність свого рішення».

Томаш був ветераном іноземних місій, зокрема брав участь у місіях у Косово і в Афганістані. За словами його друга Вітольда Добровольського, 12 років тому Томаш повернувся з Афганістану і поклявся, що ніколи більше не візьме до рук зброю.


Слухайте також: Сербія 100% не почне масштабну війну, бо там миротворчі сили НАТО — журналістка


Натомість він став фельдшером і влаштувався на роботу у Дитячу клініку ім. Полікарпа Брудзинського у Варшаві.

«Коли Мордор відкрито напав на Україну, він порушив своє слово. Він знав, що наступною буде Польща, тому поїхав на Схід бити орків у складі Інтернаціонального легіону української армії»,розповідає Вітольд виданню «Wykop.pl».

Перед від’їздом до України Томаш видалив рідних із соцмереж. Він знав, що росіяни надсилають родинам фото тіл загиблих українських військових, тому хотів вберегти від цього близьких.

На Томаша сильно вплинули воєнні злочини Росії. Він писав у соцмережах: «Ми не можемо обирати, як померти. Ми можемо тільки обирати, як жити. Зараз».

Після теракту у Вінниці, незадовго до своєї загибелі, доброволець процитував у соцмережах уривок з вірша Юзефа Щепанського «Червона чума» (останній вірш поета, написаний 29 серпня 1944 року під час Варшавського повстання як реакція на дії Червоної армії):

Ти знай, мучителю хоробрих предків наших,
Невпинний стороже в’язниць Сибіру,
Як проклинають доброту твою слов’яни,
Весь люд, усі твої «брати».

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Поділитися

Може бути цікаво

Сарнацька: Більшість українців усвідомлює, що публічне співчуття росіянам — контроверсійна дія

Сарнацька: Більшість українців усвідомлює, що публічне співчуття росіянам — контроверсійна дія

3 год тому
Публічно співчувають ворогу заради хайпу — Аліна Сарнацька

Публічно співчувають ворогу заради хайпу — Аліна Сарнацька

3 год тому
Міноборони працює над правовим визначенням поняття «кібервійна»

Міноборони працює над правовим визначенням поняття «кібервійна»

3 год тому
Теракт у «Крокусі»: російські слідчі заявили про зв'язок нападників з «українськими націоналістами»

Теракт у «Крокусі»: російські слідчі заявили про зв'язок нападників з «українськими націоналістами»

4 год тому