«Азов Дбає»: як працює система підтримки військових та їхніх родин

У військового на фронті є ще один тил — його родина. «Азов Дбає» — це система підтримки для військових та їхніх близьких. Як вона працює та з якими питаннями можна звертатися, розповідає керівниця «Азов Дбає», підполковниця Яна Шумовецька.

Марʼяна Чорнієвич: — Розкажіть, чим особлива ініціатива «Азов Дбає»? Чим вона відрізняється від подібних структур в інших корпусах і що бралося за основу під час її створення? 

Яна Шумовецька: — Я почну з витоків і того, як виникла ідея системної підтримки. Десь у 2023 році я обійняла посаду начальника соціального супроводу; після полону почала працювати з родинами.

Тоді процес виглядав так: ми приймали дзвінок від сім’ї, опрацьовували звернення з приводу оформлення паперів чи надання інформації. Але з часом я зрозуміла, що після врегулювання офіційних паперових питань і виплат робота зупиняється — ми втрачали зв’язок із родиною і не знали, що відбувається з ними далі. Просто не було відповідного ресурсу та можливостей підтримувати сім’ю після завершення всіх бюрократичних процедур. А я чітко розуміла, що родинам це необхідно.

Саме тому ми прийшли до розуміння, що потрібна єдина система, яка підтримуватиме родини поза межами офіційних процедур та стандартних бюрократичних шляхів.

«Азов Дбає»: куди звертатися військовим та їхнім рідним по допомогу

Марʼяна Чорнієвич: — Сьогодні потреби військових корпусу закриває «Азов Дбає». З якими питаннями можна звертатися до вас, точно знаючи, що допомога буде надана? 

Яна Шумовецька: — Я б не називала це просто потребами. До нас звертаються з будь-якими життєвими ситуаціями. Краще розглянути це на конкретних прикладах.

Була ситуація: дитина живе з бабусею, поки її батько служить. У дитини піднялася висока температура, і бабуся вже не знала, що робити, йшов третій день. Батько саме їхав до них і дуже хвилювався — увесь цей процес ми взяли на себе. Ми контактували з родиною, оперативно знайшли лікаря, за потреби організовуємо транспортування і весь час залишалися на зв’язку. Поки батько доїхав, ситуацію вже вдалося стабілізувати: у дитини виявили пневмонію, і питання потрібно було вирішувати терміново.

Або інший випадок: у сестри військовослужбовця виникла критична потреба в конкретних ліках, яких не було в аптеках. Ми почали шукати шляхи, виходили на виробників цих медикаментів — і в результаті знайшли їх.

Тобто ми точково вирішуємо найрізноманітніші проблеми, намагаючись допомогти в будь-якій ситуації, що виникає. Спектр таких питань настільки широкий, що його неможливо якось окреслити.

Марʼяна Чорнієвич: — Як саме можна вийти з вами на зв’язок, якщо ви допомагаєте закривати навіть такі точкові мікропроцеси? Куди писати, куди телефонувати, які існують канали комунікації? 

Яна Шумовецька: — Для нашої азовської спільноти діє спеціальна гаряча лінія «Азов Дбає». У нас є офіційні сторінки в Instagram та Facebook, де зазначені всі актуальні номери. Достатньо зайти в Instagram, знайти сторінку «Азов Дбає» — там одразу вказаний контактний телефон для звернень. Це дуже проста й зрозуміла схема, нас легко знайти в інтернеті.

«Станом на сьогодні ми закриваємо близько 80% запитів…»

Марʼяна Чорнієвич: — Логічне наступне запитання: корпус — це не бригада, а об’єднання кількох бригад. Це величезна кількість військовослужбовців, а отже, і потенційно колосальна кількість запитів. Наскільки в «Азов Дбає» зараз вистачає ресурсу, аби опрацьовувати всі ці звернення? 

Яна Шумовецька: — Це справді складне питання. Отримуючи звернення, ми структуруємо їх за окремими напрямами. Умовно кажучи, у нас є:

• медичний напрям;
• напрям навчання (багато хто з рідних хоче змінити професію або, наприклад, вивчити англійську мову);
• культурно-розважальний напрям, у межах якого ми організовуємо для дітей поїздки до зоопарку, кінотеатру чи інші заходи.

Коли надходить запит, ми одразу скеровуємо його фахівцю, який відповідає за конкретний сектор.

Корпус — це дійсно масштабна структура. Наразі ми лише на початку свого шляху, проте намагаємося опрацювати максимум запитів. З часом, переконана, ми розростемося до таких масштабів, що зможемо охоплювати абсолютно всі звернення — це моя мрія. Станом на сьогодні ми точно закриваємо близько 80% запитів, які до нас надходять.

Марʼяна Чорнієвич: — Ви працюєте централізовано чи маєте представників у різних регіонах України?

Яна Шумовецька: — Поки що ми координуємо процеси: шукаємо партнерів та людей, які можуть допомогти безпосередньо на місцях. Проте я впевнена, що невдовзі ми вийдемо на той рівень, коли матимемо власних представників у регіонах — це необхідно для ще якіснішої роботи та повного охоплення всіх звернень.

Марʼяна Чорнієвич: — Що зараз найбільше допомагає донести інформацію до кожного військового корпусу «Азов» про «Азов Дбає»? Які шляхи комунікації дають найкращий результат? Що ефективніше — «сарафанне радіо», коли побратими розповідають одне одному, соціальні мережі чи відео? Зважаючи на кількість військових у корпусі, зрозуміло, що про систему соціального супроводу знають поки що далеко не всі. 

Яна Шумовецька: — На мою думку, «сарафанне радіо» — це найкраще, що взагалі вигадали люди. Але загалом це завжди комплексна історія: хтось бачить інформацію в Instagram, хтось частіше користується Facebook, інші знаходять контакти на нашому сайті, де детально описана робота й можливості, які ми надаємо.

Крім того, ми поширюємо інформацію через власні закриті канали: комунікуємо з командирами, розповідаємо про наші можливості, а вони транслюють це далі у своїх підрозділах. Тоді військовий чітко знає, куди звернутися і на яку допомогу від наших програм може розраховувати.

Навчання, медична допомога й відпочинок для дітей: які запити закриває «Азов Дбає»

Марʼяна Чорнієвич: — Я так розумію, у «Азов Дбає» є три ключові цільові аудиторії: самі військовослужбовці, їхні партнери та батьки. Пропоную окреслити основні запити, які закриваються для кожної з цих категорій, аби люди розуміли, з чим саме можна звертатися. 

Яна Шумовецька: — Якщо розділяти на умовні категорії — військовослужбовець, його партнер/ ка, батьки, діти, — то найчастіше запитують про навчання та медичний напрямок, який постійно потребує розширення.

Для військовослужбовців зараз дуже актуальне навчання: багато хто прагне вивчати іноземні мови або здобути вищу освіту, якої не мав раніше. Тому ці освітні напрями в нас активно розвиваються.

Якщо ж говорити про дітей, ми організовуємо чимало таборів — як в Україні, так і за кордоном. Це користується величезним попитом, адже батьки хочуть забезпечити дитині повноцінний відпочинок. Коли немає змоги поїхати разом із дитиною самостійно, ми намагаємося надати таку можливість і вивозимо дітей за кордон, де вони можуть хоч трохи відпочити від важких умов сучасного життя в Україні.

Марʼяна Чорнієвич: — Для слухачів і слухачок, яким ця інформація може бути корисною: які дані потрібно надати для верифікації, щоб ви зрозуміли, що людина дійсно має рідних у корпусі? Що варто тримати на увазі, аби в разі потреби звернутися до вас? 

Яна Шумовецька: — Якщо звертається сам військовослужбовець, ми обов’язково запитуємо номер його частини. Наразі ми працюємо виключно на підрозділи нашого корпусу — на жаль, поки що не маємо ресурсу охопити всіх, хоча колись, можливо, це зміниться.

Якщо ж звертаються родичі — дружина чи батьки, — вони можуть одразу цього не знати, але мають можливість уточнити в рідного номер його частини. Це перше, про що ми запитуємо. Після підтвердження приналежності до нашої спільноти ми переходимо до детальнішого опрацювання запиту.

Марʼяна Чорнієвич: — Ми вже торкнулися теми батьків і партнерів. Чи часто буває так, що вони звертаються першими, ще до того, як сам військовий просив про допомогу? 

Яна Шумовецька: — Буває, і навіть частіше. Військовослужбовець перебуває на бойовому завданні, виконує обов’язки і просто не має часу стежити за інформаційними ресурсами. У рідних на це є більше часу. Вони спілкуються між собою, діляться новинами через те ж «сарафанне радіо».

Для цього ми створили закриту спільноту у Facebook, куди додаємо виключно представників родин військових частин корпусу «Азов» — сторонні туди не потрапляють. Там ми публікуємо інформацію про всі доступні можливості. Рідні часто виявляються значно активнішими, ніж бійці, які перебувають на передовій.

Пів року роботи «Азов Дбає»: складні запити, партнерства та плани розвитку

Марʼяна Чорнієвич: — «Азов Дбає» існує відносно недавно, але вже набирає обертів. За ці місяці роботи чи були випадки, коли на старті ситуація здавалася майже безнадійною через складну логістику чи специфіку запиту, але завдяки обставинам та залученню партнерів вдавалося досягти успіху? 

Яна Шумовецька: — Так, таких точкових кейсів за пів року існування назбиралося чимало. Іноді ти на старті не уявляєш, як підступитися до проблеми, але приймаєш інформацію і починаєш крок за кроком шукати рішення.

Коли ми вперше зіткнулися з необхідністю знайти вкрай дефіцитні та дорогі ліки, яких навіть не було в Україні, ми спочатку думали, що не зможемо допомогти. Але у нас є медичний напрямок та партнери, які підтримують родини. Ми звертаємося до них, вони перенаправляють далі — і так цей ланцюжок розкручується, доки ми не знаходимо шлях розв’язання проблеми.

Сподіваюся, таких результатів ставатиме лише більше.

Марʼяна Чорнієвич: — Якщо озирнутися на ці пів року повноцінної систематизації підтримки — наскільки реальність виправдала ваші очікування щодо впізнаваності та результатів? З якими непередбачуваними труднощами довелося зіткнутися, зважаючи на те, що армія — це складні бюрократичні лабіринти, де часто доводиться працювати не завдяки, а всупереч? 

Яна Шумовецька: — Сама ідея зародилася набагато раніше, але практична систематизація триває вже близько пів року.

При цьому важливо зазначити, що все затівалося ще на етапі бригади. А поки ми думали над архітектурою служби, був створений корпус — і ми раптом усвідомили, що обсяги завдань зростуть неймовірно, тому все доведеться масово масштабувати. На той момент я навіть приблизно не уявляла, що означає масштаб «корпусу».

З огляду на це, сьогодні я вважаю, що ми виросли дуже добре й вийшли на достатньо високий рівень. Зрозуміло, що це ще не межа наших мрій — ми вибудовуємо плани не на рік чи два, а стратегічно на п’ять років уперед, поступово крокуючи до мети. Проте на сьогодні я повністю задоволена тим, чого нам вдалося створити.