Фото: Руслана Кравченко, Громадське радіо
На столичному Майдані Незалежності зібралися кохані, дружини, діти, матері військовослужбовців, які від початку повномасштабного вторгнення, а то й ще раніше перебувають у війську. Вони кажуть, що їхні чоловіки морально та фізично виснажені, практично не бувають у відпустках і хочуть справедливого закону про демобілізацію.
Про те, що невизначеність щодо термінів служби негативно впливає на морально-психологічний стан воїнів зауважив і нардеп Олексій Гончаренко. Днями він зареєстрував у Верховній Раді законопроєкт, яким пропонується дозволити демобілізацію військових після 18 місяців безперервної служби.
«Враховуючи нову реальність російської повномасштабної агресії, невизначеність терміну остаточної перемоги, імовірне збереження російської загрози навіть після завершення війни, а також керуючись Конституцією України та принципом справедливості — необхідно обмежити термін мобілізації кожної окремої людини, а також гарантувати відстрочку від наступної мобілізації для людей, котрі відслужили встановлений термін», — йдеться у пояснювальній записці до законопроєкту.
Слухайте також: Не давати права на демобілізацію — це радянський підхід — сержант ЗСУ
Нардеп наголошує, що «одні люди віддають обов’язку значну частку свого життя, тоді як інші — взагалі нічого не віддають», і це, на його переконання, є порушенням Конституції України, а також загальних принципів справедливості та рівності перед законом.
На цьому і наголошує пані Катерина, яка разом із двома доньками вийшла на акцію на Майдані Незалежності. Її чоловік — учасник АТО. Саме тому у жінки не було жодних ілюзій щодо того, чи буде він мобілізований. На війні він з лютого 2022 року, за ці майже 2 роки чоловік був у відпустці тричі.
«Зараз він готується зимувати в бліндажі, який опалюється буржуйкою. Він жаліється виключно на мишей, які бігають у нього на голові та їдять все, що можна. Але він мені завжди каже: «Все добре, сонечко. Цілуй дівчат».
Ми думаємо, що вже досить нашому татові бути там, воювати за всіх. Наразі війни із такими сусідами вистачить на всіх українців, на жаль», — зауважила Катерина.
У чоловіка пані Катерини є старенька мати, яка проживає на Житомирщині. Жінка розповіла, що на все село не залишилося жодного чоловіка, тому навіть попросити у когось чоловічої допомоги немає як. Водночас, каже, що бачать, як у Києві вирує життя.
Юлія з Хмельницької області приїхала на акцію разом із мамою. Вони чекають з війни чоловіка Юлії, який 21 місяць перебуває на передовій, на Лимано-Куп’янському напрямку.
«Він пішов до військкомату в перший день повномасштабного вторгнення. До цього майже 3 роки перебував в АТО. Зараз мій чоловік постійно «на нулі» без ротації та відпустки. Остання відпустка в нього була в грудні минулого року, тобто рік тому.
Наша Конституція каже, що людина, її права та свободи є найбільшою цінністю. Тобто хтось є цінність, а інші — вони хто, нелюди? Для кожного права рівні, тому й обов’язки мають бути рівними. У нас обов’язки виконують одні й ті ж. Тут питання і до влади, яка не ухвалила відповідний закон, й до людей, які нас оточують», — каже Юлія.
Дівчина наголошує, що рано чи пізно прийде час кожного. Ні фізично, ні психологічно люди не можуть витримати на війні 36 місяців.
Із самого початку пішов на війну і чоловік Світлани. Він відвіз родину до Львова і вже звідти пішов на війну добровольцем.
«Дуже складно перебувати у тих умовах, в яких знаходяться на передовій наші чоловіки. Мій чоловік розповідає, як збирає останки побратимів, щоб їхні рідні могли хоч якось попрощатися. Каже, що зовсім нічого не боїться, бо вже довгий час перебуває на передовій. А там всього можна надивитися.
Інколи, як розмовляю з ним, здається щось не так, потім чую, що він плутається у днях й тижнях. Розумію, що йому все одно, який зараз день», — зі слізьми каже жінка.
Через оголошення повітряної тривоги певну частину акції жінки провели в підземному переході під Майданом Незалежності. Згодом пішли пішою ходою Хрещатиком. Йшли з надією, що їх побачать і почують. А вони самі згодом побачать і почують своїх коханих. Не на екрані телефона чи у слухавці, а нарешті фізично. З обіймами і довгими розмовами. Ці розмови поки будуть про війну, а згодом про очікувану перемогу.
Це не вперше, коли жінки збираються на подібну акцію. До цього схожа акція відбулась у жовтні. Детальніше про неї ви можете прочитати за посиланням.