Історії зниклих голосів: як війна змінила медіаландшафт Луганської області

Скорочення фінансування, звісно, вплинуло на існування та роботу релокованих медіа Луганщини, втім деякі з них припинили існування ще до того, як USAІD згорнув свої програми щодо підтримки медіа в Україні. Втім, деякі з них залишили свій слід не тільки в історії журналістики Луганщини, а й в історії російсько-української війни.

Informator.media: літопис революції й окупації

Яскравий приклад — видання informator.media. Спочатку воно називалося informator.lg.ua. Фактично це — літопис початку української-російської війни, яку у 2014-му році офіційна влада країни з незрозумілих причин почала називати антитерористичною операцією.

Разом з тим, про необхідність створення такого медіа громадський сектор Луганського Євромайдану замислився ще взимку 20214-го. Про це представниці Інституту масової інформації в Луганській області розповів активіст Луганського Євромайдану, співзасновник благодійного фонду «Схід-SOS», а нині військовий Костянтин Реуцький.

За його словами, якщо у січні 2014-го активісти тільки мали думки щодо створення такого медіа, то у березні, на початку «русской весны», вже усвідомили нагальну потребу у цьому. Місцеві видання на той момент були розгублені і не розуміли, як подавати новини про те, що відбувається в області загалом і в обласному центрі зокрема.

«Колапсували, були паралізовані після того, як почалися полювання на журналістів — коли за зйомку на телефон на вулиці деякі з наших колег потрапляли на підвали чи вивозилися до лісосмуг для «роз’яснювальної» роботи. Тоді виник такий собі вакуум, коли подій відбувалося багато, а висвітлювати їх особливо не було кому», — згадує Костянтин Реуцький.

Він каже, що за час, коли у Луганську формувався Євромайдан, зібралася спільнота активних людей.

«Ідея була проста. Ми залучали всіх цих активних людей в районах, обласному центрі до співпраці. Пропонували їм бути присутніми у всьому тому безладі, що відбувався, не афішуючи себе, не кажучи, що вони стрінгери чи журналісти», — згадує Костнтин Реуцький.

Ці люди фільмували або запам’ятовували ті події та переповідали їх. Тоді ж і сформувалася невелика редакція, яка обробляла та подавала величезний масив інформації. Це були новини чи трохи більші за розмірами матеріали.

З двох-трьох людей за пару місяців команда виросла до редакції з приблизно 20 людей. Як зазначає Костянтин, складно сказати, скільки людей працювало саме «в полі» — це була понад сотня людей.

«Я всіх їх особисто навіть ніколи не знав. У нас було кілька людей, які займалися цією мережею. Вони були на постійному контакті з цими людьми, мотивували їх, формулювали для них завдання і передавали далі журналістам інформацію від них», — згадує Костянтин.

На той момент така модель роботи виявилася життєздатною в агресивному середовищі, адже більшість місцевих або обласних медіа замовкли, а Інформатор заповнив інформаційний вакуум, який утворився.

«Не буде перебільшенням, якщо я скажу, що Інформатор ледь не став основним джерелом інформації з окупованої частини Луганщини на початку травня і літа-осені 2014 року. Потім інакше стали розвиватися події, але на той момент ми стали дуже важливим, а, можливо, головним джерелом інформації звідти і з нашою інформацією працювали всі — центральні медіа нас постійно цитували, РНБО, поліція, прокуратура».

Влітку 2014-го informator.media мав трафік 400 тисяч відвідувань щодоби. Втім утримували довго такий результати команда не змогла — інформації стало менше і на тлі зменшення зацікавленості до подій в регіоні сталася криза і у роботі видання.

«Ми з літа-осені 2014 року тільки почали професіоналізуватися, переформатували редакцію, структурували відділи, але зменшення інтересу до подій, а, зрештою, і до видання, команду демотивувало і якби ми не намагалися мотивувати наших колег зацікавлювати аудиторію, на той рівень перегляду, які були влітку-восени 2014-го ми ніколи більше не вийшли», — говорить Костянтин.

Також команда не знайшла постійних донорів для фінансування видання.

«Було декілька невеличких грантів, були донори, які спорадично цікавилися нашою роботою і щось вливали, але ми не мали інституційної підтримки і не було постійної проєктної підтримки, донорів, які б із року в рік нас підтримували», — пояснює Костянтин.

Попри відсутність сталого фінансування Інформатор став доволі пристойним сайтом. Новин на ньому поменшало, втім побільшало аналітичних матеріалів, зазначає Костянтин Реуцький.

«У нас був свій невеличкий продакшн — ми робили відеорепортажі, інтервю. Він був доволі популярним і деякий час частково «годував» редакцію. Нам вдавалося заробляти на YouTube. З цих грошей ми платили зарплати працівникам», — згадує співзасновник.

Проблеми у фінансуванні видання синхронізувалися з проблемами у фінансуванні фонду. Зацікавленість донорів до проблем на сході України зменшилася, великі програми почали згортатися. Тоді оптимізували і штат фонду, і штат видання. Редакція скоротилася втричі, із 15 до 5 людей.

Перед закриттям у виданні залишився один колега, який ввів стрічку новин, а фонд не мав ресурсів і сил, щоб підтримувати та контролювати роботу видання. Восени 2023 року сайт припинив роботу. На той момент сам Костянтин Реуцький служив у Силах оборони.

«Понад рік сайт не оновлюється, є трохи занедбаним памятником колись, на короткий час дуже впливовому регіональному виданню», — резюмує Костянтин.

Паралель-Медіа: інформаційне вікно «помаранчевої» Луганщини

Ще одне луганське видання, яке мало свого часу успіх, — Паралель-Медіа. Воно з’явилося у Луганську на початку 2004 року на хвилі помаранчевої революції, після того, як президентом України став Віктор Ющенко, а головою Луганської обласної облдержадміністрації Олексій Данілов, який до того очолював Луганський передвиборчий штаб Ющенка та його політичної сили, розповідає представниці Інституту масової інформації Валентина Троян журналіст Віктор Волокита. У 2004 році він очолив новостворене медіа.

«У той час виник запит на медіа, які б якісно інформували не тільки про життя луганчан та мешканців області, але і про кроки нової влади. До 2005 року Луганщину очолював відомий “регіонал” Олександр Єфремов. Більшість луганських медіа транслювали позицію прихильників Партії регіонів та Віктора Януковича. А місцеві “помаранчеві” політики перебували в інформаційній блокаді. Тоді я продумав концепцію Паралель-Медіа і очолив його», — згадує журналіст.

За його словами, «Паралель-Медіа» було товариством з обмеженою відповідальністю з приватним капіталом — інвестори підтримували зміни в Україні з приходом до влади «помаранчевих» сил.

«Наше медіа висвітлювало політичне, економічне та соціальне життя Луганська і області. Однією з відмінностей Паралель-Медіа від багатьох інших місцевих газет і сайтів була можливість отримувати і швидко публікувати ексклюзивну інформацію від представників нової команди, яка тоді зайшла у кабінети місцевої влади», — пояснює Віктор Волокита.

Його заступницею стала викладачка кафедри журналістики Східноукраїнського національного університету ім. Даля Ірина Морозова, а частиною команди — її студенти: Юлія Суркова (Сіліна) (нині співпрацює з міжнародними медіа), Андрій Заболотний, Наталія Волкова.

«В результаті поєднання досвіду, маю на увазі себе, Ірину Морозову, Олену Черняєву, яка працює журналісткою ТСН на «1+1″, з молодістю, завзяттям, бажанням бути кращими, на виході давало, як на мене, дуже непоганий інформаційний продукт», — згадує Віктор Волокита.

Каже, драйвово було працювати весь рік, поки він очолював інформагентство. Тоді майже кожен день у Луганську та області відбувалися історичні події місцевого значення.

«Можна згадати, наприклад, постійні скандали між “помаранчевим” Даніловим (колишній секретар Ради нацбезпеки та оборони, — авт.) та на той час головою Луганської облради, «регіоналом» Віктором Тихоновим, чи діяльність Геннадія Москаля, який очолив область після Данілова і ненадовго сколихнув та розворушив сонну Луганщину», — продовжує журналіст.

За його словами, редакція раділа від того, що першими повідомляли про ці події, відчували задоволення, що їхню інформацію не лише добре читають на сайті, а і передруковують такі всеукраїнська видання як «Українська правда» чи Обком (тоді відрізнявся яскравими та нестандартними заголовками).

«Вважаю, що за рік нашому журналістському колективу вдалося зробити один з найбільш впливових та цитованих інтернет-ресурсів області», — стверджує Віктор Волокита.

У кінці 2005 року пішли з «Паралель-Медіа» і Віктор, частина команди. Головна причина — різні погляди з інвесторами на подальший розвиток інформаційного проєкту.

«Після того, як я пішов, інформаційною політикою агентства займався Ярослав Гребенюк. Я не добре слідкував за подальшим розвитком Паралель-Медіа, тому не зможу сказати, як ЗМІ розвивалося далі», — додав журналіст.

З початком війни сайтом «Паралель-Медіа» опікувався журналіст Володимир Лєрмонтов, який виїхав з окупованого Луганська до Рубіжного та жив там. Розпитати про цей період роботи сайту наразі неможливо. Із цим колегою зв’язок втрачений з 2022 року. Втім, за даними деяких джерел представниці ІМІ, відомо, що він живий. Інших подробиць немає.

Нині на порталі YouControl уповноваженою особою ТОВ «Паралель-медіа» вказаний Рябих Костянтин Іванович. На сайті видання публікуються новини Івано-Франківська та області, що вказано в «шапці» сайту. Даних про нову редакцію на сайті немає. Інформація про власника сайту прихована через політику конфіденційності.

Сайт Луганського аеропорту: життя після смерті

А ось сайт Луганського аеропорту отримав нове життя. Самого аеропорту немає багато років — окупанти та їхні посіпаки у 2014-му році знищили його вщент, а ось сайт досі існує. Щоправда, публікують на ньому не розклад рейсів і навіть не спогади про минуле аеропорту (хоча вебархів дає можливість поностальгувати).

Згадуємо його тому, що із сайту, який інформував про роботу установи, він перетворився на новинний сайт. Після багаторічного простою у 2022 році на ньому почали з’являтися публікації далекі від авіації та польотів. Зараз це звичайний новинний сайт, який має розділ «Луганськ», але новини там не тільки про обласний центр, а з усієї України.

Медіа, які виживали в Луганську чи на Луганщині під час окупації, втратили фінансування, редакції й часом навіть доступ до власних платформ. Але досвід Informator.media, Паралель-Медіа чи навіть аеропортового сайту показує, як журналістика може трансформуватись, виживати, зникати — і лишати слід. Навіть якщо на нього вже ніхто не натискає.

Валентина Троян, регіональна представниця ІМІ в Луганській області