Фото: Юрій Князєв
Делегація із Глухівського району Сумської області їздила до Курської області Росії для вшанування росіян, загиблих «при виконанні службового обов’язку за межами Вітчизни». Громадське радіо з’ясовувало пам’ять яких росіян та навіщо їздили вшановувати представники Глухова.
Ніби жодної війни нема
Дивишся фотки — й ніби переносишся на 10 років назад. Поруч російський триколор і український прапор, усміхнені обличчя господарів-росіян і гостей-українців. Українські спортсмени отримують медалі, а потім радісно позують із ними – стрічки нагород знов-таки у кольорах російського прапора.
Захід анонсували за тиждень. У прикордонному райцентрі Рильськ Курської області оголосили турнір з волейболу серед ветеранів, присвячений пам’яті воїнів-рилян, які загинули у локальних конфліктах. Заявлені були 4 команди — місцева рильська, з Курська, з Домодєдово Московської області та з Глухівського району (Сумська область, Україна).
Приводом стала річниця виводу радянських військ з Афганістану. У програмі заходів був мітинг об 11 ранку 15 лютого, а з опівдня — волейбольний турнір. До команди, яка відправилася з України, увійшли 9 гравців.
Взаємодія була організована через ветеранські структури. Зокрема, серед волейболістів був один з засновників Глухівської районної організації Спілки ветеранів Афганістану Віктор Гриценко.
Що не так з поїздкою глухівчан?
Мотивація, на перший погляд, навіть досить благородна: вшанувати пам’ять тих, з ким разом «виконували інтернаціональний обов’язок» на території Демократичної республіки Афганістан. У складі обмеженого контингенту радянських військ були хлопці з теперішньої Російської Федерації, з України (так само, як і з інших колишніх республік СРСР). Отже, це — спільне минуле і спільний біль від втрат.
Саме тут і полягає перше, що «не так» з поїздкою. Подібні спільні заходи покликані закріпити думку про спільне минуле, а, відповідно, і про «один народ». Тобто — так, 31 рік тому, коли остання колона радянських військ перетнула кордон ДРА, українці та росіяни були одним народом. Однак, відтоді дещо змінилося.
Друге «не так» пов’язане зі сприйняттям такого роду спільних заходів в контексті російської агресії проти України. Коли до країни-агресора, яка окупувала Кримський півострів і частину Донецької й Луганської областей, приїздять українські громадяни, це легко видавати за «потепління» у відносинах. Тобто показувати: в Україні є певна кількість «нормальних людей», які не вважають РФ агресором.
У 2014 році сотні колишніх «афганців» стали до лав українських добровольчих батальйонів. Дехто з них зазнав ударів від російських регулярних військ.
«Нам сказали, загиблих на Донбасі та в Криму серед рильчан немає»
Поїздка була приватною ініціативою, ані обласні структури, ані Глухівська міськрада стосунку до неї не мали. Організатор поїздки з Глуховського району Микола Сугоняко в коментарі телеканалу UA:Суми зазначив, що за багато років вони бували на цьому турнірі разів із 12-15.
«Вони вже років 20 проводять турніри пам’яті загиблих в Афганістані. Ми їздили, мабуть, вже разів 12-15 туди на турнір за ці роки. Десь з 2000 року, може, раніше. Два роки ми не їздили, а цей рік нас запросили. Але я поставив таку умову, що там не буде… і вони дали таку інформацію, що немає загиблих рильчан на Донбасі і в Криму… Це пам’ять про загиблих в Афганістані та у Чеченській війні. Ми поїхали на турнір, ніякої участі в мітингах не брали», — розповів Микола Сугоняко.
Громадському радіо не вдалося поспілкуватися з паном Сугоняко. Але ми поговорили з президентом глухівського Волейбольного клубу ім. К. Реви Володимиром Колтаковим (Микола Сугоняко – віцепрезидент цього клубу).
«Досить вже з нас цієї ганьби. Я думаю, пан Микола вже усвідомив свою помилку. Ми багато вже отримали відгуків від громадськості стосовно цієї поїздки. Я про неї дізнався випадково напередодні поїздки. І я казав, що цього робити не треба, он навіть коли наші спортсмени світового рівня виступають в Росії, це закінчується скандалами. Нагадав, що в нас війна, і спочатку нехай Росія поверне Україні окуповані території. Але до моїх застережень не дослухалися», — сказав Володимир Колтаков.
Андрій Бунчук, Сумщина, Громадське радіо
Зазначимо, що війна в Афганістані — збройна агресія Радянського Союзу проти суверенного Афганістану під приводом боротьби з моджахедами, у якому брали участь урядові війська Афганістану і Радянського Союзу проти повстанських груп моджахедів. Війна розпочалась у грудні 1979 року нападом спецпідрозділів КДБ СРСР на президентський палац у Кабулі та вбивством президента країни Хафізулли Аміна і його оточення та введенням у країну «обмеженого контингенту» радянської армії. Війна за офіційними радянськими даними тривала до виводу основної маси радянських військ 15 лютого 1989 року. Унаслідок цієї війни загинуло (за міжнародними даними, прийнятими також і СРСР) близько 1,5 мільйона людей або 10 % з-поміж тодішнього населення країни. Радянські втрати, за офіційними даними СРСР, становили близько 15 тисяч військовослужбовців.
Щодо російсько-чеченської війни, то їх у період з 1994-го по 2009 було дві. Перша тривала з 1994-го по 1996 роки, друга — з 1999 по 2009 роки.
Перший збройний конфлікт між Російською Федерацією та Чеченською Республікою Ічкерією відбувався переважно на території Чечні. В результаті перемогли чеченські збройні сили, а Росія вивела своїх військових. Чечня зберегла незалежність.
У другій російсько-чеченській війні перемогла Росія. 30 вересня 1999 року голова уряду РФ Володимир Путін заявив, що нової чеченської війни не буде. Того ж дня танкові підрозділи російської армії ввійшли до Наурського і Шелковського районів Чечні.
Офіційно в РФ ці дії називають «контртерористичною операцією на Північному Кавказі».
На початку вересня у Москві, Буйнакську і Волгодонську були підірвані житлові будинки, загинули понад 300 людей і більше 1700 дістали поранень.
Російські слідчі заявили про «кавказький слід» у справі. Володимир Путін, якого тоді щойно призначили прем’єр-міністром, заявив, що необхідно поставити заслін міжнародному тероризму, який проник до Чечні, і запобігти розпаду Росії.