Православний цвинтар у Варшаві, могила генерала Марка Безручка. Фото: Світлана Мялик
100 років тому він нищив російських окупантів і допомагав полякам відстояти їхню незалежність, був одним з учасників «Дива на Віслі» та звільняв II Річ Посполиту від більшовиків. Нещодавно у Польщі відзначили 140 років від дня народження генерал-хорунжого армії Української Народної Республіки Марка Безручка. У Варшаві, на православному цвинтарі, відбулась зустріч українців і поляків біля могили генерала Безручка, який знайшов свій вічний спокій у Польщі. Про легендарну постать генерала УНР, вшанування пам’яті, реконструкцію та відновлення могил українських воїнів у польській державі журналістка Світлана Мялик поговорила з активістом української меншини, першим головою Об’єднання українців у Польщі, лідером Громадської ініціативи з опіки над могилами воїнів УНР у Варшаві Юрієм Рейтом.
Світлана Мялик: Пане Юрію, нещодавно на православному цвинтарі у Варшаві відбулась зустріч українців і поляків біля могили генерала армії УНР Марка Безручка. Яке значення має ця подія сьогодні та чим унікальна постать українського генерала?
Юрій Рейт: Ця зустріч відбулась з нагоди 140 років з дня народження генерала Марка Безручка. Хочу пригадати, як це сталось, що у Варшаві знаходиться могила генерала. Був час, коли учасники Української революції 1917-1921 років боролись і далі за свою державу. І коли були інтерновані, і знайшлися у Польщі вони створили у взаємодії з поляками дивізії, які підняли спільну боротьбу з більшовицькою Росією і багато хто з них тут залишився у Польщі. І на кладовищі у Польщі є напис на монументі «Україно, ось де твої сини». Це згадка про тих людей, які сто і більше років назад боролись за українську державність. Хочу пригадати, що такі воїни УНР, а також Галицької армії, їх могили знаходить під Перемишлем у Пикуличах, Ланьцуті, у Каліші, Любліні, Варшаві, Александрові-Куявському. У Варшаві, на Вольський цвинтар ми приходимо до могил і згадуємо їх.
Генерал Марко Безручко народився у селі Великий Токмак (від 1962 року місто Токмак — ред.), це нині Запорізька область. Тоді він мав бути селянським учителем, але у 1912 році поступив у військову академію. І Перша світова війна затримала його навчання в академії. Він боровся в час Першої світової на Прусії, де був поранений. А у 1918 році став уже членом Української армії, де, по суті, через рік пізніше, як начальник штабу Корпусу Січових стрільців, яким керував пан генерал Коновалець (Євген Коновалець, український державний, військовий та політичний діяч — ред.) почав свою дорогу у боротьбі. У 1920 році він із союзниками-поляками, з військом польським на початку травня відкинув більшовиків з Києва. Це історія його постійної боротьби. Слова, які Марко Безручко сказав, що «сильна армія є запорукою існування нації», він доказував протягом усього свого життя. Він не займався політикою, а був знаменитим воїном.
Генерал Марко Безручко є символом єднання поляків і українців в спільній боротьбі з тим самим ворогом колись, як і сьогодні — Росією. Тоді це була більшовицька Росія, а сьогодні маємо путінську Росію. І нічого не змінилося через тих 100 років. Отже, цей генерал є символом. Коли ми говоримо про нього, то варто пригадати, що ми нещодавно відзначали національне свято Польщі, День Незалежності (11 листопада — ред.)
Світлана Мялик: Так, нещодавно Польща відзначила 105 річницю своєї незалежності. І варто додати, що генерал Марко Безручко, як і інші воїни УНР, зіграли величезну роль в тому, що Польща отримала свою незалежність. Україна, на жаль, не змогла тоді вибороти, а Польща стала незалежною. І битву під Замостям маємо пам’ятати, так…
Юрій Рейт: Я думаю, це так коротко сказано. Але нам треба пригадати, що на території Польщі знайшлося 35 000 – 40 000 воїнів, членів Українського уряду, цивільних осіб, які були інтерновані до Польщі. І генерал Марко Безручко створив у Ланьцуті, відтворив якби Дивізію Січових Стрільців. І те, що Ви згадали, у 1920 році, коли більшовики наступали на Польщу, коли, по суті, вони йшли на захоплення Європи, польське військо під його командою (Марка Безручка — ред.) обороняло Замость. Після того була розбита армія Будьонного (Семен Будьонний, один із командувачів совєтської, т.зв. Червоної армії – ред.). Була Варшавська битва, де тоді вирішувалась доля Європи. І сьогодні можемо сказати, що завдяки також участі українських воїнів Польща витримала удар більшовиків. Польща утримала свою незалежність. Отже, коли відзначали цей день, День Незалежності Польщі, я завжди думаю про те, що українські воїни взяли свою участь в обороні незалежності Польщі.
Марко Безручко народився 31 жовтня 1886 року у селищі Великий Токмак на Запоріжжі. Закінчив Академію російського Генерального штабу у Петербурзі, воював на фронтах Першої світової війни. Ще до проголошення УНР підполковник Безручко взяв активну участь в українізації тодішнього російського війська. У 1918 році Безручко став начальником оперативного відділу Генштабу Армії УНР. Працював в українському Генштабі він і за часів гетьмана Павла Скоропадського. А на початку 1919 року очолив штаб Корпусу Січових Стрільців. У лютому 1920 року, після підписання союзницької угоди між Польщею та УНР, відомої як угода «Пілсудський-Петлюра», полковник Безручко сформував 6-ту Січову стрілецьку дивізію, якою потім командував в її спільному з польським військом наступі на Київ. У жовтні 1920 р. Безручко отримав звання генерал-хорунжого. В останні місяці регулярних бойових дій командував Середньою групою Армії УНР на Поділлі. Наприкінці листопада вдруге потрапив до таборів для інтернованих солдатів та офіцерів у Польщі. Марко Безручко перебував у таборах в Александрові-Куявському та Щипьорні, звідки у 1924 році переїхав до Варшави. Працював у Військовому картографічному інституті у 1931-1935 рр. Очолював Українське військово-історичне товариство у Польщі, видав дві книжки спогадів про воєнні роки. Належав до середовища офіцерів Армії УНР, що співпрацювало з Генеральним штабом Війська Польського. Помер у Варшаві 1944 року, де і похований. У сучасній Польщі Безручка вшановують передусім за те, що він очолював оборону Замостя у 1920 році. На високому рівні його пам’ять почали вшановувати у Польщі 2016-го — 15 серпня, у день Війська Польського, тодішній міністр оборони Польщі Антоні Мацєревіч поклав вінки на могили Марка Безручка та інших офіцерів Армії УНР, похованих на православному цвинтарі на варшавській Волі. В останні роки президент Польщі Анджей Дуда щороку у річницю Варшавської битви — вирішальної битви в радянсько-польській війні 1919-1920 років, вшановує пам’ять воїнів УНР, які були союзниками польських військ і загинули в боях проти Червоної армії.
Світлана Мялик: Пане Юрію, нагадайте, будь ласка, чому Марко Безручко похований у Варшаві?
Юрій Рейт: Я хочу нагадати, що Марко Безручко, коли враз із корпусом військовим був інтернований в Польщі у лютому 1920 року, будував стрілецьку дивізію. Тобто вона уже в березні [1920 року] отримала назву Шостої стрілецької дивізії Січових стрільців, і після Варшавської битви, після ситуації, коли оборонила Польща свою незалежність, генерал Марко Безручко зайнявся багатьма справами. Він представляв Україну в військовому представництві у Варшаві. Він водночас був міністром Збройних сил України в Уряді України, який був в екзилі в Польщі. Він опікувався також місцями інтернування воїнів українських. Він водночас у Варшаві був головою Українського військово-історичного товариства. Працював у Військовому інституті картографії у Варшаві, брав участь у формуванні групи українських офіцерів, які працювали в польській контррозвідці в напрямку большевицької України. Тоді ті хлопці, офіцери мріяли та працювали, щоб повернутись в Україну. Він був дуже активною особою, і згадується, що як ховали чергового воїна в Варшаві на Волі, завжди він слово забирав. І ті слова мали зміцнити дуже, надати людям крихітку оптимізму, що Україна поверне свою державність і незалежність. Це дуже складно було, коли терор відбувався в Україні, коли зимові походи, ідуть хлопці воювати, партизанські групи, по суті, гинуть. Отже, генерал Марко Безручко не був політиком, але був спеціалістом військової справи. Був одним з лідерів. Генерал Марко Безручко, генерал Сальський, генерал Змієнко…Вони отримували, як би, дух українства, бувши на еміграції.
Світлана Мялик: Пане Юрію, Ви є лідером Громадської ініціативи з догляду за могилами воїнів УНР у Варшаві. Розкажіть, будь ласка, історію створення цієї громадської ініціативи, як ви почали працювати й чому займаєтесь цією справою — доглядаєте за могилами воїнів Української Народної Республіки у Варшаві й не лише у Варшаві?
Юрій Рейт: Ця історія має багато років. Я можу згадати, що я, як був молодою людиною, хлопцем, школярем, на православному цвинтарі у Варшаві бував разом з сеньйорами (люди старшого віку, пенсіонери — ред.), які туди заходили, у квартал, де знаходилися залишки могил чи понищені могили українських воїнів. І я теж був присутній, дивився і слухав, як вони розказували про воїнів там похованих. Я бачив, як їм це було потрібно, бути разом з собою. Минуло багато років. Я, бувши головою Об’єднання українців у Польщі, 30 років тому у порозумінні з польськими партнерами підняв ініціативу доглядати перший цвинтар, який знаходиться в Александрові-Куявському, який має свою історію. І це була перша ініціатива чи перший мій спогад за 30 років. В цей самий час українська громада Перемишля відновила військовий український цвинтар в Пикуличах. А потім уже у Варшаві була звичка збиратись і бути присутніми біля могил. І це тривало майже тайкома, через епоху комунізму в Польщі. Але врешті комунізм уже звалився. І тоді вийшли ті сеньйори з ініціативою відновити ці могили. Вони були, як я сказав, понищені: потрощені хрести, козацькі, понищені таблички з написами — хто похований, не було тризубів. Отже, з ініціативи доктора Миколи Сивіцького і архітектора Богдана Боберського створилась ініціативна група, яка зібрала кошти по цілому світі в діаспорі. І водночас запроєктував архітектор Боберський два військових квартали на православному цвинтарі у Варшаві. Це була перша ініціатива 1988-1989 років. Я кажу про Варшаву, і як це починалось. І тоді вже почали будувати хрести, почали робити ремонт тих хрестів, які були знищені.
Слухайте також: «Найбільш важливий з незнаних і найменше знаний з найважливіших»: історик про полковника армії УНР Петра Болбочана
Світлана Мялик: Скільки могил воїнів УНР було загалом і скільки вдалось знайти та відновити?
Юрій Рейт: Говоримо про близько 300 могил. А сьогодні маємо, по суті, позначених, відновлених 106 могил. Це у Варшаві. Це показує, наскільки вони були знищені, ці могили. Але, я думаю, цей зразок Варшави показує, як це було по цілій Польщі. Тобто, система комуністична робила все, щоб про воїнів Української Народної Республіки, про учасників Української революції 1917-1921 років, було забуто. Просто цензура не дозволяла про них і згадувати. І скажу таке: після Другої світової війни, коли на територію Польщі увійшла Червона Армія, у місті Каліші був пам’ятник воїнам Української Народної Республіки з написом «Тим, що вмерли, але не зрадили Україну» із підписом – «Українська армія». І що було найперше — енкаведе (НКВД, совєтської служби внутрішньої безпеки — ред.) висадило пам’ятник в повітря. Це показує, як жорстоко протрактовано історію тих років.
Отже, це згадую з минулого, а переходимо до ситуації уже ближчої нам, де років 4-5 тому Українське історичне товариство вирішило, користуючись тим, що наближається річниця століття Варшавської битви, підняти ініціативу відновлення чергових цвинтарів, кладовищ українських військових у Польщі. І вдалося нам це зробити. Що сьогодні у місті Ланьцут 400 прізвищ [відновлено], і пантеон гарно зроблений в честь воїнам УНР. Також у Любліні [цвинтар] частково відремонтовано.
Також я згадав про Варшаву. Отже, вдалося під час переговорів з Радою міста Варшава переконати депутатів, і вони вирішили нам призначити півмільйона злотих, щоб можна було відновити 2 квартали військових поховань у Варшаві. Це було дуже мудре рішення, і вслід за тим пішло рішення надати скверу, який знаходиться за 300 метрів від православного кладовища, де могила генерала Безручка, ім’я Марка Безручка.
Світлана Мялик: Пане Юрію, більшість могил воїнів УНР, які у 1920 році були союзниками Польщі, вони розкидані по всій країні, по всій Польщі. Скажіть, як вдається знаходити компроміс, розуміння польської влади в тому, щоб відновити могили українських воїнів УНР?
Юрій Рейт: Це, дійсно, є процес, який почався 30 років тому, коли перші цвинтарі були відновлені. І цей процес продовжується. Але він не так просто проходив. Тому що на всі такі дії потрібна згода або самоврядних структур, або держави. Водночас усі проєкти щодо реконструкції, всі напис, таблиці мусять бути затверджені Польським інститутом національної пам’яті. Отже, це означає переговори. Це означає шукання компромісу щодо написів. Це означає нагадувати полякам про роль українського війська [у боротьбі за незалежність Польщі]. 100 і більше років тому спільно з польським військом був підписаний союз між Петлюрою і Пілсудським. І разом обидва війська мали 9 травня 1920 року парад у Києві. А потім українське військо, як я згадав, 40 000 вихідців з України, створило сильну підтримку в боротьбі уже поляків на свій захист. Отже, це треба постійно полякам нагадувати та постійно доносити урядовцям на різних рівнях. Процес ніби зрозумілий, але брак знання призводить до того, що знаходяться особи, які не сприяють таким діям. Тому цей шлях не є простий. Сьогодні процес реставрації [надгробків] почався в місті Каліш, де також один з великих цвинтарів з похованнями українських воїнів часів УНР.
Читайте також: 100 років Другому зимовому походу Армії УНР: якими були причини та наслідки
Світлана Мялик: А скільки там могил, пане Юрію?
Юрій Рейт: Отже, скажу Вам так, що ми за останню зиму в архівах шукали інформації про похованих там. То виявилось, що архіви пусті. Комуністична система чистила архіви, нищила сліди про тих людей. Отже, ми спиралися на напрацювання доктора Олександра Климчука, який по суті своє життя присвятив, щоб збирати інформацію. Завдяки тому кілька сотень прізвищ там буде поміщено на таблиці. Поховані там люди будуть вшановані.
Світлана Мялик: Польща, як я бачу, дуже шанує свою історію. І мені здається, що коли ми, українці, пам’ятаємо нашу історію і намагаємось відродити забуті імена, реставрувати могили вже закинуті українських військових, то і сусіди наші, поляки, будуть шанувати нас і розуміти навіть більше, ніж ми того очікуємо, як Ви вважаєте?
Юрій Рейт: Я тут хочу ще раз зацитувати слова генерала Марка Безручка, що «сильна армія є запорукою існування нації». Я думаю, що нам часто треба дивитись і на поляків, які дуже сильно шанують своє минуле, які, маючи повстання неуспішні, де люди гинули десятками тисяч, завжди звертаються до історії й пам’ятають. І я думаю, що Україна є в дорозі до ситуації, коли ще сильніше, ще більш активно буде відзначати героїв минулого часу, тому що ми сьогодні маємо війну. Ми сьогодні бачимо, скільки з’явилося нових могил. Ми бачимо прапори на цвинтарях.
Читайте також: Разом ми переможемо. Історія польського медика-волонтера Даміана Дуди
Світлана Мялик: Україна бореться з тим самим агресором, Росією, що і понад 100 років тому…
Юрій Рейт: Абсолютно так. Я думаю, що маючи героїв, які гинуть вчора, сьогодні й будуть гинути, наростає в Україні свідомість вагомості пам’яті про свою історію. І тому я, дивлячись на поляків, а також на українську громаду в Польщі, яка підтримала ініціативу щодо ремонтних робіт на цвинтарях минулого, бачу як процес просувається. І думаю, що дуже важливо залучати молодь. Нам вдалося 5 років тому започаткувати ініціативу, що українські пластуни та польські харцери щорічно 14 серпня у 20 містах Польщі, де знаходяться цвинтарі, де знаходяться могили українських воїнів, зустрічаються і реалізують проєкт «Полум’я братерства». Я думаю, це зразок, як треба до історії підходити. Це те, що нас єднає в тому, що ви сказали, що цей самий ворог в минулому і сьогодні також нищить Україну. І думаю, що у поляків є певна свідомість. Є їхня підтримка України в цій боротьбі і є свідомість, що імперська Росія не затримається в Україні. І не тільки Україна може бути жертвою відродженого російського імперіалізму, експансія Росії буде і далі призводити до атакування своїх сусідів. Отже, тут маємо ситуацію, яка сприяє тому, щоб ми пов’язали історію минулого із сьогоднішнім днем. Я згадав про молоде покоління, і це дуже важливо передати поколінню знання, передати та усвідомити, яка велика роль перед ними.
Світлана Мялик: Ви робите надзвичайно важливу справу, тому що Ви відроджуєте не лише могили воїнів УНР у Польщі — Ви відроджуєте нашу історичну пам’ять, спільну пам’ять, спільну історію України й Польщі. Цього року, 14 серпня, коли в Польщі відзначали 103 річницю Варшавської битви, мені вдалось побувати на православному цвинтарі на Волі (район Варшави — ред.). Я дуже давно хотіла це зробити. І ось нині змогла побувати на могилі генерала УНР Марка Безручка, вшанувати його пам’ять. І подивитися, наскільки все гарно зроблено, наскільки кожна могила — і генерала, і воїнів УНР — доглянута. На могилах — хрести з написами імен, скрізь квіти, зокрема, посаджений барвінок. Президент Польщі Анджей Дуда був традиційно в цей день на православному цвинтарі, вшановував пам’ять воїнів УНР. І, знаєте, це дуже щемливо, коли поляки так шанобливо ставляться до пам’яті українських воїнів, що навіть на рівні президента Польщі вшановують воїнів УНР. І коли польські політики та активісти приходять на цвинтар і бачать ці доглянуті могили — це збільшує їхню повагу до нас, українців, і до нашої спільної історії з Польщею. Тому ще раз скажу, що Ви робите надзвичайно важливу справу. Дякую Вам за це.
Юрій Рейт: Я хочу пригадати напис «Україно, Україно! Ось, де твої сини…» Я звертаюся в багато міст України, бо хочеться, я мрію, щоб у містах, де були народжені генерали Сальський, Змієнко, Кущ й інші, вже не говорячи про генерала Марка Безручка… У Токмаку, коли буде визволення від загарбницької орди, щоб з’явилися вулиці, таблиці, щоб у навчальних закладах молодь могла почути про своїх героїв, які там народжені, але поховані у Варшаві, поховані в інших місцях поза Україною. Але як багато вони зробили у будуванні авторитету України у минулих роках. І про це треба в Україні також поширювати інформацію.
Світлана Мялик: І не забувати імена наших героїв. Пане Юрію, спасибі Вам за розмову. Я хочу звернутись до наших слухачів, що в кого буде така можливість, хто буде у Варшаві, то завітайте обов’язково на православний цвинтар на Волі й вшануйте пам’ять воїнів Української Народної Республіки, зокрема, і генерал-хорунжого УНР Марка Безручка. Могили українських військових знаходяться у двох місцях на [цьому] кладовищі.
Юрій Рейт: Я на кінець хочу пригадати й дати одну інформацію важливу. Сьогодні в напрямку Авдіївки бореться з ворогом 110-та бригада імені генерала Марка Безручка. І я передав [цій] бригаді запрошення відвідати Варшаву і цвинтар, де поховані воїни УНР. Сподіваюсь, що після перемоги делегація 110-ї окремої механізованої бригади ім. М.Безручка відвідає Варшаву і буде біля могили генерала Марка Безручка.
Світлана Мялик: Пане Юрію, так, обов’язково буде! Сподіваємось, що всі зможуть приїхати, що всі будуть живі й здорові. Спасибі Вам за розмову!
Юрій Рейт: Дякую і Вам. Слава Україні!
Світлана Мялик: Героям Слава!
Авторка: Світлана Мялик
Матеріал підготовлений за допомоги MediaPort Warsaw, хабу для українських журналістів у Польщі, та за підтримки міжнародної ініціативи Media Lifeline Ukraine
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі