Разом ми переможемо. Історія польського медика-волонтера Даміана Дуди

Польща є одним з найближчих союзників України й від початку війни, зокрема, повномасштабної війни Росії проти України допомагає українцям боротися. І пліч-о-пліч у цій боротьбі з українцями стоять громадяни Польщі, зокрема, польські парамедики й волонтери, які рятують українських захисників і захисниць. Сьогодні ми говоримо з Даміаном Дудою — польським медиком-волонтером, засновником і головою фонду «W międzyczasie». Медичні волонтери цього фонду працюють на фронті в Україні.

«Спочатку мені було дуже страшно, бо було багато фейків»

Світлана Мялик: Даміане, ви — історик за освітою і парамедик за покликанням. Знаю, що ви разом з українцями ще з 2014 року. І ви допомагаєте рятувати українських захисників і захисниць на фронті. Розкажіть, будь ласка, свою історію, як почалось ваше знайомство з Україною? Як вирішили допомагати Україні та українцям?

Даміан Дуда: Від початку я думав про Україну, так, як багато поляків: що там є «бандерівська, нацистська чи фашистська революція». Так казала в Польщі російська пропаганда або багато фейків про це. Я хотів побачити, як це виглядає, і що з того є правда, а що — ні. Так я поїхав під Маріуполь з гуманітарною допомогою. І там мені сказали хлопці з батальйону «Азов», що це — нормальна війна, і що багато інформації в Польщі це — фейкньюс. І це не є правда. Це було, коли на Маріуполь попали «Гради» (ракетний обстріл росіянами мікрорайону «Восточний» в Маріуполі 24 січня 2015 року – ред.). Там загинуло багато людей. Туди від часу до часу ми разом їздили з добровольчими батальйонами, працювали на передовій, допомагали хлопцям, тренувались з хлопцями. І від того часу до початку повномасштабної війни ми на волонтерських умовах працювали в Україні.

Світлана Мялик: Тобто ваші погляди на Україну так кардинально змінилися після того, як ви побачили реальну ситуацію? Ви можете згадати, коли це було? І яким було перше враження про Україну?

Даміан Дуда: Так, це було, коли я перший раз приїхав до України. Це був кінець 2014 року і початок 2015 року… А перше враження… (замислюється – ред.) …наче якби ти приїхав у якісь такі місця… Спочатку мені було дуже страшно, бо було багато фейків. Зокрема, через те, що думав, що в Україні немає закону.

Світлана Мялик: Тобто, що відсутня начебто демократія?

Даміан Дуда: Так, демократія, і що начебто є багато криміналу, і що там дуже небезпечно. Коли я приїхав в Україну, коли я поспілкувався з хлопцями, то тут прийшло до мене розуміння, що це все «бурда».

«У мене медична освіта університет «війна». Війна дала нам досвід і сказала, як потрібно працювати, щоб боєць вижив»

Світлана Мялик: Розкажіть, будь ласка, про себе нашим слухачам. Тому що я знаю, що ви за фахом історик, закінчили Люблінський католицький університет. Зараз, наскільки я розумію, ще й викладаєте? 

Даміан Дуда: Так, правильно. У мене конкретно медичної освіти немає. У мене медична освіта — університет «війна». Усе, що ми знаємо, що ми робимо, допомагаємо — це є від війни. Коли ми приїхали на початку, то у нас досвіду медичного багато не було. Це було тільки просто навчання. Але війна дала нам досвід і сказала, як потрібно працювати, щоб боєць вижив. Ми працюємо у гарячих точках, на «нулі» (на передовій — ред.) разом з хлопцями. Були в Соледарі до кінця, також в Бахмуті до кінця. Працювали в контрнаступі під Запоріжжям. Ми працюємо там, де є найбільша загроза для бійця.

Світлана Мялик: Наскільки я знаю, ви у 2017 році записались до створених у Польщі військ територіальної оборони. І з того почалась історія того, як ви стали волонтером, парамедиком, так? 

Даміан Дуда: Історія моя, як волонтера і парамедика — це від початку війни, з 2014 року. А трьома роками пізніше, коли у нас [у Польщі] почали працювати війська територіальної оборони, то я прийшов (записався туди – ред.) для того, що у мене був досвід з добровольчих батальйонів з України. То що зробили добровольчі батальйони в Україні, то всі знають в Україні, що реально вони затримали ворога там, де він був. І цей досвід я забрав з собою до війська тероборони Польщі.

Слухайте також: Відчуваю провину, що у 2014-му році не пішов воювати — військовий лікар

«Потрібне розуміння, що це — не тільки війна України з росіянами. Це — війна України проти «цивілізації смерті»

Світлана Мялик: Скажіть, Даміане, от ви працюєте в гарячих точках, рятуєте українських захисників і захисниць. І, я пам’ятаю, ще минулого року облетіло інтернет відео, яке стало «вірусним» у хорошому сенсі. На відео ви рятуєте українського воїна. Везете його в машині швидкої допомоги й кажете: «Братику, будеш жити, будеш жив…» Тоді українці та весь світ побачили, як поляки допомагають Україні. Як вони з поля бою виносять і рятують наших військових. Скажіть, коли ви опинилися в гарячих точках на фронті, що ви для себе зрозуміли? Чи не було страшно? Тому що це — великий ризик для вашого життя. Адже ви є громадянином Польщі, і можете не бути на фронті. Тобто у вас немає такого обов’язку, але ви там і допомагаєте. Чому ви це робите?

Даміан Дуда: Для кожного страшно. Потрібно розуміння, що це — не тільки війна України з росіянами. Це війна України проти цивілізації смерті. Україна воює за всіх мирних людей, за все, що є добре. Тому я також розумію, що це також і моя війна.

Світлана Мялик: Ви створили разом з командою польських волонтерів і парамедиків Центр для підготовки бойових медиків. Там проводяться тренінги для волонтерів, які вирушають до зони бойових дій. Розкажіть, хто входить до цього центру, як ви працюєте?

Даміан Дуда: Центр підготовки, що є у нашого фонду, він працює, щоб дати вишкіл для бойових медиків з нашого фонду і згодом відправити їх у гарячі точки в Україні. Ми запрошуємо до нього військових з Польщі й з України й також даємо тренування. Перша задача для нашого центру підготовки — дати мирним волонтерам, яким бракує досвіду, інформації, як працювати з пораненими на полі бою.

Світлана Мялик: А щодо вашого фонду, то розкажіть про нього. Як називається, коли був створений, хто входить до цього фонду?

Даміан Дуда: Він називається «W międzyczasie», українською мовою «Від часу до часу». Тому що все, що ми робимо, це є наш вільний час, це не є наша робота. У нас немає грошей за це. Це волонтерська робота на волонтерських засадах. Є багато людей, є у них освіта медична. Але є також багато таких людей, що у них освіти медичної немає, але є вишкіл, і вони сказали, що хочуть допомогти Україні.

Світлана Мялик: А скільки входить людей загалом до вашої команди?

Даміан Дуда: Наш фонд — це п’ятдесят людей. Половина з того — це бойові медики. Друга половина — це люди від логістичних справ. 

Світлана Мялик: І це переважно громадяни Польщі?

Даміан Дуда: Так, але трошки громадян України, що вони зараз у Польщі, також є.

Читайте також: Як українська діаспора у Польщі допомагає українським біженцям під час війни?

«Сенсу рахувати врятовані життя немає. Бо це наша робота»

Світлана Мялик: Поговорімо про вашу роботу в гарячих точках в Україні. Де зараз працює ваша команда? І чи є підрахунок того, скільки життів українських військових ви врятували загалом за час війни?

Даміан Дуда: На цей час у нас є медичний екіпаж, це напрямок Куп’янська. А скільки людей ми врятували, я не знаю. Одного дня ми порахували, що було їх плюс-мінус сто людей. Ну, ми подумали, що сенсу рахувати немає, бо є робота. А ці підрахунки буде лише втрата часу для нас.

Світлана Мялик: Чи згодом врятовані вами захисники й захисниці якось намагалися сконтактувати з вами, з членами вашої команди, щоб подякувати?

Даміан Дуда: Так була така ситуація, що один поранений воєнний, що ми його вивезли з «нуля» під Херсоном. Ми його врятували. У нього немає обох ніг. Він пізніше був у США (на лікуванні — ред.). І як повернувся в Україну через Польщу, то він розповів, що він знав, що це я [врятував його]. Спочатку він думав, що я серб, коли почув мою українську мову. А пізніше зрозумів, що я поляк. І що це я його врятував. Тепер у нас є зв’язок.

Світлана Мялик: Скажіть, а як відбувається сам процес порятунку військових? Ви вивозите поранених з поля бою до найближчих лікарень?

Даміан Дуда: Це не така проста справа. Це, як вказує обстановка. Коли ми були два місяці назад в Україні, і ми працювали з хлопцями під Бахмутом, ми також допомагали хлопцям із ССО (Сили спеціальних операцій Збройних сил України – ред.), працювали в штурмах, була обстановка, що у нас було багато поранених, не було можливості, щоби до нас приїхали броньовані машини для того, що працювали по нас ПТУРи (Протитанкові керовані ракети — ред.) зі сторони ворога. І нам потрібно було пішки [йти й] брати на м’яких ношах пораненого через десять кілометрів. Це займало сім годин. Це була дуже важка ситуація. У нього був поганий стан. Але ми його донесли. Приїхала «беха» (броньоване авто — ред.) і нас вивезла до пункту стабілізації. У нього [пораненого] все нормально. Ми йому врятували ногу, бо було велике поранення.

 «Найбільша проблема — це доступ до броньованих машин для евакуації поранених»

Світлана Мялик: З вашого досвіду роботи в гарячих точках в Україні, чого бракує зараз фронту? Я маю на увазі в сенсі медичному, в наданні першої допомоги.

Даміан Дуда: Для мене великі проблеми зараз є з броньованими машинами. Потрібно багато броньованих машин, машин для евакуації медичної, щоби можна було безпечно брати хлопців з «нуля» до стабілізаційних пунктів, точок. Бо мені здається, що зараз немає проблем з аптечками, з медициною. Найбільша проблема — це є доступ до броньованих машин для евакуації.

Світлана Мялик: Чи були такі ситуації на фронті, коли реально ви не знали, чи повернетесь живим з України? 

Даміан Дуда: Потрібно, щоб усі зрозуміли, що війна — це хаос, це великий хаос. Таких ситуацій, що «працювали» (обстрілювали – ред.) по нас, було багато. В таких ситуаціях, де ми були в бліндажах, і по нас «працювала» АРТА (артилерія, артилерійські системи – ред.), і ми також не знали, чи це місце є в безпеці… Також як ми їхали із Бахмута чи Соледара, то там була тільки одна дорога, по ній «працювали» росіяни. То також не знали, чи зараз не буде такої ситуації, що міна спрацює по нашій машині.

Читайте також: Я воюватиму стільки, скільки треба — медикиня в батальйоні морської піхоти Ярина Чорногуз

«Це братерство. Ми будемо працювати до кінця цієї війни — так довго, як буде потрібно»

Світлана Мялик: Даміане, ви часто буваєте в Україні й, зокрема, на передовій, в гарячих точках. Це був і Бахмут, і Соледар. Що зараз відбувається на фронті? Бо нині ширяться думки деяких військових експертів, що начебто Україні не вдалось здійснити контрнаступ так успішно, як планували. Водночас військове керівництво України говорить, що дуже мало зброї, мало боєприпасів, тобто бракує цього всього фронту, але контрнаступ триває. Ви є волонтером, парамедиком, але все ж яка ваша думка?

Даміан Дуда: Я думаю, що, можливо, буде так, як було рік тому, коли прийшла зима, і у росіян був контрнаступ. І у мене є така думка, що, можливо, буде такий план від росіян, щоб атакувати так, як вони атакували на початку року, рік назад (взимку 2022-2023 рр. – ред.).

Світлана Мялик: Чи є у вас друзі серед українців, чи багато приятелів? Чи подружилися за цей час, коли ви, громадянин Польщі, допомагаєте Україні рятувати захисників і захисниць?

Даміан Дуда: Зараз є багато друзів, але є зараз також багато братів. Для мене це не тільки знайомство. Для мене це братерство. І для того ми будемо працювати до кінця цієї війни так довго, як буде потрібно.

«Для перемоги потрібні дві речі: зброя і люди»

Світлана Мялик: Не так давно Президент Володимир Зеленський в Любліні зустрічався з польськими волонтерами й медиками. Він дякував усій Польщі за підтримку, за солідарність, за допомогу в боротьбі з російським ворогом. І відзначив зусилля ваші — медика, рятівника, керівника волонтерської медичної команди, вручивши вам нагороду – орден «За заслуги» III ступеня…

Даміан Дуда: Так, це був Орден третього ступеня. 

Світлана Мялик: Що для вас означає ця нагорода?

Даміан Дуда: Вона для мене означає, що коли ти працюєш, реально працюєш, то навіть якщо ти маленька людина, то завжди є можливості, щоб була нагорода, щоби було бажання про тебе знати в такої великої людини, як президент. Або в іншої людини. Потрібно тільки, щоб ти зробив нормально свою роботу, і щоби ти знав, для чого ти це робиш? 

Світлана Мялик: Насамкінець. Яка ваша думка, що Україні потрібно ще для того, аби перемогти російського ворога?

Даміан Дуда: Щоб була перемога, то потрібно дві речі: потрібна зброя і потрібні люди. Багато людей — щоб було кому воювати.

Світлана Мялик: Чи буде Польща і поляки й надалі допомагати Україні разом боротись за нашу спільну перемогу?

Даміан Дуда: Потрібно розуміння, що Польща — це маленька країна, і у нас багато зброї немає. Чимало зброї, яка у нас була, [і яку] можна було віддати, то Польща віддала Україні. А зараз потрібно, щоб польська армія отримала нову зброю. Щоб можна було надати більше бронетехніки для нашої армії. І я думаю, що пізніше, коли у нас стан озброєння армії буде добрий, то не буде проблем, щоб Польща і далі надавала допомогу зброєю Україні.

Світлана Мялик: Хочу подякувати вам, Даміане, і всім польським друзям, польським союзникам, за ту допомогу, яку ви надаєте Україні та українцям у такий важкий момент. Що стоїте пліч-о-пліч з нами. Віримо в те, що ми отримаємо нашу спільну перемогу. І дякую вам за вашу чудову українську мову!

Даміан Дуда: Дякую усім! Я думаю, що разом ми переможемо!

Авторка: Світлана Мялик

Матеріал підготовлений за допомоги MediaPort Warsaw, хабу для українських журналістів у Польщі, та за підтримки міжнародної ініціативи Media Lifeline Ukraine

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі