«Житиму з 20 осколками в тілі»: як пам'ятають «приліт» російської ракети по вокзалу Краматорська?

«Житиму з 20 осколками в тілі»: як пам'ятають «приліт» російської ракети по вокзалу Краматорська?

8 квітня, 11:30. 30 хв до прибуття евакуаційного потягу на залізничний вокзал у Краматорську. Перон повний людей це здебільшого жінки, діти та пенсіонери. Волонтери та волонтерки саме групують всіх на посадку. За лічені хвилини сюди прилетить ракета з тактичного ракетного комплексу «Точка У». На ній білою фарбою написано «За дітей». 38 людей загинуть майже моментально, ще 17 помруть у лікарнях. 5 з них  діти

114 людей дістануть поранення різного ступеня тяжкості та лікуватимуться у медзакладах по всій країні, бо поблизу не вистачатиме місць. Андрій та Влад  серед цих 114 людей. Вони разом із близькими просто хотіли врятуватися від війни. Ми говоримо з ними у приватній клініці у Києві. Їх лікують тут безкоштовно. 

В обох тіло посічене осколками, обидва поки майже не підводяться, їх чекають місяці реабілітації. При цьому вони охоче говорять із медіа, бо хочуть «аби всі знали, хто на кого напав, та хто в кого стріляє». 

Що трапилося 8 квітня на вокзалі у Краматорську: спогади очевидців 

У Андрія майже не працює права рука. Це через складні поранення й ураження периферичних нервів, пояснює лікар. Його ще чекає ряд реконструктивних і нейрохірургічних операцій з відновлення нервів.

Андрій отримав осколкові поранення 8 квітня на вокзалі у Краматорську/ Настя Горпінченко, Громадське радіо
Одне з поранень Андрія/Настя Горпінченко, Громадське радіо

Він саме відійшов за чаєм, коли «прилетіло». Зараз пам’ятає усе спалахами. Переважно кров, дуже багато крові: 

«Відірвані руки та ноги. Поруч лежав чоловік і кричав. Він тримав на руках маленьку дівчинку. Їй відірвало ноги. Деякі люди лежали, вже «все» відразу. Навпроти мене на лавочці сиділи чоловік і жінка. Я теж там сидів, але відійшов за чаєм. Жінка померла відразу, чоловіку відірвало ноги. Дим, вибух, кров, паніка, діти. Багато дітей. Це були евакуаційні поїзди. Там були переважно жінки, діти та пенсіонери». 

Чоловік переконаний, що ракету запустили по цивільних навмисно. Адже знали, що саме в цей час буде найбільше людей. Усе це, аби залякати та забрати останню можливість евакуюватися. 

«Я говорю з журналістами, щоб всі знали, хто на кого напав і хто в кого стріляє. Це акція проти мирних жителів. Це бомба  зброя масового ураження. Вони стріляли точно по вокзалу, по місцю скупчення людей. Усі знали, що у цей час повно людей на пероні. Тому я даю інтерв’ю, щоб в світі дізналися про товариша путіна»,  каже Андрій.

У сусідній палаті Влад, у нього повністю посічена осколками спина та ноги. Він поки не встає, бо всі спроби закінчують втратою свідомості  організм надто слабкий. Найбільші уламки дістали, а от ще зо 20 дрібних тепер з ним на все життя.  

Влад отримав множинні осколкові поранення 8 квітня на вокзалі у Краматорську/Настя Горпінченко, Громадське радіо

«Біля легені уламок, біля печінки, біля важливих органів, але «біля». Розумієте? Пощастило. Єдиний уламок, щодо, якого є сумніви  біля ребра. Але, кажуть, жодної шкоди заподіяти не повинен. А якщо його дробити і витягати — можна тільки гірше зробити. У мене загалом залишилося ще 20 осколків, з якими я буду тепер жити. Лікарі сказали, вони не будуть мені загрожувати»,  пояснює Влад. 

Влад з батьками та другом хотіли виїхати до Києва. Сім’я зайшла у приміщення вокзалу, а він залишився із речами чекати на пероні. Саме тоді пролунав вибух. 

Ті самі речі, що були з ними на вокзалі у Краматосрьку, в палаті у клініці в Києві/Настя Горпінченко, Громадське радіо

«Я спочатку почув вибух, але якось не сильно надав значення цьому. А потім я почув свист і зрозумів, що це десь близько. Я впав на землю, закрив голову руками. І чув, як все вибухало. Потім я відчув, що на мене хтось впав. Це був чоловік. Він лежав на мені, в нього не було частини голови, а всі нутрощі були назовні. У мене був стан шоку. Я ще не відчував, що в мене щось влучило, тому я просто зсунув цього чоловіка з себе, щоб переповзти в більш безпечне місце»,  спокійно розказує 27-річний хлопець.

Каже, зараз сам дивується, що не запанікував. Відразу згадав усе, що коли-небудь чув про обстріли, кровотечі й домедичну допомогу. 

«Вибухи тривали, я не розумів, що це, а потім виявилося, що це вибухали машини. До мене підбігла моя мама, побачила на мені багато крові і нутрощі. Вона подумала, що все це трапилося зі мною, але я її заспокоїв. Сказав, що все добре і попросив мені ременем з джинсів перетягнути ногу, бо відчував, що з неї сильно тече кров».

Що кров тече не тільки з тієї ноги стало зрозуміло вже згодом. На той момент Влад просто лежав на боці та намагався не рухатися, аби не стекти кров’ю до приїзду медиків. Та забрали його до лікарні не медики, а військові. Припускає, що вже просто не вистачало рук та «швидких». 


Слухайте також: Росіянам люди не потрібні, їм потрібна галочка, що вони вийшли на кордон Луганщини — Гайдай


Далі були години на ношах у лікарі Краматорська. Спершу забирали тільки особливо важких і дітей, каже Влад: 

«І от я дуже довго там так пролежав. Мені накладали джгути, фіксували по часу і витягли один із найбільших уламків, який зробив мені перелом тазу. Його витягали мені без наркозу, без знеболення. Я просто лежав на животі, біль був нестерпний, я закусив подушку. Потім  мені почали туди пхати бинти, щоб зупинити кровотечу. Тобто першу допомогу мені надали. Я так зрозумів, що не кровоспинних, ні знеболювальних у них чомусь не було». 

Далі була лікарня у Павлограді, а потім  Київ. Сюди допомогли дістатися волонтери та волонтерки.  

«Я от взагалі в ЗСУ хотів піти. І досі є таке бажання. Сподіваюся, що скоро зможу бігати й піду в ЗСУ. Буду служити та захищати свою родину та свою Батьківщину», — каже Влад.


Читайте також: «Ми залишилися у Києві, щоб було куди повернутися»: як це — оперувати під час війни?


Зараз і Андрій, і Влад у стабільному стані, але попереду в обох місяці реабілітації, пояснює головний хірург клініки «Добробут» Максим Щербина. 

«Зараз ми маємо можливість надавати цю допомогу постраждалим унаслідок військових дій на безоплатній основі. Ми маємо спеціалізацію у хірургічному лікуванні, травматології, нейрохірургії. Тому можемо надати весь спектр допомоги при будь яких пораненнях. Ми вже лікували різних пацієнтів та пацієнток: були з осколковими пораненнями головного мозку, були важкі нейрохірургічні пацієнти, які зазнали мінно-вибухових травм внаслідок війни». 

Головний хірург клініки Добробут Максим Щербина/ Настя Горпінченко, Громадське радіо

Загалом у стаціонарі клініки вже пролікували понад 50 пацієнтів, постраждалих від війни, ще більш як 150 допомогли амбулаторно.

Настя Горінченко, Київ, Громадське радіо

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Коментарi до запису

Останнi новини