«Ми дуже мало говоримо про компетентність, а переважно — про самовираження»

Практикантка вигадала новину, її опублікували, скандал, новину зняли, і редакція вирішила припинити брати студентів на практику.

Багато колег справедливо скаржаться, що схожі проблеми виникають повсюдно.

Відповідальність

В ідеальний редакції (а багато де на це справді немає ресурсів) за практикант(к)ами мала би бути закріплена людина, яка курує, редагує, допомагає і т.д. Але навіть якщо немає можливості окремого курування, так, я згодна: треба таки перевіряти, що публікуєш. Це елементарно: наприклад, послухати запис коментаря. Це відповідальність не студентки в першу чергу, причина факапу більше у внутрішньо-редакційних механізмах.

І це такий величезний урок, страшний сон усіх, хто поважає редакційні стандарти, — ми вчора обговорювали це в редакції. Але і в підходах до освіти теж проблема.

Що зі сторони практикантів/ок?

Досі, божечки, досі багато де на журналістиці їм розповідають про «журналіську творчість» як універсальний підхід. Може, десь ще лишилось навіть поняття «журналістський твір». От вони й підходять до фактів або їх відсутності дуже творчо. Або приходять випускники в редакцію.

«Магістр політології? Круто! Будеш писати про шоу-біз», — «Леся Нікітюк поїхала на відпочинок. Про це вона повідомила в інстаграм. На фото, яке вона опублікувала, на ній блакитні шорти в піжамному стилі і бюстгалтер».

Щоб описати фотку на цілу статтю для сайту, треба мати ого яку фантазію і творчість! Але є й глибша проблема, яка, думаю, нині у більшості сфер, не лише в журналістиці.

Компетентність?

Ми дуже мало говоримо про компетентність, а переважно — про самовираження. Ми готуємо дітей, людей до того, щоб вони мали позитивну самооцінку без реальних досягнень.

Так, робота існує і для самовираження, але для початку має бути базова компетентність. Про це треба говорити вдома, в школі, у вишах. Кожен і кожна може стати будь-ким і має право. Але друга частинка цієї максими: якщо докладати зусиль. Якщо навчати і підтримувати. Якщо нормально профорієнтувати. Я бачила слушні думки колег, що, можливо, нині студент(к)ам важко дзвонити і уточнювати інформацію, бо це інше покоління, вони не дзвонять і не уточнюють, вони гуглять, чи що там ще. Ну для домашнього вжитку — це ок.

Але в роботі (о диво!) можуть бути несподівані вимоги. Іноді джерело інформації – справді жива людина, а не її акаунт.

• От мені важко співати. І я не в опері. А комусь важко рахувати. І він не бухгалтер. А хтось не олімпійська чемпіонка, бо лише бажання самовиразитись у таких випадках мало.

Тому, так, — треба вміти перевірити інформацію. Це не тому, що світ агресивний до нас і хоче нас напрягати, це треба для того, щоб роботу зробити.

Уточнювати інформацію, дзвонити-писати, домовлятися про інтерв’ю — всього можна навчитися.

Тільки не варто приховувати від студентів/ок правди, що вони можуть потрапити в якесь місце, де раптом виявиться, що треба мати базові професійні уявлення хоч про щось.

---

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS