Обстріляний будинок у Лисичанську/Фото: Яніна Львутіна
На сьогодні Луганщина — найгарячіша точка на мапі війни в Україні. Росіяни стріляють з усього можливого арсеналу по вільних містах та селищах області, аби встановити контроль над адміністративними межами регіону. У Лисичанську вибухи чутно 24 на 7. І, якщо із сєвєродонецького заводу «Азот» вивезти людей практично неможливо, то з Лисичанська евакуація триває.
У Лисичанську люди гинуть не тільки від обстрілів, а й від неможливості вчасно отримати медичну допомогу. У сестер Наталії та Марини померла матір — серце жінки не витримало того, на що росіяни перетворюють їхнє місто. Тепер вони шукають можливості, як поховати її.
«Вона — гіпертонік з 25 років. Постійно приймала таблетки, у неї був високий тиск. А останнім часом тиск був 100 на 60. Або 90 на 40. А для неї нормальний тиск — 150 було. Раніше вона себе при 180 добре відчувала, тому що таблеток немає. А таблетки їй повік прописали. Сильний постіл, серце прихопило, аж скло дрижало, вона сильно злякалася. А о сьомій годині у неї була зупинка серця», — розповідають сестри.
Минулого тижня у Лисичанську загинув шестирічний хлопчик. Він катався на гойдалці, мати була поряд — готувала їсти на вогнищі.
Снаряд розірвався біля хлопчика, осколки прошили тіло. Він загинув майже одразу, згадує сусід родини Валентин. Каже, жінка поїхала з міста і вже навряд повернеться.
«Ми стояли ось тут із Зіною. Теж неприкриті були зовсім. І раптом щось таке прилетіло. Вибух тут. Чую — вибух ще там. Я Зіну штовхаю. Це сталося миттєво. Секунди. Я вискочив. Дивлюся, Віктор схопив дитину. Закривавлену. І поніс туди. А сам був теж сильно уламками побитий.
Потім я чую, що у дитини бовтається нога. І груди пробиті уламком на виліт. Ну от і все. Так шкода цієї дитини. Тьху. Жаль, коли діти гинуть через недоумків, якихось керівників, що хочуть прославитися в історії. Та щоб ти, гад, здох сьогодні ж», — говорить чоловік.
Читайте також: «Звуки обстрілів моторошні, але паніки нема»: фоторепортаж з Лисичанська
Інша місцева жителька Тамара нещодавно поховала сина. Чоловікові було 56. Вони лягли спати, коли до будинку залетів осколок снаряда.
«Після інсульту лежав на дивані, спати полягали. Бабахнуло. Один єдиний уламок прошив легені, діафрагму, печінку та роздробив хребет. Ні лікарів, ні поліції — нічого. Ледве поховали. І на цвинтар не пускають. І не знаю, де могила. Треба шукати», — говорить жінка.
Єдине місце у Лисичанску, де можна отримати їжу та засоби гігієни, — гуманітарний штаб, каже волонтер Михайло.
«Сьогодні у нас є різні набори, видача по вулицях. Видаємо у пунктах видачі, які по місту розташовані. Слава Богу, підвіз продуктів постійно здійснюється, потреби людей задовольняємо. Складно, звичайно, з водою. Зараз спека, потреба у воді зросла», — зауважує волонтер.
Читайте також: Росіяни розпочинають широкомасштабний наступ на Луганщині — Гайдай
Часто люди не розуміють, чому жителі міст та селищ, де тривають бої, відмовляються евакуюватися. Втім, пояснює, місцева жителька Тетяна, серед лисичанців панує страх, що в мирній Україні вони будуть нікому не потрібні.
«Вночі так бахкали, салют прямо в нас був, знаєте. Було дуже страшно. А що робити? Вмирати? Мама й дочка, як тільки починає бахкати, підстрибують. А це під’їзд закрився. Закрився під’їзд, впала груша, мало що. Ну це ж таке діло», — головить Тетятна.
Рятувальники спільно з поліцейськими проводять так звану «тиху» евакуацію, час якої не розголошують, щоб російські окупанти не зірвали її.
Яніна Львутіна, Луганщина, Громадське радіо
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS