Колаж Громадського радіо/Портрет В'ячеслава Засипка та напис "Понад 17 років за ґратами"
В’ячеслав Засипко зник на окупованій території у березні 2018 року. Росіяни схопили його та незаконно засудили до 17,5 років ув’язнення, а після катувань змусили записати псевдозізнання. У полоні його здоров’я значно погіршилося, він потребує постійного лікування та медикаментів.
Анастасія Багаліка: Галино, ваш брат у неволі вже дуже тривалий час. Вісім років. Навіть більше, ніж вісім років уже. Тобто він якраз із тих людей, хто утримується ще з часів доповномасштабного вторгнення Росії. Розкажіть, як все сталося і як почалася його історія.
Галина Закревська: 19.03.2018 року він перетнув блокпост між Україною і Україною, так сказати, в сторону Макіївки. Ми цього не знали. Три дні він не виходив на зв’язок, не був удома, не дзвонив, нічого. Стали шукати, дзвонити його друзям.
Друзі відповіли, «а що, ви не знаєте, він поїхав на «ту сторону». Тобто з контрольованої частини України поїхав на непідконтрольну. Поїхав, то і поїхав.
У цей день, 19 березня, була дуже велика заметіль. Дуже велика. Прямо біля нашої Костянтинівки стояли фури в заметах. То ми думали, що може він десь у заметах. Непогода. Але все одно ж зв’язок якийсь повинен бути. Нема зв’язку. Стали шукати — до блокпосту нашого, до одного, другого, на Майорський блокпост, на Мар’їнський блокпост. Мар’їнський блокпост він не перетинав, а Майорський перетинав.
Машина. Він був із жінкою у салоні. Значить, треба шукати на тій половині. Добре, що на тій половині був один знайомий, який їздив у Бахмут отримувати пенсію українську.
І він, як перетинав блокпост на непідконтрольній території, там спитав, чи була така машина, чи була така людина, чи вона зареєстрована. Зареєстрована така людина, машина перетинала блокпост. Причому з його дочкою.
Стали шукати далі, просити цього ж чоловіка, щоб він десь у Донецьку, — а вони самі з Макіївки, — щоб якось знайшли. Стали вони ходити по всім організаціям, дійшли до «МГБ» Донецька, де їм дали «довідку», що правда, такі люди перетинали блокпост.
Там десь за блокпостом, 5 чи 10 кілометрів вони проїхали і були заарештовані. Причому по ходу там вже чекали, тому що було «маски-шоу». Їх конкретно брали.
Ігор Котелянець: Тобто їх чекали, спецоперація брала? Спецоперація, так. У доідці написано, що «затримані до з’ясування обставин». І вказано, що ця дівчина там теж була. Її прізвище. Ну, цей зв’язок прервався.
Де? Хто? Він у нас займався спортом. Ну, негласно так сказати. Сам від себе.
Тому що зараз, щоб десь пробитися, треба, щоб хтось тебе просував. Він сам від себе. І брав участь там то від заводу, то ще у різних змаганнях спортивних.
І в Донецьк, і в Маріуполь їздив на греко-римську боротьбу. І один хлопчина, який пізнав його, він працював в «МГБ», пізнав його по цим змаганням, передав нам вісточку, що він його бачив, що він живий, що він в «МГБ» знаходиться. Ну, це була друга вісточка, як кажуть.
А потім знову тиша. Що він живий, ми знаємо, але була тиша. Просили цього чоловіка, щоб знову допоміг, пошукав, може, якусь передачку, якісь медикаменти.
Боялися, походу, і відмовлялися. Його і дочку через півтора місяця відпустили. Брат мій так і залишився.
Коли був великий обмін, де вийшов Станіслав Асєєв, він одразу нам подзвонив і сказав, що «я був в «Ізоляції» в одній камері з вашим братом, що він хворий, проблем, як кажуть, дуже багато, але він займається спортом, за собою доглядає, все добре».
Зодо проблем зі здоров’ям, там всі дуже хворі. Хто виходить, хто потрапляє.
І почалася боротьба. Шукати організації, де, куди писати. Зуміли ми справку дістати після «Ізоляції».
Пройшов «суд», йому дали 17,5 років. Як усім: «екстремізм», «тероризм», «шпіонаж в пользу СБУ України». Це вже нам було відомо, статті, що він переведений вже в колонію.
Це вже все ми знали самі.
Його засудили в липні 2019 року.
Ігор Котелянець: Оцей фейковий суд, він відбувся в Донецьку?
Галина Закревська: Так. Дали 17,5 років. До 2035 року йому там бути… Після суду його перевели у СІЗО.
А СІЗО у колонію Єнакієво №52. Зараз вона «12-та Російської Федерації». І перейменували.
І от він там знаходиться.
Йому дуже важко. Той, хто сидів у 32 колонії, там багато однодумців. Вони об’єднуються. Тут такого немає.
Якщо привозять наших військових чи полонених, вони там на пересилці. І виходить, що немає йому однодумців. Дуже складно самому.
Він вважається «політичним». І самі, не всі, звісно, засудженії, які там знаходяться, вони цураються.
Бояться якось спілкуватися…
Слухайте подкаст повністю у доданому аудіофайлі або дивіться на Youtube Громадського радіо
Програма реалізується у партнерстві Громадського радіо та ГО «Об’єднання родичів політв’язнів Кремля» в межах проєкту, спрямованого на документування досвіду постраждалих, збереження пам’яті та поширення історій незаконно ув’язнених цивільних.
Проєкт здійснений за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції