«Дерли кирпу — та й спіймали облизня»: фразеологізми на щодень

Якщо ваші чванливі недоброзичливці, злоріки накивали пʼятами чи то з кабінету, чи то з коментарів у соцмережі, листування абОщо посипавши іскрами з очей, ну, по-перше, найімовірніше, вони просто довгочасно дЕрли кирпу, а тепер справедливо облизня спіймали чи то скуштували, пожинаючи плоди своєї напускнОї пихи, самолюбства, зарозумілості, гордовитості, блюзнірства та нетерпимості, які сягнули аж екзосфери; по-друге, «сипати іскрами з очей» — це обставина-фразео­логізм, тому в реченні не відокремлюється, ба більше, лексичне значення у складників фразеологізму, хай скільки їх є — два, три чи сім — одне (лексичне значення), то і в реченні він виступає одним членом, бо фразеологізм слід сприймати як єдину, цілісну одиницю; по-третє, у цьомУ довгому та суперскладному (до слова, суперскладний пишемо разом відповідно до чинних правописних норм; підказую, про це йдеться в § 35 «Загальні правила правопису складних слів») реченні ви почули аж пʼять фразеологізмів. Оце так! 

А що це за такий вислів «спіймати (скуштувати) облизня», га? Цією ошатною ідіомою, тобто цим стійким висловлюванням «спіймати (скуштувати) облизня», суть якого складно, а в деяких випадках й неможливо здогадатися, вивчаючи значення окремих слів «спіймати», «скуштувати» та «облизень», ми замінюємо російський вислів «остаться ни с чем». Ідіоми відносять до фразеології. Без тлумачення фразеологічних одиниць не можна уявити собі їхньої своєрідності, не можна дати рекомендації щодо вживання їх у мові, а це є основним завданням фразеологічних словників. Слова у фразеологізмі вже складені й мають на всіх одне лексичне значення.

Наприклад, коли ми кажемо, що справу робили через пень колоду, то чесно зізнаємося, що робили що-небудь недбало, незграбно, без належного старання та вміння, робили абияк, і геть не маємо на увазі якийсь пень і якусь колоду.

Хіба, може, хтось вАлить ліс, і тоді ці слова справді можна вжити в прямому значенні. Коли ми стверджуємо, що нам хтось підклав, підсунув свиню, то абсолютно не про свиню кажемо, а вказуємо, що нас підставили, заподіяли підлість, завдали прикрощів. А коли хтось каже про нас, що ми пороху не нюхали, він має на увазі, що ми не були на війні, не брали участі у воєнних діях, або хоче доволі недвозначно дати нам зрозуміти, що ми недосвідчені. Тож у пригоді нам стане «Словник фразеологізмів української мови» за укладАнням Віри Білоноженко, Ірини Гнатюк, Валентини Дятчук, Надії Неровні, Тетяни Федоренко.

Я обожнюю використовувати фразеологізми у своєму слововжитку, бо саме вони закарбовують у собі народну ментальність. І вам раджу! Бо це саме ті конструкції, які прикрашають будь-яку мову, роблять її неповторною та передають її унікальний колорит, показують найяскрАвішу специфіку мови. Ще можете вживати, — аби тільки на благо та на здоровʼя, — й синонімічні конструкції 

• піймати облизня, 
• облизня схопити або ж вхопити, 
• отримати або ж дістати облизня, 

які означають «лишитися без того, на що розраховував, сподівався, чого добивався; не отримати нічого; зазнати невдачі у якій-небудь справі; лишитися ні з чим».

Ще можна «їсти облизні», тобто заздрісно дивитися на що-небудь принадне, але недоступне; облизуватися. Можемо побудувати таке речення: «Та людина їла облизні та думкою, як дурень, мала багатіти». Первісно облизень — це жартівливе слово, яке означає відмову при залицянні, сватанні або у якому-небудь проханні взагалі. 

Розгляньмо приклади, відчуваючи мову й семантичні особливості чи відтінки застосування:

• Дівчині той хлопець, який залицявся, до краю обрид, став гидким, нестерпним. Це пророкує йому облизня.
• Маленька тендітна руса красуня у центрі уваги налОщених (тобто натертих до блиску) кавалерів, що з них уже не один одержав від неї відкоша. 
• Спіймала поліція облизня і змушена була Дениса випустити на волю. 
• Діставши облизня, таки тікає, намагається притИснУтись до землі і загубитись на тлі дерев. 
• У цьому одвічно бентежному місті ловлять облизня і моторніші та спрИтніші за мене.
• Ледар літо спав, восени облизня спіймав. А це відоме українське прислівʼя вчить, що лінощі призводять до невдачі.

Впевнена, мої ошатні слухачки, що за вами усі парубкИ упадали та й облизня спіймали! Але, знаю, що знайшлися спритні й ошатні чоловіки, що таки з облизнем від вас не пішли!

А спробуйте лишень механічно перекласти вислів «піймати облизня» російською мовою. І що з того вийшло у вас? Отож-бо, вийшло якесь таке кострубате, як-от «поймать облизывание». Бо й дарма що всі слова тут росіяни можуть знати або перекласти, але їм важко збагнути, який зміст криється в цих словах, від яких віє наче нісенітницею. Бо принципи тлумачення фразеологізмів є відмінними від принципів тлумачення слів, оскільки фразеологізми у мові — це якісно інша мовна категорія, якщо порівнювати зі словом. Але у такому становищі можуть опинитися й вдумливі українці, коли доводиться часом читати незграбно перелицьовані з російської мови, тобто «недоперекладені», вислови. Наведу приклад.

Є російський вислів «от ворот поворот». ❌ «Від воріт поворот» — це вже калька. ✅ Це вкотре доводить, що не варто дослівно перекладати стійкі словосполучення. 

А ошатною українською варто сказати 

• «повертати голОблі»; 
• «дати / давати відкоша або діставати / дістати відкоша»; 
• «дати / піднести гарбуза». 

Чому так? Все просто насправді. Адже ці вислови походять від обряду сватання. З проханням висватати дівчину пАрубок звертався до своїх батьків, а вони вже вибирали сватів для такої поважної справи. Це були шановані в селі люди. Окрім того, вони мали бути дотепними й красномовними. Ось вам і народна ментальність та колорит, про що я раніше завбачливо казала, пояснюючи фразеологізми. Свати вирушали, як смеркне: ніхто зайвий не завадить, менше лихих очей бачитиме та й менше хто знатиме, якщо буде відмова. Зазвичай приїжджали свати до воріт нареченої, яку хотіли сватати, а коней залишали перед ворІтьми. СтАрости гупали тричі по три рази ціпком у двері й просили дозволу ввійти. Зайшовши до хати з хлібом у руках і привітавшись, стАрости натяками починали розмову про мету свого візиту, і якщо раптом одержували / отримували відмову, тобто таки спіймали згаданого нами раніше облизня, то їм нічого більше не лишалось, як повернути віз у зворотний бік, тобто повернути голоблі назад додому, рухатися в зворотному напрямку. Бо ж голобля — це одна з двох жердин, прикріплених кінцЯми до передньої частини воза чи то санЕй, в які й запрягають коня. 

Коли ж дівчина таки не погоджувалася виходити заміж чи зустрічатися з ким-небудь; відмовляла у сватанні чи то залицянні, то ще казали, що вона дала відкоша або одкоша. Нумо приклади розглядати!

• Вона дівчина, сам знаєш, строга, дає йому відкоша. То він і ремствує.
• Якби я кожен раз, відкоша даючи, лила ще сльози, то в мене б очі вилиняли досі!

У кожному усталеному вислові ховається ціла ситуація, подія, ба навіть історична перипетія. Наприклад, у фразеологізмі «пройти Крим і Рим», який позначАє великий життєвий досвід, від сАмого початку слово «Рим» позначало не Римську імперію, не державу, і не столицю Італії, а металеве кільце для закріплення трОсів, блОків, стОпорів, швартовИх кінцІв тощо. РИми встановлюють на палубі і на фальшбОрті сУден, у носовОму і кормовОму краях шлЮпок, а також на причалах і наберЕжних — о, так, з наголосом на третьому складі, тобто репресованим наголосом. Чому? Адже це слово 

• у «Словнику наголосів української літературної мови» 1959 року Миколи Погрібного на 295 сторінці, 
• у словнику-довіднику Сергія Головащука «Складні випадки наголошення» 1995 року (до слова, його автори-укладачІ стверджують, що це перше видання на українському мовному ґрунті, тобто з питомими українськими наголосами. Втім, у цьому словнику не гетьмАн, а гЕтьман, а деякі слова подано з двояким наголосом, як-от: «завжди», «також», «договір», «простий». Варто зауважити, що це пострадянський словник, який базувався на радянських словниках),
• у «Словнику української мови в 20 томах», де кожне реєстрОве слово наголошене, та інших 

має двоякий наголос: нАберЕжна. 

Але 

• у «Російсько-українському академічному словнику» 1924–1933 років за редакцією Агатангела Кримського, Сергія Єфремова, Григорія Голоскевича, Всеволода Ганцова, Марії Грінченко на 1164 сторінці, 
• а також у «Словнику технічної термінології» за укладанням ТодОся Садовського та Івана Шелудька на 152 сторінці 

наголошений тільки третій склад: наберЕжна. Адже не слід забувати про політику лінгвоциду (мововбивства) з боку історично вічного ворога — Росії, коли зайди-зросійщувачі перенесли наголос на перший склад, наблизивши звучання до російського, порівняймо: нАбережна — бо російською мовою нАбережная. Тож перевагу зАвжди слід віддавати тим наголосам, які не затекли намулом часів владних чужинців вкупі зі своїми кишеньковими мовознавцями та їхніми тисячами й сотнею тисяч страшних «НЕ».

Тепер повернімося до нашого фразеологізму «пройти Крим і Рим». До слова, також крізь рИми протягали свого часу ланцюги кАторжників-галЕрників. Отже, рим є певним символом неволі. А в КримУ, а саме в КАфі (сучасній Феодосії) з ХІІ по XVII століття був найбільший у Причорноморʼї невІльничий ринок. Тож вислів «Пройти Крим і Рим» може буквально означати «пройти і рабство, і каторгу».

Якими іще можна послуговуватися фразеологізмами, які ознАчують великий життєвий досвід або людину, яка багато всьогО бачила й зазнавала в житті, крім «пройти Крим і Рим»?

Наприклад:

• пройти крізь сИто й рЕшето;
• бувати в бувальцях;
• куштувати, почІм ківш лиха;
• на вОзі й під вОзом бувати;
• на лаві й під лавою бувати;
• набачитися життя;
• обминутися по світі.

Ну, і звичайно, глибокорозумні та надто спритні проходять вогонь і воду, і мідні труби всупереч кпИнам. А що таке ті кпИни? Те сАме, що кепкування, тобто коли хтось глузує, сміється з кого-, чого-небудь; насміхається.

Натомість «брати (піднімати, здіймати) / взЯти (підняти, здійняти) на глум (на глУзи, на глуз, на сміх, на кпИни, на кпин, діал. на кпи)» кого, що і без додатка — це фразеологізм, який означає:

а) насміхатися, кепкувати з кого-, чого-небудь. 

• Засмутився КарпО, не їсть, не пʼє, як ніч ходить… Глузують наші, на сміх його беруть… (М. Коцюбинський); 
• Дівчата ще дужче сміялися, бабині слова на кпи брали (Марко Черемшина); 
• Язикатий подоляк вічно бере на глум Гришині романи з вертихвістками (О. Гончар); 
• Коли я наблизився до робітників, вони взяли мене на глузи (А. Хорунжий); 

б) піддавати осуду або глумитися. 

• Інший і сувору догану перетерпить, і круте покарання, а коли його візьме на глум громада, то вже йому непереливки (з газ.).

А ще можна послуговуватися дієсловом кпИнити (кпи́ню, кпи́ниш; мн. кпи́нять) або дієсловом кпИти (кплю, кпиш; мн. кплять) з кого – чого, над ким – чим і без додатка, що означають одне й те саме — кепкувати. 

• Козаки виказали все, що накипіло на бояр та воєвод, і банітувАли (тобто дуже сильно лаяли), й кпИли, а посли мусили слухати (Ю. Мушкетик); 
• Приємно, коли старший чоловік не кпинить з тебе, а уважно слухає (Г. Пагутяк); 
• А у моїх батьків прізвище Матіос — також рідне для обидвох. Мама довго кпинила з тата: «Ото, якби, борони, Боже, розходитися, то й прізвище не треба було б міняти» (М. Матіос).

Чи розставили ми тепер усі крапки над і? Ви, мабуть, чули цей вислів, та й самі вживаєте в ситуаціях, коли треба підбити підсумок чи дійти остаточного рішення. Це фразеологічна сполука, яка має буквальне (у прямому й переносному сенсах) походження. Літера і, яка позначає відповідний звук, спочатку не мала крапки над собою, а була просто вертикальним штрихом. Коли європейські середньовічні писці почали зʼєднувати літери в рукопИсних текстах між собою, цей штрих почав губитися серед інших зʼєднувальних елементів, тому, аби якось виділяти, над ним почали ставити крапку. Крім тОго, крапкИ над усіма штрихами проставляли вже після тОго, як текст було дописано до кінця — звідси й вислів «розставити крапкИ над і», що означає завершену, доведену до кінця роботу. Вважається, що цей фразеологізм прийшов до нас із французької мови.

Отже, памʼятаймо, що фразеологізм — це стійке сполучення слів, що сприймається як єдине ціле, бо має єдине лексичне значення і не створюється в мовленні щоразу, а відтворюється, як усталена й цілісна конструкція. Нагадаю принагідно, що вирази «Добрий ранок!», «Добрий день!», «Добрий вечір!», які за своїм змістом є зиченням, — це сталі сполуки, тобто фразеологізми, видозмінювати їх не годиться. 

Чого тільки варті такі фразеологізми, як

• накивати пʼятами (рідше закивАти) — швидко кинутися навтІки; утекти, швидко вибратися куди-небудь, залишивши місце перебування, проживання; залИшити місце роботи, навчання, вийти із складу чогось і т. ін.;
• сИпати / сипнУти (сипонУти) іскрами (іскри) [з очей] на кого і без додатка — поглядом виявляти гнів;
• гнути (дЕрти, задирати) / загнУти (задерти) кИрпу (носа, ніс) перед ким і без додатка — гордовито триматися, бути чванливим, гонорИстим; зазнаватися;
• пожинАти / пожАти плодИ чого — користуватися наслідками праці, діяльності тощо;
• не чути (не відчувати) землі [під собо́ю (під нога́ми)] — бути у надзвичайно піднесеному стані; а з дієсловом на позначення руху означає дуже швидко, енергійно.

Питомі українські фразеологізми надзвичайно цікаві для вивчення, бо зберігають у собі цілий історико-­культурний шар, який ще належить ретельно дослідити. Дякую, що повсякчас слухаєте та досліджуєте «Ошатну українську» зі Світланою Білою на Громадському радіо! Почуймося!