facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

«Ні вікон, ні дверей»: як пенсіонерка живе у зруйнованому окупантами будинку в селищі Макарів

1x
Прослухати
--:--
--:--

Пенсіонерка Людмила Копил мешкає у селищі Макарів на Київщині разом із сином та лежачою після інсульту мамою. Половина їхнього будинку, хлів та літня кухня були зруйновані снарядами російських окупантів. Після цього жінка три дні прожила у свого сусіда. Згодом — евакуювалася з мамою до Івано-Франківської області. Повернувшись до рідного дому, Людмила разом із сином почали розчищати завали. Відбудовувати дім їм допомагають волонтери. Жінка бідкається — живе на саму пенсію, тож вирішити більшість питань їй не по кишені.

Що довелося пережити Людмилі у рідному селищі, та як вона приймала у себе Верховного комісара ООН у справах біженців, читайте у її прямій мові.


«Ми в погребі так замерзали, я жити не хотіла»

«Коли почалася війна, ми дивилися новини по телевізору і не вірили. Співчували людям із Луганська. А тоді я побачила на нашій вулиці колону російської техніки. Вони йшли через Бородянку, Ірпінь, Клавдієво-Тарасове.

Тих солдатів на танках було дуже багато. Як грибів поналіплювано. І на техніці була написана буква «V». Позаду у них був червоний прапор. Я спочатку побачила їх з вікна, потім вийшла у двір. За будинком їхав «бобік». І там — їхній начальник якийсь воєнний, роздивлявся по всіх боках. Я злякалася, впала на землю. На щастя, він мене не помітив. Люди в селищі нікуди не виходили. Всі були або в хатах, або в погребах.

Вони (росіяни — ред.) стріляли, кидали бомби, міни. Ми не знали, куди подітися, ховалися у погріб. Їсти зварити не можна було. У мене хребет поламаний, сильне загострення. Ми в погребі так замерзали, я просто жити не хотіла. Маму одягала, лягти там не можна було. Ми там свічки палили. Спробуйте ніч висидіти. Сидиш там — вже вмираєш. Мама спочатку була з нами в погребі, а потім каже: «Доню, я вже нікуди не піду, рятуйтеся самі, буде що буде». Бо ми рачки лазили. А вони стріляють, а вони гатять.

Фото: Таня-Марія Литвинюк/Громадське радіо

У мене мама після інсульту, лежача. 17 березня вона була в хаті, лежала на підлозі. Син був у ванні, я — на вулиці. А тоді як почула, що вони гатять — заскочила у погріб. Заховалася там, де картопля. А тоді чую: раз гатонуло, другий раз гатонуло. Син кричить: «Мамо!». А я ж вийти не можу, треба перелазити через ті уламки. Словом, перелізла, бачу: немає ні стін, ні вікон, ні дверей. Штори погоріли, газ іде з труб. Син поліз туди і перекрив газ. Я плачу, питаю: «Як там мамка, як бабуся?». Він каже: «Жива». Тюль і штори я поклала на батарею. Вийшло так, що вони затримали скло. А так би порізали її, убили, покалічили.


Читайте також: Копилів і Бородянку Росія бомбардувала з літаків вже після того, як взяла їх під свій контроль — аналітики Truth Hounds


Якби син трохи голову повернув, його б убило уламками. Котика, який був у хліві, поранило в голову. Очки стали біленькі, він помер».

Зруйновані хлів та літня кухня пані Людмили у Макарові/Фото: Таня-Марія Литвинюк/Громадське радіо

 

«Не війна мене вб’є, а сусід задушить»

«Я пішла до свого однокласника Саші, кажу: «Допоможи маму винести». Він покликав ще одного сусіда. У них хати так і позалишалися цілими, слава Богу. Вони посадили маму на стільчик зі спинкою — і винесли. Поставили на дорозі, а куди нести? Там ще залишався сусід, у третій хаті. Ми зайшли до нього. Він, правда, нічого не сказав. Ми там залишилися. Пробули три дні.

Сусід вимагав у мене горілки. Я кажу: «Де я тобі візьму горілку? Немає у мене». Я брала мамі корвалол, він навіть серед ліків шукав. А тоді як поклав мене на машину — я думала, що він мені хребет взагалі доламає. Почав мене душити. Я думаю: «Боже, не війна мене вб’є, а сусід задушить». І вже мовчу, харчу. Ще досі пам’ятаю його руку на своєму горлі. А він здоровий, та ще й п’яний.

А там же стріляють. Снаряди летять, мати лежить, а ми в погріб ховаємось. Якби мама була здорова, було б простіше.


Читайте також: «За блакитними очима»: як діти із деокупованого села на Чернігівщині документували життя на плівкові фотоапарати


А тоді бачу — сусід несе сокирку і кладе собі під подушку. Я до ранку сиділа. Ноги відпадають, холод. Не допомагав ні одяг, нічого. Дочекалася ранку. В мене є сусідка, Люба, ми з нею разом вчилися в медучилищі. Кажу: «Люба, Ігор мене ледь не задушив увечері».

Ми поклали матір на тачку, відвезли до іншої сусідки, Ліди. А в неї тепло в хаті, добре: все є, їжа вариться. Я наче в рай потрапила. Я така вдячна їй була. Хоч ми там пробули дві чи три години, вона ще й мамі кашу гречану варила. А мене так зморило, що я навіть їсти не могла. Коли вриваються солдати. Питають: «Хто на евакуацію?» Кажу: «Ліда, що робити, їхати чи не їхати?». Вона каже: «їдь».

Фото: Таня-Марія Литвинюк/Громадське радіо

Я встигла взяти тільки документи. В чому ми були, у тому і поїхали. Маму посадили на стільчик. А цей бус був такий убитий — дірка на дірці. Мама сиділа, я її тримала, їхали. 21 і 22 березня ми пробули в Брусилові, а 23 березня нас відвезли в Івано-Франківську область. Ми їхали 14 годин, мама взагалі була ніяка. Вона навіть не виходила в туалет, уявляєте? Таке пережили, що жах. Ми туди приїхали 24 березня, а повернулася з евакуації 12 травня.

Мама майже два місяці пролежала тут на дивані (у зруйнованій частині будинку — ред.). Бо в кімнаті було скло. А виносити не можна було, бо тут були кучугури. Тут все текло, все опадало. Згодом волонтери мені сказали, що тут небезпечно знаходитися. Тому ми маму забрали з дивану і занесли в ту кімнату».

Мама Людмили майже два місяці пролежала у зруйнованій частині будинку. Фото із Facebook-сторінки Ангеліни Симчук
Людмила та її мама у вцілілій частині будинку/Фото: Таня-Марія Литвинюк/Громадське радіо

«Нічого не потрібно, — тільки дах, двері і стіни»

«Того дня я була вдома, чую — собака загавкав. Дивлюся — дуже багато людей іде: наш начальник совбезу, а попереду — люди з ООН. Ішло дуже багато кореспондентів, перекладачів. Я вийшла, привіталася. Вони дивляться на мене, а я стою, плачу.

Бачу, що вони не наші, розуміють мене тільки перекладачі. Я поклала руки на груди: «Будь ласка, зайдіть до нас. Зайдіть у двір». Вони повернулися і пішли всі до нас.


Читайте також: «Бабусю, я ще жива»: історія родини, що пішки вийшла з окупації у селі Гаврилівка


Потім прийшов до нас найголовніший, Верховний комісар ООН у справах біженців. Все обдивився. Дуже багато було людей. Вони запитали, що нам потрібно. Я кажу: «Нічого не потрібно, тільки дах, двері і стіни, і щоб було тепло». А тоді кажу: «Якщо можете, мені холодильник ще треба». Показую їм: «Такий маленький». Проходить час, і що ви думаєте? Привозять нам холодильник, мікрохвильовку і набір посуду, щоб можна було варити їсти.

Я дуже вдячна пану комісару і всім людям, які допомагають. Не тільки нам, бо в Макарові таких 700 будинків зруйнованих. Але я особисто дуже вдячна.

Хотілося б, щоб повернулося все те, що було до руйнування. Щоб були ті самі стіни, ті самі двері. Нічого іншого я б не хотіла в такі роки. Тому що батько все це будував сам. Але нічого цього не повернеш».

Людмила показує свій город, який засадила картоплею після повернення з евакуації/Фото: Таня-Марія Литвинюк/Громадське радіо

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту


Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Поділитися

Може бути цікаво

«Моніторинг рухомої спадщини»: активності проєкту ІКОМ Україна

PROMOTED«Моніторинг рухомої спадщини»: активності проєкту ІКОМ Україна

10 хв тому
Шавкат Рахмонов оголосив про намір завоювати чемпіонський пояс UFC

PROMOTEDШавкат Рахмонов оголосив про намір завоювати чемпіонський пояс UFC

24 хв тому
Трамп обрав Пем Бонді на посаду генерального прокурора США

Трамп обрав Пем Бонді на посаду генерального прокурора США

28 хв тому
РФ передала КНДР понад мільйон барелів нафти за надану військову допомогу — BBC

РФ передала КНДР понад мільйон барелів нафти за надану військову допомогу — BBC

44 хв тому