Олександра Єфименко
Про Тетяну Вишняк та її полоненого сина Громадське радіо писало понад рік тому. З того часу минув десяток заходів на підтримку захисників Маріуполя. В архівах редакції є світлини Тетяни, здається, з кожної акції. А наше з нею листування виглядає як щотижневий фотоархів — я відбираю знімки, на яких вона фігурує, і щоразу надсилаю жінці. Більше, ніж через рік ми поговорили з нею знову. І це — її історія.
Син Тетяни, Артем, потрапив у полон із заводу «Азовсталь». У тоді ще полк «Азов» (зараз бригада спеціального призначення — ред.) хотів давно і потрапив туди у 2019 році, коли Артему виповнилося 19. А свій 22-ий день народження зустрічав у російському полоні, як і 23-тій теж.
«Я його бачила останній раз 6-го грудня 2021 року, чула його голос 9-го травня 2022 року, а останнє повідомлення отримала від нього 17 травня 2022 року. Він написав, що в нього все добре, але довго не буде зв’язку. Про те, що любить нас і пишається своїми батьками», — пані Тетяна швидко називає всі дати й по пам’яті дослівно цитує повідомлення від сина. Це її 13-та щотижнева акція, на яку вона виходить. Часто з різними плакатами. Цього разу на картоні написано: «Вже третя весна без тебе, синку».
До полону сина, пригадує вона, ніколи не давала інтерв’ю і не брала участі в масових заходах.
«Це просто все не моє. До полону сина я не працювала, в нас було щось типу мініпритулку, купа підібраних безхатніх тварин. Я піклувалася про них, ми тільки купили будинок за рік до повномасштабного вторгнення. Я опікувалася домом, квітами, городом: посадити малину, полуницю, якісь грядки. На вихідних — кіно і театр. У мене було тихе спокійне життя. Все полетіло «під три чорти» з початком повномасштабного вторгнення: мій чоловік і брат стали військовими, син потрапив у полон, а я не вилажу з акцій і зустрічей. Тому що, коли ти опиняєшся вдома, сам на сам зі своїми думками… Ти ніби постійно намагаєшся «зазирнути» в камеру до свого сина. Дивишся інтерв’ю звільнених військових і уявляєш собі, як там йому стільки часу», — говорить Тетяна і додає, що найгірше — розуміння, що немає способу допомогти своїй дитині.
«Живий кордон»
Асоціація родин захисників «Азовсталі» сформувалася наприкінці травня 2022 року.
«Вони постійно з нами на зв’язку, постійно. Бокс, скалодроми, вони відволікають нас усіма можливими способами, щоб ми тільки не провалювалися в цю емоційну темряву, не лишалися сам на сам», — розповідає жінка.
Слухайте також: Полон. «Дізналися про вирок з інтернету». Історія Олександри і Світлани
Акції на підтримку українських військовополонених набули періодичного характеру після однієї з фотосесій. Тоді, для інформаційної підтримки теми полонених, деякі родичі захисників взяли участь у фотосесії від фотографа Сергія Макарова. Вони вийшли з плакатами до КМДА в Києві й, для кадру, їм потрібно було пройти пішохідним переходом:
«У якийсь момент ми помітили, що люди в автівках, які стояли на світлофорі, почали читати наші плакати, з якими ми фотографувалися. Так з’явилася ідея повторити «живий ланцюг» 1990 року. Його пізніше назвали «живим кордоном», як символ шляху повернення наших хлопців назад додому. А потім ми вирішили, що такі заходи мають бути періодичними».
Пані Тетяна уточнює, що скасували акцію тільки один раз: коли російські медіа стверджували, що начебто українські військові «збили літак з військовополоненими на борту».
Тетяну Вишняк все частіше називають «Мама Таня», останнім часом вона стала підписувати себе так у соціальних мережах:
«Я спочатку не дуже позитивно це прийняла. Мене так почала називати сестра побратима Артема. Я така думаю: «В сенсі? Я мама тільки для своєї дитини». Потім почали так звертатися дівчата з Асоціації. Але коли почали так казати мені наші хлопці, що повертаються з полону. Ну мама, значить мама. Так і прижилося».
Жінка говорить про власну мотивацію виходити на подібні акції так:
«Я була, м’яко кажучи, шокована, коли побачила соцопитування з Хрещатику, де люди не в курсі, що таке «Азовсталь» (мова йде про це відео — ред.). Ми сидимо, вигадуємо, щоб ще таке зробити, щоб привернути увагу до цієї теми, а тут свої ж не в курсі, що відбувається. Для мене, важливо, донести до українців цю інформацію, в першу чергу і їм про це нагадати».
Про місцеперебування Артема родина не знає вже 10 місяців.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
