facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Полон. «Син думає, що тато — це фотографія» — історія Аліси

1x
--:--
--:--
Орієнтовний час читання: 5 хв

8 лютого в Україну з російського полону повернули ще 100 українських військових. Серед них — чоловіка Катерини Дмитрик, Артема, бійця 23 загону військової охорони Державної прикордонної служби України. Катерина щотижня виходила на акції родин, які чекають на своїх рідних з полону.

Громадське радіо продовжує розповідати історії полонених та їхніх сімей. Наступна історія — Аліси Чумак.

На щотижневу акцію на підтримку військовополонених цього разу зібралися на станції метро «Дорогожичі» в Києві. Усі небайдужі до питань звільнення українських військових із російського полону вишукувалися вздовж дороги з плакатами. Частина учасників акції стояли вже зі знайомими плакатами «Сигналь!» із закликом до водіїв підтримати тих, хто прийшов. Водій таксі, який привіз мене, посигналив теж:

— Це зібралися проти відставки Залужного?, — перепитав він мене після.
— На підтримку українських військовополонених, — відповіла я і вступила в калюжу, виходячи з авто.

Учасники акції/Фото: Олександра Єфименко/Громадське радіо

Учасники акції встали таким чином, щоб, у який би бік перехожі не виходили з підземного переходу на станції метро «Дорогожичі», вони бачили б людей із плакатами.

«Знову мітинг якийсь», — незадоволено буркоче жінка, проходячи по пішохідному переходу.

На кожній такій акції обов’язково працюють співробітники поліції діалогу. Вони ніколи не втручаються у хід акції, але роз’яснюють перехожим, які звертаються до них із питаннями про мету зібрання і тематику. Також, цього разу, на акції на підтримку військовополонених були присутні представники групи громадського спостереження «OZON». Вони здійснюють громадський контроль за правоохоронними органами, судами та органами місцевого самоврядування у різних областях України.

Співробітник поліції діалогу на акції/Фото: Олександра Єфименко/Громадське радіо

Серед натовпу виділяється кілька людей, які окрім плакатів тримають червоні повітряні кульки в формі сердець. Одна з них — Аліса Чумак.

Аліса і Денис із Бахмута, міста, що було знищене майже повністю російськими окупантами. Пару познайомили спільні друзі 12 років тому. Вони одружилися в січні 2021, а в червні народився їхній син Тимофій, який востаннє бачив батька, коли йому було 8 місяців. Він, за словами Аліси, зовсім не пам’ятає тата.

«Наш син думає, що тато — це фотографія. Ми чекали, що Денис повернеться на перший День народження Тимофія. Перший крок, перше слово — це все пройшло без Дениса, хоча я знаю, як би чоловікові хотілося це побачити. Денис зараз навіть не знає, як виглядає син, а Тимофій не знає, що тато — не фотографія, а жива людина, яка любить його понад усіх на всьому світі», — розповідає Аліса.

Аліса Чумак/Фото: Олександра Єфименко/Громадське радіо

Денису 31 рік, він — український військовий Національної гвардії України. На момент початку повномасштабної війні служив у Маріуполі. Там же залишалася й Аліса з Тимофієм. На момент, коли залишатися у квартирах міста було небезпечно, Аліса з сином і подругою — дружиною побратима Дениса, який також зараз у полоні, перейшли жити в підвал магазину «АТБ». Подруга лишила на дверях квартири записку, де їх шукати:

«Денис приходив до нас у підвал, це було два або три рази, і в жоден з цих разів він не зміг навіть сина взяти на руки, через те, що він був у повному спорядженні і через те, що в нього було дуже мало часу», — говорить Аліса.

У двадцятих числах березня 2022 року, Алісі з сином і родиною подруги вдалося виїхати з Маріуполя і дістатися окупованого росіянами селища Мелекіне. Там їх забрали родичі:

«Ми бачили на узбіччях тіла мертвих людей, зруйновані вщент будинки, згорілі й чорні. Це було дуже страшно», — описує Аліса свій шлях з окупованого міста. Денис потрапив у полон 20 травня 2022 року з території заводу «Азовсталь».

Фото: Олександра Єфименко/Громадське радіо

«Моє серце у пеклі полону» — написано на повітряній кульці, яку тримає в руках Аліса.

«Я вбачаю в цьому певний символізм, тому що скоро 14 лютого. Для когось це — свято закоханих, але для нас і для наших чоловіків це — ще один день пекла. Бо всі ми знаємо, що полон — це не життя. Кожен день і щохвилини вони борються за своє виживання. Здається, вони навіть не живуть, а просто існують. А ми існуємо тут без них».

Плакат Аліси/Фото: Олександра Єфименко/Громадське радіо

Аліса підсумовує свою розповідь і вже наприкінці додає, що червона святкова кулька напередодні 14 лютого для неї тепер не про любов, а про можливість жити у вільному місті, за яке хтось, в тому числі і її чоловік, віддає роки свого життя у російському полоні…

 

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Поділитися

Може бути цікаво

Після виборів у ПАР прихильність країни до Росії навряд чи зміниться — дослідниця-африканістка

Після виборів у ПАР прихильність країни до Росії навряд чи зміниться — дослідниця-африканістка

3 год тому
Хакери RansomHub проникли у систему Christieʼs та викрали дані про найбагатших колекціонерів мистецтва у світі

Хакери RansomHub проникли у систему Christieʼs та викрали дані про найбагатших колекціонерів мистецтва у світі

3 год тому
У ПАРЄ визнали, що стирання культурної ідентичності України є російською політикою геноциду

У ПАРЄ визнали, що стирання культурної ідентичності України є російською політикою геноциду

4 год тому
У «Дії» відновили роботу послуг для водіїв

У «Дії» відновили роботу послуг для водіїв

4 год тому