Фото: Настя Горпінченко/Громадське радіо
Чим ближче до Бахмута на Донеччині, тим частіше військові на блокпостах радять берегти себе. Роботу артилерії тут чути майже постійно. До лікарні щодня привозять від 50 до 100 нових поранених – військових та цивільних. Тут їх стабілізують і евакуюють далі — у більш безпечні міста. Водночас у місті залишається близько 25 тисяч людей.
За інформацією місцевої влади, з міста виїхали близько третини від тієї кількості людей, що мешкали тут до початку повномасштабної війни, на вулицях пусто, багато закладів та магазинів не працюють. Немає газопостачання, води та світла. Та попри це місто вперто тримається за звичну раніше буденність — у середмісті можна зустріти людей, які просто сидять на лавці, неподалік зруйнованого напередодні обстрілом Центрального ринку жінки продають груші, сливи та зелень.
«А шо це ви приїхали? Значить прилетить скоро?», — звертається до мене жінка.
Тут часто агресивно реагують на журналістів, бо Росія активно просуває через різні канали меседжі: «Журналісти — вороги, які заздалегідь знають про прильоти, а то і самі їх провокують задля «картинки». Тож злості до медійників тут подекуди більше, ніж до Росії.
«Але ви не подумайте, ми не за Росію, ми за мир», — каже інша жінка поруч.
«А вам не страшно тут лишатися?», — запитую.
«Страшно, а вам що ні? Але нам що надають десь житло безкоштовне? Чого ми маємо виїжджати? Я тут народилася, — кричить на мене одна із жінок зі стихійного ринку».
«Так а життя хіба не важливіше зберегти?», — кажу їй.
«Так а що, краще померти десь там під забором без грошей?», — відповідає вже інша.
Вона зараз живе у своєї «сусідки по ятці», бо її район, що неподалік карʼєру за містом, обстрілюють.
Трохи далі — біля зруйнованого ринку — вирва діаметром у кілька метрів. Довкола розкиданий вміст колишніх торгових контейнерів — взуття, шкарпетки, білизна, ролики, іграшки та погнуті залізні конструкції, скло і шифер із будівель поруч.
«У мене тут теща постраждала», — каже чоловік, що проходить повз, — «Ну як постраждала, усе добре, на щастя, скло тільки з кишень повитягала».
Це Петро. Він відправив дружину із дитиною у Дніпро на наступний день після влучання по ринку, а ось сам, каже, нікуди їхати не збирається:
«Я от товариша зустрів, 45 років йому. Він теж дружину відправив і лишається, ну а що ще робити? Ми місто не покинемо. Це моє місто рідне, я народився тут. Що буде, те і буде».
Усіх, кого я зустрічаю у середмісті, — вирішили лишатися, бо, кажуть, не мають куди виїздити та достатньо грошей, а допомоги від держави, переконані, не вистачатиме.
«Я тут півжиття горбатилась на квартиру, щоб купити, облаштувати її. Тільки завершила, меблі купила, думала на море поїду цього літа. Так на тобі. І що тепер мені все це лишати і знову починати з нуля?», — каже продавчиня років 40 із ковбасного магазинчику навпроти торгового центру Астрон.
Читайте також: «Бахнуло дуже сильно. Тато взяв мене за ногу і відніс у ванну» — 11-річний Артем з Бахмута про обстріли окупантів
Вони із напарницею теж лишаються. Магазин працює щодня. Сир та ковбасу поки привозять. Раз на тиждень. З Дніпра. Щоправда покупців суттєво поменшало, кажуть жінки.
На стінах будівель у місті чорною та жовто-блакитною фарбою під трафарет написано: «Донбас — це Україна» та «Смерть русні».
Новини такі, що зараз у лікарні допомогу і військовим, і цивільним у Бахмуті надають військові медики кількох підрозділів Збройних Сил України, «Госпітальєри» і ПДМШ імені Пирогова. Рук і медикаментів, кажуть, вистачає. Працюють цілодобово. По змінах.
«Оскільки близькість лінії фронту зробила так, що частина цивільних медиків рятуючи життя та родини виїхали, то військові медики працюють однаково і з цивільними, і з військовими. Принципи надання допомоги під час мінно-вибухових травм однакові, що для військових, що для цивільних. Різні тільки шляхи евакуації, ясно, що цивільних ми евакуюємо в лікарні, де більше цивільного населення», — каже Олег, капітан Медичної служби 10 ГШБр.
У Бахмуті поранені не залишаються надовго, тут їх лише стабілізують та відправляють далі – у більш безпечні міста. Попри наближення лінії фронту ситуація не сильно змінилася, каже Олег:
«Якщо нам раніше возили з усього напрямку від Лисичанська аж сюди, то зараз оскільки лінія фронту наблизилася, то везуть здебільшого із сіл навколо Бахмута. Якщо орієнтуватися на обстріли, то приблизно однаково — постійні обстріли. Вони поки не надзвичайно критичні для Бахмута, але це регулярно. По поранених така ж сама приблизно статистика — вона коливається в середніх цифрах до 100 в день — і військових і цивільних. Може бути більше, може бути менше, але в середньому десь так».
Близько 13:00 28 липня до лікарні привозять щонайменше 4 цивільних. Усі вони потрапили під обстріл на околиці міста, знімаючи медичні рукавички в крові каже медик 14 ОМБр Дмитро із позивним «Демон»:
“Це цивільні з Бахмуту, бо зараз російські війська обстрілюють в тупу, в наглу околиці міста. Жодних там військових обʼєктів немає, люди просто пасли корів, а їх накрили. Зараз вони не дуже ціленькі. Травми мінно-вибухові, важкі осколкові поранення кінцівок, тулуба та голови. Зараз наші допомагають щонайменше 4 – це їх всіх одночасно привезли”.
Їм усім надають допомогу недалеко від входу — комусь тампонують поранення, комусь замотують голову. В коридорі тиснява з медиків. У них же під ногами стоїть ящик із військовим взуттям.
«Розумієте, що це?», — питає один із медиків.
«Взуття тих, хто загинув?»
«Тих, у кого були важкі поранення кінцівок. Вони вже, швидше за все, залишиться без них».
Настя Горпінченко, Бахмут, Громадське радіо
_________________________________________________________________
Нагадаємо, напередодні після низки обстрілів по цивільній інфрастурктурі міністерка Ірина Верещук закликала жителів Донецької області терміново евакуюватися.
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS