Шлюбний договір, юрист, коло підтримки. Як себе убезпечити у стосунках з іноземцем?

Шлюбний договір, юрист, коло підтримки. Як себе убезпечити у стосунках з іноземцем?

Говоримо про стосунки українок з громадянами інших держав: про насильство, шлюб, розлучення, переслідування, аліменти, дітей. Як регулюються ці питання, з якими юридичними проблемами зіштовхуються українки?

У студії адвокатка Ольга Поєдинок. Спочатку слухаємо історію героїні сьогоднішньої програми «Я захищаю її» Марії, яка попросила не називати її справжнього імені. Читає Катерина Мацюпа.

Катерина Мацюпа: Марія познайомилась з хлопцем влітку. Поспілкувалась декілька днів, і він поїхав додому — у рідну Білорусь. У людей зав’язались стосунки, які вони весь час підтримували онлайн, через соціальні мережі. Наприкінці жовтня у хлопця був день народження, він запросив Марію до себе, і вона поїхала. Але виявилось, що це застілля зі всією сім’єю та родичами. Жінку це дещо напружило. Далі цитата:

«Ввечері того ж дня, коли гості розійшлися, він почав голосно розмірковувати про те, як ми будемо жити, як одружимось, хоча раніше ми не піднімали це питання. За його планами, я мала переїхати до нього, змінити своє прізвище на його, вийти за нього заміж, завести дітей і так далі. Це було, м’яко кажучи, не дуже, він почав навіть рахувати скільки у нас буде гостей на весіллі. На кожну мою фразу: а куди ти так поспішаєш? Він усміхався і казав, що це все йому вирішувати, і він буде головою родини. У якийсь момент він повів мене показувати будинок. А у них такий великий будинок, і там є бункер — вони так собі облаштували його, це родина архітекторів. І він показував, як там все облаштовано.

  • У якийсь момент він просто розвернувся в цьому бункері, швидко вийшов, і зачинив мене там.

І сказав: „подумай о своем поведении“. Нам (і називає своє прізвище) ще ніхто не відмовляв, і ти не відмовиш — так це звучало. Потім через двері він мені сказав, що наші паспорти у нього і ЗАГС сьогодні працює, і зараз ми підемо подавати заяву. На щастя, у Білорусь я приїхала із закордонним паспортом, тоді ще не було норми, що треба брати закордонний, але я все одно залишила український вдома. Можливо, у мене були якісь підозри чи щось таке. Із закордонним не можна було укласти шлюб. Він пішов з того бункера, я галасувала на весь будинок.

Його родина спокійно до цього поставилась. Пам’ятаю, що мене це не здивувало навіть. Там специфічна родина. У батька це 4-й шлюб, це супер авторитарна людина. Він ще ввечері на застіллі сказав: „Женщину надо бить, чтобы она была покорна“. Я ще на цьому моменті подумала: варто валити з цієї родини, завтра оперативно поїду, але ввечері було те, що було.

Потім я його вмовила, кажу: слухай, мій паспорт вдома, давай я повернусь за паспортом, приїду — чи ти приїдеш до мене в Київ, ми одружимось, прізвище зміню. У якийсь момент я його якось вмовила, і він мене випустив. Звісно, що я більше нікуди ніколи не поверталась,» — розповідає Марія.

У цьому бункері жінка просиділа близько пів години — за її відчуттями. Телефону, годинника у неї не було, тому точно сказати не може. Марія згадує, по спілкуванні в Інтернеті, хлопець створював виключно приємне враження про себе. Ні вона, ні її сестра, яка теж знала цю людину — ніколи б не запідозрили, що він на таке здатен. Однак деякі тривожні сигнали — таки були, далі цитата:

  • «Ці пару місяців, що ми спілкувались онлайн, він переконував мене відмовитись від стажування, обмежував спілкування з подругами. Він скорочував коло мого спілкування. Коли я приїхала потім, то зрозуміла, що мені це навіть немає кому розповісти», — згадує Марія.

Приїхавши додому, жінка заблокувала його у соціальних мережах. Він, у відповідь, почав писати її сестрі, а згодом знову їй, але з акаунтів своїх родичів — мами, брата, тітки. Тривало це недовго — один місяць.

Повернувшись, Марія не розповіла батькам, що трапилось. Просто сказала, що вона і той хлопець вирішили розійтись. Каже, що було соромно. Боїться, що батьки б не повірили їй, і сказали, що вона все вигадала. Зараз, через 5 років, Марія не хоче, щоб батьки дізнались про цей інцидент.

Чого не має робити платник аліментів

За місяць роботи отримувала 7 гривень: як жінки виживають в українських тюрмах

Ольга Поєдинок: Перший сигнал позитивний, що безвихідних ситуацій не буває. Що потрібно шукати вихід із ситуації. Я рада, що героїня цей вихід знайшла. Щодо моделювання, як би можна було діяти, готуючись до цієї поїздки, як би можна було діяти в процесі, ми можемо про це говорити. Якщо йдеться про зустріч із родичами, то я за паритетність, чому не можна було поїхати зі своїми родичами, як варіант? Тому що це не є Латинська Америка, куди летіти за пів світу. Крім того, ми повинні розуміти, що смски, які нам надсилає мобільний оператор з інформацією про місцезнаходження посольства, консульства, це не є те, про що можна забути. Цим теж можна користуватися.

Нам ця історія дає також певні вказівки щодо того, як краще готуватися до таких поїздок, що треба враховувати, коли ти йдеш на стосунки з малознайомою людиною, яка проживає на території іноземної держави, має відповідне громадянство, і яка там має коло підтримки у найбільш широкому розумінні цього поняття. Не зважаючи на те, що ти їдеш за своїм коханням, ти їдеш сама, тому, відповідно, ти є більш вразливою. Ніж той, до кого ти їдеш.

Лариса Денисенко: Як себе убезпечити, що потрібно знати, як можна діяти в таких історіях, коли в тебе законні стосунки, ти — дружина?

Ольга Поєдинок: Можна домовитися зі своїми українськими родичами, подругами, про зідзвон раз на два дні в якийсь час. Тим більше, якщо є передчуття, що можуть бути якісь інциденти, пов’язані з негативом. Також побудова власного кола підтримки та довіри — вже на місці. Знайомитися з людьми, зі своїми співвітчизниками. Також не рубати зв’язки з державою свого громадянства. Дуже багато інформації може бути в тих українок, які знаходяться за кордоном.

Про дітей у шлюбі з іноземцем 

Ми вважаємо, що нічого поганого немає в тому, коли мама-українка, бере свою дитину, яка має подвійне громадянство, як правило, і їде до себе на батьківщину, повертається, все нормально. А потім трапляється таке, що раптом до неї звертаються уповноважені органи України, і кажуть, що необхідно дитину повернути. Тому що такими є вимоги «Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей». І ще жахливішим є те, що формально-юридично ця ситуація повністю вкладається у вимоги конвенції. І, дійсно, потрібно повертати дитину, суди виносять відповідні рішення. Це виникає просто у зв’язку з тим, що жінка не знає про існування цієї конвенції.

Що я рекомендую в таких ситуаціях? Це, звичайно, домовлятися. Іти на компроміси, і так далі. Навіть, якщо ми подивимося на те, як ведуться справи з іноземним елементом — це дуже тривалі і складні процеси. Медіації є найбільш ефективними у цих справах.

Що стосується аліментів, тут найбільш ефективно судитися безпосередньо там. Тому що, коли ми отримуємо українське судове рішення, ми все одно будемо потім судитися там. Шлюбний договір — це дуже добре, але, на жаль, не всі користуються цим. Домовитися можна потім в процесі конфлікту.

  • Якщо домовитися не виходить, то готуватися до війни на 2 фронтах: українському та в іншій державі.

Необхідно, поки тривають всі ці процеси, щоб у дитини було краще, впорядкованіше життя в Україні, ніж до того за кордоном. Дитина прижилася, відвідує садочок, школу, володіє мовою. Можна ще певні дії вчиняти, які стосуються збору інформації з держави, з якої вивезли, якщо там було насильство, погані побутові умови, якщо батько вживає алкоголь, наркотики.

Ще жінка має пам’ятати, що їй може бути небезпечно повертатися на території. Іноземної держави, бо деякі держави кваліфікують батьківське викрадення — як злочин. І, відповідно, може бути видано ордер на арешт. Якщо ви вступаєте у відносини з іноземним елементом, готуйтеся до того, що необхідно мати юридичну підтримку в Україні та за кордоном.

Ще одна пастка, в яку потрапляють наші жінки — це сімейні юристи. Вони працюють на того, хто платить гроші. Якщо йдеться про укладення шлюбного договору, довірятися такому юристу, який, по факту, є юристом чоловіка, не варто.

  • Деякі держави сприймають дітей як свою власність, державне надбання.

Повну розмову слухайте в аудіофайлі за посиланням

Цей матеріал був створений за підтримки Програми MATRA (Посольство Королівства Нідерланди). Погляди та висновки авторів програми можуть не відображати офіційну позицію Уряду Королівства Нідерланди.

Проєкт виходить у партнерстві з Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем».

Останнi новини