За місяць роботи отримувала 7 гривень: як жінки виживають в українських тюрмах

Лєна: Не дозволяють мати вдосталь речей. Ти не можеш принести підковдру, це заборонено. Не можеш принести 3-5 простирадл, які б ти могла прати. Це все забирається, навіть, якщо в тебе воно з собою є. Немає місць, де можна було б висушити одяг взагалі. 

Ти зайшов, одні штани на тобі, другі ти можеш взяти з собою і все. Дуже мало речей. Але це тільки в Чернігові. Якщо говорити про інші виправні заклади, Полтаву або Харків, то там більше можна занести з собою. 

Ми працювали день і ніч, дуже багато. Але були смішні розцінки, ти працюєш, шиєш, і отримуєш 30 гривень за місяць. Я взагалі стояла на парогенераторі, не вмію шити. Я взагалі отримувала 7-9 гривень. Один раз на місяць ти можеш іти до крамниці, і можеш щось взяти на цю суму. Ну якраз вистачало на туалетний папір, на прокладки. Я вважаю насильством ще ось таку річ. Наприклад, жінка, яка знаходиться в місцях позбавлення волі і дуже хвора. Наприклад, через ВІЛ-інфекцію і не тільки. Вона потребує ще обстеження за межами виправного закладу. Її треба вести в спеціалізовану лікарню. Зачасту ми бачили, що жінки просто лежать, до них немає доступу. Вони були закриті, ми навіть не знали, вони живі чи ні. 

Ми зверталися до адміністрації. Просили, щоб викликали їхніх батьків для того, щоб попрощатися. Або, якщо ще не пізно — вивезли їх. І чули таку відповідь: “А де ми візьмемо бензин?”. Люди помирали через те, що не отримували медичну допомогу.

Текстову версію ефіру читайте в публікації.

Подкаст слухайте в аудіофайлі вище.

Цей матеріал був створений за підтримки Програми MATRA (Посольство Королівства Нідерланди). Погляди та висновки авторів програми можуть не відображати офіційну позицію Уряду Королівства Нідерланди.

Проєкт виходить у партнерстві з Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем».