«Скульптура з уламків міни, що прилетіла в мій дім» — як художниця Валерія Гончарова розповідає світу про війну в Україні

«Скульптура з уламків міни, що прилетіла в мій дім» — як художниця Валерія Гончарова розповідає світу про війну в Україні

Напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну, 23 лютого, художниця та керамістка Валерія Гончарова звільнилася з роботи в Одесі — 24 лютого вона планувала повернутися до Києва та влаштуватися на нове місце. Натомість, прокинувшись вранці від вибухів, зібрала найнеобхідніше і вирушила до Львова, а далі — пішки перетнула кордон із Польщею.

В одній руці дівчина тримала переноску з котом, в іншій — валізу, на плечах у неї був великий рюкзак. Із таким багажем Валерія подолала близько двадцяти кілометрів. Пробувши у Польщі два місяці, художниця дізналася, що в її будинок у Гостомелі влучила міна, зруйнувавши значну частину приміщення. Аби почати відбудову, Валерія повернулася в Україну. Наразі ж мисткиня планує знову відвідати Польщу, аби через свою творчість розповісти світові про війну.

«Біль стає частиною буденності»

Який сенс ти вкладаєш у свої роботи першочергово?

— Оскільки я художниця, мені найпростіше висловлювати свої почуття через творчість, такий діалог зі світом для мене є найлегшим і найщирішим. Звичайно, я замислююся про сенс своїх робіт, але, в першу чергу, це працює на рівні відчуттів. Водночас у глядачів можуть виникнути власні емоції, можливо, вони будуть схожими на мої, можливо, ні.

Фото: Таня-Марія Литвинюк/Громадське радіо

Через свої роботи я транслюю біль, який хочеться припинити, але який не припиняється. Він стає перманентним, бо ніхто не знає, коли це скінчиться. Це таке розтягнене у часі відчуття, біль і смуток притуплюються і наче зливаються з тобою, стають частиною буденності. Це перша емоція, яку відчуваю, коли з’являються образи у моїх роботах — не тільки в скульптурах, а й у картинах теж. Так я транслюю і власний біль, і біль свого народу, своєї території.

Ще перебуваючи у Польщі я почала малювати картини на тему війни. Коли повернулася до Києва і у мене з’явилася можливість працювати з керамікою, я почала виготовляти скульптури, в яких використовую «матеріали війни». Наприклад, уламки міни, яка прилетіла в мій дім, а також деталі від обгорілого танка, який знаходиться у Гостомелі.

Фото: Таня-Марія Литвинюк/Громадське радіо

Читайте також: Помирала з голоду в окупації у Бучі: видатна художниця-шістдесятниця Любов Панченко померла у лікарні


Розкажи детальніше про роботи, які плануєш повезти на виставку у Польщу.

— Я готую три скульптури — наразі є дві — які повезу у Варшаву, намагатимуся їх там реалізувати. Кошти з продажу планую віддати частково на благодійність (ще вирішуватиму, яку саме), а частково хочу вкласти їх у відбудову свого будинку, який зазнав руйнувань у Гостомелі.

Перша скульптура називається «Мати» — вона символізує архетип матері. Ця робота пронизана уламками від міни, яку я знайшла у своєму домі. В одному оці у неї запчастина від міномету.

Фото: Таня-Марія Литвинюк/Громадське радіо

Друга робота символізує нашу землю, ви можете побачити на ній хрести — як символ смерті чи могил, на ній є дірки, які будуть зашиті нитками. Сенс у тому, що її латають, вона сама себе латає, тобто вона зламана, але не мертва, не покорена. У неї відкритий рот, вона кричить, примружені очі, вона не в силах бачити, що коїться. Ця робота називатиметься «Зашийте мені очі».

Фото: Таня-Марія Литвинюк/Громадське радіо

Концепцію третьої роботи я ще обдумую, та схиляюся до того, що використаю в цій скульптурі маленькі обличчя пупсів, які будуть символізувати наших дітей, які постраждали під час війни. Я ще не відчула цей образ до кінця, але знаю точно, що це буде щось про дітей.

Фото: Таня-Марія Литвинюк/Громадське радіо

«Розповідати про війну мені простіше у темних тонах»

Чи плануєш ти презентувати на виставці також свої картини?

— Так, окрім скульптур я повезу на виставку картини. Схиляюся до того, що всі вони будуть на чорному тлі. Багато моїх знайомих, які знають, що я готуюся до виставки, і це буде виставка-продаж, радять мені малювати щось радісне, щоб люди хотіли ці роботи придбати. Адже надто гнітючі картини в домі у себе не повісиш. А я кажу, що малюю так, як відчуваю.

Фото надане Громадському радіо художницею

Звичайно, я оптимістка і вірю у нашу перемогу, я можу бути веселою протягом дня, я так відволікаюся, але коли я хочу розказати про війну, мені простіше це робити у темних, похмурих тонах, так виходить правдивіше. Картин буде близько десяти. Одна з робіт, яка, на мою думку, емоційно дуже сильна, це картина про події у Краматорську на залізничному вокзалі. Я її малювала ще у Польщі, коли там були мітинги, ходила з нею на протести.

Фото надане Громадському радіо художницею

Читайте також: «Житиму з 20 осколками в тілі»: як пам’ятають «приліт» російської ракети по вокзалу Краматорська?


Чи можеш назвати події війни, які мали на тебе найбільший емоційний вплив?

— Якщо проаналізувати, все що я малюю або ліплю на тему війни так чи інакше пов’язано з дітьми. Для мене це дуже болюча тема, бо діти — це щось чисте і святе, коли страждають вони і їхні матері, це найважче. Я не можу виділити якусь одну подію, яка мене вразила, але найболючіше сприймається все, що стосується дітей.

Чи сприймаєш ти свою творчість як певну терапію та чи вважаєш, що вона може стати терапією для інших?

— Моя творчість для мене точно є терапією, бо завдяки мистецькому процесу я розмовляю, не ховаю емоції глибоко в собі, вони виходять з мене і не накопичуються, не переходять у нервові зриви чи депресивні стани, з яких буде важко вийти. Спершу це монолог із самою собою, а потім, коли ці роботи потрапляють до глядачів, виходить діалог. Я не знаю, яку емоцію може відчути людина, яка бачитиме мої роботи, можливо, їй стане легше, можливо, важче, це дуже індивідуально. Але те, що таким чином у мене відбувається діалог зі світом, це безперечно.

Фото: Таня-Марія Литвинюк/Громадське радіо

І найголовніше у цьому процесі те, що завдяки своїй творчості я можу донести, що таке війна, до людей, які не знають цього, не бачили зсередини, до людей, які живуть закордоном. Це дуже складно зрозуміти, коли ти в цьому не знаходишся, не чуєш сирени, коли тобі не прилітає в будинок, коли не помирають твої знайомі або знайомі знайомих, коли ти не бачиш повністю згорілі будинки, не чуєш історії людей, які все втратили. Людина, яка цього не знає, частково може відчути і пережити цю емоцію завдяки контакту з творчістю художника.

Важливо, аби люди з інших країн не дивилися новини про війну десь на дивані «під салат», а розуміли, що це поруч, що це дуже актуально, і що всі події, які відбуваються в нашій країні, безпосередньо впливають також на їхнє життя, на життя їхніх сімей, їхніх близьких. Що війна може трапитися з ким завгодно і де завгодно.

Фото надане Громадському радіо художницею

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Останнi новини