facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

«Ці кадри я вивіз буквально в пакеті з білизною»: історія хлопця з Маріуполя, який зняв документальне кіно в окупації

Врятувався сам і вивіз унікальні кадри із облоги рідного міста. Владислав Пятін-Пономаренко — корінний маріуполець. До повномасштабного вторгнення навчався на дизайнера та навіть створив власний аматорський театр у місті. Владислав пробув 75 днів в окупації, втратив домівку, а зараз розповідає у світі правду про пережите. У найтемніші дні хлопець знімав відеощоденник, який зараз переріс у повноцінний документальний фільм.

1x
Прослухати
--:--
--:--

24 лютого Владилава Пятіна-Пономаренка

Те, що повномасштабна війна неминуча, 17-річний Владислав зрозумів 21 лютого. Згадує: тоді пізно повертався із репетиції зі свого аматорського театру і в тролейбусі переглядав новинний сюжет, в якому йшлося про звернення Путіна про «незалежність» псевдореспублік. Уже того вечора хлопець наполягав батькам, що потрібно готуватися до найгіршого, а відтак запастися їжею, водою і врешті скласти тривожну валізу. Втім, його передчуття не сприйняли серйозно. 23 лютого Владислав знову повертався пізно додому, цього разу після перегляду фільму, саме тієї ночі все й почалося.

«Я повернувся додому пізно. Навіть не встиг лягти спати, як о другій ночі щось бабахнуло. Буквально через декілька хвилин дзвінок на телефон мого молодшого брата. Третя ночі, а незнайомий номер телефонує брату, якому на той момент було 7, я одразу зрозумів, що щось тут не так, але вирішив не брати слухавку. Втім, коли вже п’ятий раз задзвонив мобільний, я взяв слухавку і виявилося, що людина помилилася номером, але сказала мені «війна почалась». З того моменту до офіційних заяв пройшло 2 години і ці 2 години були ніби в якомусь сюрреалістичному просторі для мене», — згадує Владислав Пятін-Пономаренко.


Слухайте також: «Зустрінемось на Драмі»: радіофільм про Маріупольський драмтеатр


Владислав розповідає, що до останнього не вірив у те, що відбувається. Зранку в магазинах вже були шалені черги, зникло світло та почав зникати зв’язок. Акумулятори та телефони спершу заряджали у лікарні, де лежала їхня бабуся із ковідом та під’єднаним апаратом ШВЛ. Мама хлопця її навідувала і примудрялася хоч трохи підзарядити телефон.

«Я пам’ятаю сірі, похмурі та з мрякою дні. Ми виходимо на перший поверх набирати у сміттєвому відділі технічну воду і летять гармати. Перші дні все нагадувало страшний шторм, який насувається на нас. Найстрашніше почалось вже з 1 березня: магазини не працювали, газу не було, світла теж, а виїжджати ми не могли, оскільки бабуся перебувала в лікарні і забрати її теж не виходило ні за які гроші«, — пригадує хлопець.

Як почав знімати свій відеощоденник?

26 лютого Владислав почав знімати свій відеощоденник. Операторську роботу ретельно проговорив із татом.

«Ми тоді обговорили з батьком і вирішили, що це треба зняти, бо це серйозні воєнні злочини, це пекло, і ми думали, що ніхто це не бачить, бо ми були в інформаційній ізоляції, тож думали, якщо до нас не надходить інформація, то і звідси — теж«, — каже хлопець.

Знімали все на стару аматорську камеру батька, яку намагалися підзаряджати невеличкою сонячною батареєю. Раніше на ній фіксували родинні моменти, а тепер — російські злочини.

«Знімали все, в основному, на камеру, але коли вона розряджалася і коли не можна було її поставити на зарядку, я знімав навіть на свій ноутбук, в якому збереглося на той момент трохи заряду. І я умудрявся на веб-камеру ноутбука знімати. Ці всі кадри — дуже ексклюзивні, важкі і цінні, бо все розряджалося, було дуже небезпечно підходити до вікон через можливі уламки, снайперів чи просто прильоти, тому я вважаю, що ці 20 хвилин, які ми змогли зняти — це золото».

7 березня знімати стало ще важче. У дім Владислава прилетів снаряд, тож родина спустилися жити в підвал, на вулицю виходили значно рідше.

«У мене є кадри перебування в підвалі або приготування їжі на вогнищі в під’їзді. У нас був малесенький мангал і на ньому ми готували їжу, ну як їжу — це були якісь похльобки чи ліпьошки».

Владислав готує їжу у дворі під час блокади Маріуполя

Хлопець устиг зафіксувати не лише масштаби руйнувань, а й поведінку окупантів. Утім, є моменти, які не вдалося відзняти і вони лишилися тільки в спогадах.

«Знято так звану «гуманітарну допомогу», коли вони спочатку заставляти людей розвантажувати все, а потім давали якусь там їжу. На жаль, не попали кадри, як чеченці кидали в людей вкрадену з українських складів їжу та кричали «ось — хохляцькі собаки жеруть». Також у фільм не попав кадр, коли ті ж самі чеченці дуже демонстративно поводились: спереду йде камерамен і їх знімає, а вони йдуть позаду і реально стріляють по домам, хоча вже нікого там не було, це все була по їхньому зачищена територія», — розповідає Владислав.

Чи боявся знімати?

Хлопець згадує: росіяни не лише швидко руйнували Маріуполь, а й зрівнювали все з землею, щоб приховати свої злочини. Через це йому завжди лячно було знімати влучання, тому що не знав, куди за мить може прилетіти знову. А ще камера в руках у хлопця дошкуляла не лише окупантам, а й деяким землякам.

«Неодноразово чув погрози від так званих «наших» людей, які стали колаборантами. Вони одразу зрозуміли, чому я знімаю. На жаль, не зафіксував, як оці «прикацаплені малороси», як я їх називаю, і люди без нації, чекали на Росію: бомба прилітає їм у дім, а вони радіють, мовляв, «Росія іде». На жаль, сварки з ними, погрози здати мене не було знято».

Коли в квітні з’явилися перші сигнали інтернету та зв’язку, Владислав почав одразу все публікувати у своєму інстаграмі, попри погрози.


Читайте також: Надія на «Азовсталі»


Як вивіз відзнятий матеріал?

Хлопець жив на лівому березі міста Марії, а отже шлях для евакуації був лише один — через Росію, бо можливість потрапити до підконтрольної частини України звичним шляхом росіяни повністю обмежили. У будь-якому випадку треба було пройти чимало блокпостів і ретельні перевірки, а з таким багажем файлів могли виникнути проблеми. Тож якщо не видалити самому — це зроблять на блокпосту замість тебе.

«Ці кадри я вивіз буквально «в трусах». Від першого дня до останнього під час повномасштабного вторгнення мого перебування у Маріуполі світла не було. Згодом з’явились генератори і я зміг перекинути свої файли. Це було дуже важко і повільно, а ще люди дивляться, що ти там перекидаєш з камери на ноутбук щось і це викликає підозри до тебе. З великим страхом якось це перекинув, потім кинув в сумку в пакет з білизною і вони не знайшли там. Але багато кадрів, які були вже на телефоні знятих під час окупації змусили мене видалити».

Як відеощоденник переріс у короткометражку?

Владислав на виставці в Амстердамі

Відзнятий матеріал надихнув Владислава на створення власного документального фільму. Першу версію цієї короткометражки хлопець випустив 14 жовтня до Дня захісників і захисниць України. Каже: вона була «сирою» за змістом і значно коротшою. Згодом йому прислали кадри з Маріуполя, які доповнили його фільм. Коли молодий режисер дізнався, що є можливість презентувати свою відеороботу на виставці War Diaries в Амстердамі, почав допрацьовувати стрічку.

«Я почав його [фільм] переробляти, і переробляв його навіть довше, ніж створював першу версію. Мені дуже приємно чути від людей, які дивилися фільм і зрозуміли, що це фільм не тільки про війну, а фільм-перформанс про душу, сенс нашого життя, питання життя і смерті, про втрату дому і втрату почуттів. І я зрадів, коли побачив, що люди після перегляду фільму почали замислюватися про своє життя і про те, навіщо живуть, навіщо ось ця вся колотнеча, за якою вони женуться».


Читайте також: Люди ніколи вже не будуть такими, якими були до війни — режисерка Маріупольського драмтеатру


Своїми першими відгуками від глядачів хлопець задоволений.

«Я отримав гарний фідбек, тому що до прем’єри в Амстердамі я не дуже розкручував фільм, вважаючи, що він маленький, що я не багато вніс туди, що там багато режисерських помилок. Але вже зараз я вдячний людям, які подивились і підтримали мене. Так я зрозумів цінність свого продукту і те, що це не тільки фільм про війну, а це реально моя душа, яку я туди вклав, тож вона також відображається для глядачів і вони це бачать і переймають цю енергію».

Про режисерські амбіції

Владислав на акції в Дубліні

Тепер свою відеороботу Владислав мріє показати у Дубліні, який став для нього тимчасовим прихистком. Також у планах — опублікувати короткометражку на онлайн-платформах чи сервісах з трансляції фільмів. Хлопець навіть замислився над створенням власного аматорського сервісу про аматорське кіно. Тож показ у Амстердамі — це лише старт його режисерського дебюту, наголошує Владислав.

«Мрію зняти художній фільм для нетфлікса. На основі пережитого там, я би міг більше показати всього пекла, що побачив», — каже Владислав.

У той час, як в Росії знімають пропагандистські фільми про події у Бучі, Владислав каже, що як ніколи важливо доносити правду про справжні події в Україні.

«Я хочу показати більшості європейців, щоб вони зрозуміли, чому ми зараз тут, чому є біженці, чому потрібна підтримка Україні, чому ми насправді не «витягуємо гроші з їхніх бюджетів» і чому Росія — це зло, яке потрібно зупинити зараз, а не «колись там». Я навіть на своїй ламаній англійській намагаюся розповідати історію і наголошувати, що Росія не стала поганою при Путіні, а була з самого початку жахливою державою».


При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Поділитися

Може бути цікаво

У Харківській області застосовуватимуться аварійні відключення світла

У Харківській області застосовуватимуться аварійні відключення світла

11 хв тому
За вихідні у водоймах потонули 66 людей, серед них — 10 дітей — ДСНС

За вихідні у водоймах потонули 66 людей, серед них — 10 дітей — ДСНС

29 хв тому
Удар по Охматдиту — політичний сигнал і операція залякування цивільних — Павло Ковтонюк

Удар по Охматдиту — політичний сигнал і операція залякування цивільних — Павло Ковтонюк

34 хв тому
На Одещині військовий напав на прикордонника, нападника застрелили

На Одещині військовий напав на прикордонника, нападника застрелили

48 хв тому