Прапор над селищною радою. Тарас Думенко зліва
Гостомель — селище, яке одним із перших в Україні відчуло на собі широкомасштабне вторгнення російських військ 24 лютого. За 35 днів окупації росіяни забирали життя мирних жителів, руйнували цілі житлові масиви, вбили селищного голову разом з волонтерами, спалили живцем кінний клуб, розтрощили найбільших платників податків селища (аеродром ДП «Антонов» і склозавод «Ветропак Україна»), а також позбавили світ літака Ан-225 «Мрія».
21 березня у Гостомелі за указом президента була створена селищна військова адміністрація на чолі з Тарасом Думенком (на той момент членом виконкому Гостомельської селищної ради).
1 квітня ЗСУ звільнили Гостомель, але деякі жителі досі не вірять в це і бояться виходити зі своїх підвалів.
Громадське радіо розпитало очільника адміністрації Тараса Думенка про ситуацію в селищі, роботи з пошуку загиблих, комендантську годину (продовжену до 7-го квітня), антимародерські заходи в регіоні та про те, чи зайде ДСНС у кожний підвал селища.
Це адаптована версія інтерв’ю для сайту. Повністю телефонну розмову можна прослухати в аудіофайлі.
Тарас Думенко: За 35 днів окупації у нас понад 400 зниклих безвісти. Підвали Гостомеля ми зараз оглядаємо спільно з ДСНС і працівниками патрульної поліції. У нас є близько 1200 мешканців, зв’язок із якими підтверджено і які інформують нас про місцезнаходження тих чи інших людей, які виїхали.
Ми, як органи державної влади, намагаємося надати необхідну допомогу, починаючи від гуманітарної і закінчуючи медичною та правовою. ДСНС займається розмінуванням і порятунком людей. Правоохоронці — слідчими діями і забезпеченням функцій правопорядку.
У Гостомелі не так багато було знайдено тіл, далі в селах нашої громади були знайдені розстріляні тіла, вбиті мешканці. Також кілька мешканців нашої громади були знайдені в Бучі. Треба розуміти, що окупанти переміщували людей. У нас є підтверджені дані, що люди з Глібівки потрапляли в Гостомель, а потім з ними зникав зв’язок. Але потрібно розуміти, що окупанти також замітали сліди своїх злочинів.
Ми знаємо про людей, що вони вбиті, є підтвердження, фото і відеофіксація, але ми досі не можемо їх знайти. Коли ще був зв’язок, нам очевидці змогли донести цю інформацію, а зараз ми досі не можемо їх знайти. Джерелу інформації вдалося врятуватися.
Селищний голова (Юрій Прилипко — ред.) в нас був вбитий, разом з ним загинули наші волонтери (Руслан Карпенко та Іван Зоря — ред.), тіла яких були знайдені. Але окремо в нас є лікарка, яка 35 днів надавала медичну допомогу сама, в Гостомелі, будучи в окупації та під обстрілами. У неї 12 днів тому забрали чоловіка і сина. Ми досі їх розшукуємо.
Ми шукаємо зараз тіло начальника пожежної частини Гостомельського аеропорту, і також не можемо знайти.
У нас був вбитий син директорки першого ліцею. У нас в одного з працівників комунального підприємства у жінки прострілено обидві ноги, в нього відірвана рука.
Ми співпрацюємо з поліцією щодо збору тіл, які знаходяться на вулиці. Є тіла українських військовослужбовців, є тіла мирних жителів. Ми сьогодні були в селі Озера, забрали там декілька тіл. Вже по завершенню роботи будемо розуміти, скільки людей в нас все ще розшукується.
Із Гостомеля шокуючих фотографій немає, тому що ми поважаємо права на приватність людей. Ми вважаємо, що фотографувати тіла загиблих не досить доречно. Також потрібно розуміти, що Буча перебувала на лінії фронту. Окупанти себе на різних територіях поводили по-різному.
Із досвіду руху в складі евакуаційних колон, які йшли на Гостомель в рамках гуманітарних коридорів у режимі припинення вогню, забезпечення тиші (10-15 березня)… Ми бачили разом з працівниками ДСНС, що та сторона підчищає сліди своїх звірств.
Моя гіпотеза в тому, що чим спокійніше почували себе окупанти на якійсь території, чим далі вони були від лінії фронту, тим ретельніше вони замітали свої сліди.
Коли рухалися евакуаційні колони, один із наших рятівників, Олексій Данченко, був узятий у полон і зараз він досі не повернутий. Двох працівників ДСНС також затримали, допитали, відпустили.
За 5 днів евакуації наша евакуаційна колона потрапила під обстріл (мене тоді не було), загинула одна цивільна жінка, один чоловік був травмований, також захопили рятівника в полон. В перший день, коли люди застрягли в Ірпені, наша колона ночувала під відкритим небом у лісі між Стоянкою і Ірпенем, де тоді стояв російський блокпост. Фактично, ми ночували під обстрілами. В нас ніхто не стріляв, але над нами все літало в обидві сторони.
Окупанти почували себе більш вільними в Гостомелі, тут не велися відкриті бої. Це, знову-таки, було адекватним, правильним рішенням. Тому що наші ЗСУ максимально берегли цивільне населення, не завдаючи удари. Окупанти ховали свою техніку в городах людей, у будинках. Багато парканів знесено, видно сліди, як вони ховалися за мирним населенням. Це відбувалося кожного дня.
Я вважаю, цього достатньо для того, аби відкривати питання про Гаазький трибунал та геноцид. Знову-таки, факти переміщення осіб на територію Білорусі — це теж грубе порушення гуманітарного права. Тому що заборонено переміщувати цивільних осіб за межі країни до країни-агресорки або її союзника. Це чітко прописано.
Зараз це забезпечується трьома механізмами. Перший — з 2 квітня громаду патрулює два екіпажі поліції, які реагують на виклики, затримують мародерів. Поки що з підозрою мародерства на території громади затримано троє осіб. Ведуть слідчі дії.
Варто розуміти, що російські окупанти теж «непогано» пройшлися по українських домівках. Більшість будинків, у яких в них були штаби, перевернуті вверх дном, багато поруйновано. Я розумію людей, які зараз перебувають далеко від своїх домівок і переживають за збереження свого майна, з одного боку.
Усім, у кого є підтверджені факти мародерства, пропоную звертатися до поліції. Поліція у нас — перша зі служб, яка вийшла на патрулювання громади. Я знаю по вулицях, люди дозволяють своїм сусідам заходити, кажуть: беріть продукти, що хочете. З боку це виглядає, можливо, як мародерство. Але коли ти спілкуєшся із власником — стає зрозуміло, що це була домовленість сусідів.
Я би не сказав, що мародерство — це сьогодні найбільша проблема.
Найбільш критично, що ми щодня знаходимо запаси боєприпасів на території громади, те, що там досі небезпечно, немає світла, води, газу, люди 35 днів прожили в окупації. Те, що багато поранених. Люди практично жили без медичної допомоги. Це ті питання, на яких ми повинні фокусуватися в першу чергу.
Мені цілими днями телефонують: от у нас є підтверджені факти, там-то ходять мародери. Ми відправляємо туди екіпаж патрульної поліції перевірити — і нічого не знаходимо.
Якщо ви поспілкуєтесь із мешканцями, які зараз перебувають на території громади (що досі складно, тому що не скрізь є зв’язок), то ви зрозумієте, що в середньому раз на 20 хвилин по вулиці проїжджає екіпаж патрульної поліції.
Окремо Київською обласною військовою адміністрацією було введено посилену комендантську годину. Вона була введена в тому числі і заради боротьби з мародерством. Зараз всі машини, навіть волонтерів, і моя, в тому числі, ретельно оглядаються на предмет того, чи не вивозимо ми тут що-небудь за межі громади. Якщо ці мародери є, я думаю, більшість із них ми встановимо.
ДСНС робить максимально можливу роботу з того, аби виявити і знешкодити вибухонебезпечні предмети. Сказати, що у вашому помешканні інших загроз не буде, крім вибухонебезпечних предметів — ми не можемо. Сказати, що ДСНС сьогодні має ресурс перевірити всі банки з закрутками у підвалі — ні. Чи відкрити кожну коробочку, яка в квартирі — ні. Тому що просто повноцінний огляд квартири займатиме досить тривалий час.
Ми розуміємо, що в питаннях цивільного захисту ми повинні орієнтуватися сьогодні в цих умовах на забезпечення безпеки якомога більшої кількості людей. Коли ми розуміємо, що є міна вздовж узбіччя, ми розуміємо, що може постраждати 10-20-30-50 людей. Коли є в квартирі вибухонебезпечний предмет (він зазвичай маленький і непримітний), постраждає лише той, кому вдасться його виявити.
Говорити про повноцінний обхід квартир працівниками ДСНС — не можемо. Тут повинно повертатися самим (в селище — прим. ред.), при виявленні якихось сторонніх речей вже телефонувати ДСНС, залишати заявку, вони будуть розміновувати.
Склад військової адміністрації ще не сформований. Ми перша така адміністрація в Україні. Нам доручена велика місія — пройти цей шлях вперше, з реєстрації, створення в режимі військового стану.
Наразі затверджена структура і штатний розпис, іде підбір достойних кандидатур, відбираються люди, в яких є висока довіра в громади.
Військова адміністрація не обирається з депутатів, вона створена лише на короткий період (я сподіваюся) воєнного стану, і також на невеликий період після нього, завершення військового стану.
Це тимчасовий орган державної влади. Запроваджується тоді, коли орган місцевого самоврядування, фактично, розпустився, або не виконує свої обов’язки. Юрій Ілліч Прилипко дійсно загинув, також багато працівників покинули свої домівки, вимушені були виїхати в західні регіони, за межі України. Сьогодні, фактично, виконання ними своїх повноважень є неможливим.
Я зараз розумію, що в мене є громада, в якій, за моїми оцінками, перебуває близько 5 тисяч мешканців, які пережили 35 днів окупації без світла, води, газу. Зараз ми всі спільно з Київськими енергомережами, Київоблгазом працюємо над виявленням пошкоджень і складанням плану першочергових заходів щодо відновлення постачання цих важливих функцій.
Люди жили в підвалах. Ми сьогодні бачимо, що люди на третій день продовжують виходити зі своїх домівок, бо досі вони не вірять, що деокуповані.
В нас зараз створений гуманітарний штаб, багато людей об’єднуються. Ми спробуємо запустити комунальні служби, які в нас були. Ті, які потрібні в першу чергу. Оскільки ми розуміємо, що громада зараз має переходити в ощадливий режим.
Ми втратили не лише територію, а й більшість підприємств, які наповнювали наш бюджет. Питання сьогодні окремо в наповненні нашого місцевого бюджету. Найбільшим платником нашого бюджету був ДП «Антонов», їхній аеропорт всі бачили, в якому стані. Окремо був Гостомельський склозавод Vetropak, ми також розуміємо, в якому стані він перебуває, зараз його керівництво пробує встановити розмір спричинених збитків і розробити план по відновленню. Але на все це потрібен час.
Я був членом виконкому Гостомельської селищної ради, одним із 32 членів. Із перших днів війни я, перебуваючи в Києві, почав допомагати гостомельській громаді з забезпеченням медичними засобами, потім почав координувати волонтерський рух, формувати окремі списки, агрегувати якусь інформацію, потім ми перейшли на взаємодію органів ДСНС щодо питань розшуку людей…
Читайте також: Вбивства у Бучі: Байден назвав путіна військовим злочинцем
У нас почали з’являтися сотні зниклих, ми зверталися до мобільних операторів з приводу допомоги в пошуку цих людей. Також нашими друзями-волонтерами на 8-ий день окупації було отримано припис Європейського суду згідно статті 39-ої про допуск гуманітарних місій і забезпечення вільного пересування цивільних осіб. Так потихеньку рухалася наша волонтерська діяльність.
Коли відкрилися гуманітарні коридори, я був координатором гуманітарних коридорів, які йшли в Гостомель, також був разом з працівниками ДСНС пліч-о-пліч, рухаючись не під обстрілами, слава богу (але у всіх своє розуміння обстрілів), проте наражаючи своє життя на небезпеку.
Про мотиви президента — мені, на жаль, невідомо, але я сподіваюсь, що моє призначення — це висока оцінка тієї роботи, яка була зроблена за часи війни у напрямку порятунку Гостомеля.
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS