Президент Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайло Гончар про «Північний потік-2»:
«До мене звертаються за коментарями на тему «Північного потоку-2», висловлювань керівника «Нафтогазу» на «пінчуковському» збіговиську та Курта Волкера.
За Юрієм Вітренком, якщо «Газпром» буде давати якісь невеликі обсяги газу, якщо буде дуже сильно варіювати (один день максимум, а інший день, скажімо, мінімум), то будуть фізичні проблеми. Як забезпечити транзит, необхідні фізико-хімічні властивості газу, специфіковані згідно з контрактом між українським оператором і операторами Словаччини, Польщі, Угорщини?
Невеликі обчислення показують, що «Газпром» саме на це й цілеспрямований. Опрацьована своєрідна гібридна технологія, коли газовий кран не перекривається картинно в прямому ефірі. А його тихо, повільно і непомітно для широкого загалу прикручують. Отже, поки у Вашингтоні чи Берліні визначатимуться з тим, застосовує Росія газову зброю чи ні, поки колишні дипломати типу Волкера будуть періодично погрожувати санкціями РФ, у випадку якщо вона застосує газову зброю, Кремль її вже безкарно застосовує, насміхаючись над європейцями та американцями.
Формального припинення транзиту не буде (поки що!), щоб фрау Меркель не підставити передчасно. А також щоб підтвердити путінську обіцянку про те, що Росія має намір повністю виконати свої зобов’язання за контрактом. Вона має виправдати високе довір’я і покладену на неї кремлівським фюрером місію зі сприяння завершенню внутрішньо німецьких та ЄСівських процедур. Процедур, які дозволять використання «Північного потоку-2» unlimited. Та й зайве злити Вашингтон у цей турбулентний час в Кремлі не хочуть.
Зрозуміло, що наступного дня після виборів у Німеччині 26 вересня новий уряд з новим канцером на чолі не з’явиться. Коаліціада може тривати кілька місяців. Варто пригадати, що у 2017 вона зайняла 5 місяців – вибори пройшли традиційно у вересні, а новий-старий канцлер (Меркель) отримав мандат у березні. Отже, за задумом Кремля, межичасся у Берліні – мутний, а тому слушний час усе повирішувати.
Нинішній обсяг фізичного потоку на виході з ГТС України в ЄС, за даними Платформи прозорості ОГТСУ, перебуває з початку вересня в коридорі 90-93 млн м³ на добу. Якщо перша нитка «Північного потоку-2» буде запущена з 1 жовтня і має прокачати до кінця року 5,6 млрд м³, то це означає мінус ~61 млн м³ на добу від транзиту через нашу ГТС.
Якщо також з 1 жовтня на Угорщину піде частина постачань через другу нитку Турецького потоку, то це ще мінус ~9,5 млн м³ щоденно. Зберігається лише 20-23 млн м³. Звісно, може бути дещо більше у зв’язку із сезонним зростанням європейського попиту у IV кварталі, але порядок цифр саме такий. Це символічні обсяги, які приблизно десятикратно менші тих які мали б йти. Так, наприклад, в той самий час 2019 року, добовий обсяг транзиту становив 249,8 млн м³.
Хоча «Нафтогаз» отримає гроші згідно з угодою 2019 року, як ніби-то транзит пройшов в обсязі визначеному в 40 млрд м³ на рік (або ~109,6 млн м³ на добу), проте, зрозуміло, що для «Газпрому» важливо створити прецедент зриву виконання українською стороною угоди, щоб це послужило причиною дострокового її розриву після сертифікації «Північного потоку-2».
Отже, картина може виглядати так – певний обсяг транзиту наявний, формально пред’явити претензії «Газпрому» важко. У Меркель є «залізний аргумент», що транзит зберігається, адже щось там в трубі є. І до того ж Росія платить, Путін дотримується свого слова даного Меркель.
Але фактично це означає роботу ГТС в розбалансованому режимі на межі дисфункціональності, коли краще припинити транзит, аніж його забезпечувати. Саме це й потрібно Кремлю, щоб підштовхнути, а потім звинуватити Україну у зриві транзиту. А також щоб прискорити процедури сертифікації оператора та зняття обмежень з «Північного потоку-2», а потім і припинити дію угоди 2019 року. Поки Меркель ще у своєму кабінеті й виконує обов’язки бундесканцлера, ще й «турбується» про збереження транзиту через Україну.
Але запустивши (якщо, звісно, це вдасться) першу нитку «Північний потік-2» з 1 жовтня, а також за допомогою орбанівських посіпак перемкнувши частину постачань до Угорщини на другу нитку Турецького потоку, «Газпрому» не вдасться повністю вимкнути транзит через ГТС України. Звісно, можна його зробити переривчатим, пунктирним – тиждень є, тиждень немає. Або ж піти ще на зменшення обсягів постачання до ЄС у цілому. Але тоді існує ризик претензій від європейських візаві, ризик нарватися на санкції від США. Оскільки «Газпром» тим самим підтвердить, що він використовує газ як зброю. Хоча насправді це вже відбувається з травня місяця.
Європейський газовий ринок «Газпром» осушував поступово, використовуючи підхід зварити жабу не в кип’ятку, а повільно нагріваючи воду з жабою до кипіння.
Європейська Комісія, принаймні її енергетичний директорат, дуже нагадує ту жабу, яку з травня нагріває Кремль, але вона нічого не відчуває й продовжує займатись чим завгодно (водень, ВДЕ, зелена оборудка), тільки не питанням безпеки постачань.
Звісно, Москва може піти на певний ризик, щоб відновити конфлікт між Вашингтоном та Берліном, оскільки згідно зі спільною заявою Байдена – Меркель, остання має діяти у такому випадку. Але Меркель цього робити не буде (хіба що висловить занепокоєння й закличе сісти за стіл переговорів), бо у неї надзавдання будь-що проштовхнути «Північний потік-2».
А Байдену після російської кібератаки на Colonial Pipeline та афганського обвалу отримати ще й провал у Європі дорівнює політичному банкрутству. Три катастрофи, коли ще не минув і рік президентства – забагато!
Він буде тиснути на Меркель, ще й нагадає про новий 10-річний контракт на транзит через Україну, але вона зобов’язана Путіну, якому цей контракт не потрібен. Байден, звісно, може під тиском Конгресу піддати санкціям газпромівську компанію-оператора зі швейцарською пропискою, але тоді це означає повернення відносин з німецьким керівництвом на конфліктний рівень. Це цілком влаштовує Кремль, який продовжить шантажувати ЄС загрозою холодної зими та дефіциту газу. А також тим, що американські танкери з СПГ не прийдуть до європейських терміналів, а російські з ямальським СПГ можуть.
Капітулюй, Європо, якщо не хочеш мерзнути.
Якщо Мутті вдасться виконати покладену на неї місію, бодай щодо першої нитки «Північного потоку-2», на якійсь тимчасовій основі, то друга нитка може бути запущена в експлуатацію десь у січні або лютому – на піку зимових холодів. Хоча по нормальному потрібно 6 місяців для усього комплексу пусконалагоджувальних робіт. Але «навкологазпромівські» кола поширюють інформацію, що вже за два місяці й друга нитка запрацює. Щоправда, при цьому не забувають відзначити, що все залежить від німецького регулятора. Якщо він дасть дозвіл, то тоді так, з 1 жовтня перша нитка може запрацювати. Тому Міллер надає перевагу говорити, що «Північний потік-2» запрацює ще до кінця року, уникаючи називати конкретну дату.
Німецький регулятор — звісно, незалежна урядова агенція. Але так чи інакше підпорядкована федеральному уряду в особі Міністерства економіки та енергетики на чолі з дуже довіреною особою фрау Меркель і другим після неї офіційним штовхачем «Північного потоку-2» федеральним міністром Петером Альтмаєром. За посадою він також має «піклуватися» і про збереження транзиту через Україну. Очевидно, що перебування на такій «розтяжці» дається взнаки. Минулого понеділка Альтмаєр був терміново госпіталізований в «Шаріте». Зараз з ним вже усе гаразд. Очевидно, що ще Пєтров з Бошировим його не відвідували 🙂 Поки що…
Зрозуміло, що оскільки Меркель — кульгава качка, то забаганки її та її посіпак не поспішають виконувати, а кремлівський фюрер вимагає свого – зелене світло для ПП2. При цьому він пропонує безпрограшний, за кремлівським уявленням, гібридний варіант, коли й «Північний потік-2» запущений в експлуатацію, і транзит через Україну формально збережений. Головне – Меркель має постійно повторювати, що транзит через Україну має бути збережений. Що вона й робить! Місія Мутті буде виконана, ніяких ризиків для реноме канцлерін, поки вона на посаді. А що буде потім, коли «Газпром» припинить транзит, то вже її не стосуватиметься. Вона буде в іншій грі й завжди зможе сказати, що зробила все і навіть більше.
За такого «сприяння» з боку Німеччини та страусовій позиції Єврокомісії нам доведеться розраховувати тільки на себе. Бажання обговорювати «Північний потік-2» в Нормандському форматі не призведе до підписання нового 10-річного контракту.
По перше, у тому форматі по газовому питанню співвідношення учасників 1:3 не на користь України. По друге, немає американських санкцій, які й відіграли у 2019 році основну роль у примусі Росії до «газового миру» й підписання 5-річного контракту з «Нафтогазом». По третє, Європейська Комісія дистанціювалась від тематики «Північного потоку-2», повторюючи мантру, що вони не підтримують цей проєкт, але й вдіяти нічого не можуть, усе має бути згідно з законодавством ЄС. Якщо у 2019 році в України в N4 була позиція сили, то зараз навпаки – позиція слабкості.
Але не тільки використання «Північного потоку-2» unlimited хоче Кремль. Він хоче, щоб канцлером Німеччини став соціал-демократ. Християнські демократи на чолі з Меркель — для Кремля вже відпрацьований матеріал, мотлох історії. Хоча потенційний канцлер Шольц явно не шредерівський типаж. Проте, як показує XXI століття, німецькі канцлери, незалежно від партійної належності, кожний по різному, але в кінцевому підсумку, потрапляють в тенета кремлівського фюрера. Росії потрібен новий Віллі Брандт в Берліні. А також внутрішньо німецькі, внутрішньо ЄСівські та американо-німецькі суперечки та конфлікти. Divide et impera».
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS