Від аукціону до полиці: як «Лабораторія» видає перекладну літературу

У жовтні 2023 року вийшло дослідження «Підтримка промоції читання в Україні» від агенції Info Sapiens, що зробили на замовлення Українського інституту книги. Результати показали, що респонденти частіше читають книги закордонних письменників, ніж українських. Серед іноземних авторів українці згадували Стівена Кінга, Дена Брауна, Ґреґорі Девіда Робертса, Марґарет Мітчелл та інших. Автори дослідження зауважили, що книжковий ринок, окрім того, що переорієнтувався на видання власних творів та перевидання класики, зорієнтувався і на перекладі закордонних авторів.

Про те, як відбувається видання перекладної літератури, ми поспілкувалися з Антоном Мартиновим, засновником видавництва «Лабораторія», яке, серед іншого, спеціалізується на виданні свіжих та актуальних західних видань.

Як «Лабораторія» отримує права на закордонні видання

Нещодавно Антон Мартинов у своєму Facebook поділився зі своїми читачами цікавою новиною: на цьогорічному Франкфуртському книжковому ярмарку «Лабораторія» отримала права на два хайлайти цього заходу. Але за права треба поборотися на аукціоні, адже претендентів серед українських видавців часто буває декілька. Антон Мартинов пояснює: аукціони є двох типів. Перший — в один тур, коли видавці ставлять найкращу, фінальну пропозицію за права на книгу. Другий — аукціон ступеневий, коли видавці торгуються до того часу, поки хтось не скаже найбільшу ціну.

Одна з двох книжок, що «Лабораторія» виграла у Франкфурті, — це твір «Navola» письменника Паоло Бачиґалупі (Paolo Bacigalupi). Це фентезі, яке влітку 2024 року опублікує видавництво Knopf — великий американський видавничий бренд.

«На книгу ми робимо велику ставку. На неї було 3-4 претенденти серед українських видавців. Але ми перемогли і не тільки завдяки грошовій пропозиції, а й грамотно прописаному маркетинговому плану», — пояснює видавець.

Але в історії «Лабораторії», звичайно ж, були й масштабніші аукціони. Найбільший конкурс за весь час був за мемуари принца Гаррі. Це загалом був найбільший конкурс за кар’єру Антона Мартинова. На книгу претендувало 10 видавців, а перемогла «Лабораторія». Але це було до повномасштабного вторгнення. Нині ж для видавництва одним із наймасштабніших проєктів є Джеймс Клавелл з його азійською сагою, яка містить 6 книжок загальною кількістю 7 тисяч сторінок.

«Джеймс Клавелл це великий письменник, який написав серію книжок про Азію: Гонконг, Китай, Японію. Він, серед іншого, торкнувся теми Далекого Сходу. Пише автор у детективному жанрі», — розповідає Антон Мартинов.

Також видавець згадує, що у цьому році Netflix знімає новий серіал по книзі Клавелла «Сьогун» («Shogun»). Власне цю книгу «Лабораторія» видасть першою. Це дорогий контракт, про який видавництво дискутувало з правовласником понад пів року. На цю серію було декілька претендентів, але перемогла таки компанія Мартинова.

Слухайте також: Читайте книжку Максима Кривцова «Вірші з бійниці» — вона написана з великою любов’ю — Ірина Цілик

У час повномасштабної війни, як пояснює засновник «Лабораторії», конкурси проводять виключно в онлайн форматах. Бо немає можливості їздити й говорити за ліцензії на Захід — цього загалом вже ніхто не робить давно. Щойно з’явився широкосмуговий інтернет, то все перейшло туди. Тобто аукціони проводять або в режимі листування, або вербально в конференціях Zoom чи Google Meet.

Після того, як «Лабораторія» отримує права на книгу, вона відправляє правовласнику оффер (комерційну пропозицію), де говорить, який перший наклад очікує, за якою роздрібною і гуртовою ціною. Потім компанія просто повинна повідомляти про вихід наступних накладів. І це стосується кожної книги власника прав. Далі вже питання реалізації зі сторони видавництва.

«Разом із тим раз в рік ми робимо підсумковий звіт на кожного із правовласників, де показуємо, що ми видали й в якій кількості, скільки продали й за якою ціною, скільки роялті нараховано тощо», — роз’яснює Антон Мартинов.

Як проходить процес перекладу

У лютому минулого року директорка видавництва «Віват» Юлія Орлова в інтерв’ю Громадському радіо зазначала, що нині у її видавництві є проблема з перекладачами. Антон Мартинов солідарний зі своєю колегою:

«Є проблеми з перекладачами, як і з літредакторами. Людей не вистачає, щоб зробити той обсяг книжок, який хочуть всі видавці, адже кількість куплених ліцензій зросла в рази. З цим зіштовхнулася й “Лабораторія”».

Слухайте також: За рік війни об’єми українського книговидавництва впали на 60% — гендиректорка «Vivat»

Але мова йде про перекладачів досвідчених, тих, хто працює класно. Адже, як каже видавець, зараз може перекладати й чат GPT, і Google Translate, а хтось може такий переклад відредагувати. Тобто є такі думки у деяких колег по цеху. Але поки що це точно не дотягує до рівня, який потрібен «Лабораторії», тому з цим у компанії не граються.

То як тоді відбувається пошук перекладача/ки? Це вже залежить від мови книги та її жанру. Тобто портфель фахівця/чині, тих книг, які він/вона перекладає, сильно залежить від інтересів, спеціалізації тощо. Тому щодо цього питання у видавництва персоналізований підхід. У «Лабораторії» цим займається Марта Госовська, яка є головною редакторкою перекладної літератури. Вона визначає і домовляється, хто над чим працюватиме, залежно від, умовно, настрою перекладача/ки, його/її пріоритетів, освіти тощо.

Але на перевірці людини в межах видавництва не завжди все завершується. Як пояснює Антон Мартинов, є угоди, коли обов’язково треба узгоджувати перекладача/ку з правовласником. Після ознайомлення з CV фахівця/чині власники прав кажуть, чи підходить ця людина. Таких угод чимало.

«Після узгодження CV ми обов’язково маємо надсилати правовласнику на затвердження переклад перед тим, як видати книгу. Я не думаю, що його прям читають, але на макет дивляться. Тобто майже кожен макет видання правовласники затверджують», — розповідає засновник видавництва.

Загалом від того моменту, коли «Лабораторія» купує права на книгу, до моменту, коли видання опиняється у читачів у руках, проходить від 9 до 18 місяців.

Літературні агенти

Права на книги «Лабораторія» купує через літературних агентів. Вони є посередниками між видавцем та правовласником. У січні цього року глава видавництва казав для Forbes, що права «Лабораторія» купує напряму із США чи Великої Британії. Нині Антон Мартинов розповідає, що немає нічого поганого, коли видавці купують права таким чином. Просто раніше ситуація складалася так, що книжковий ринок був невеликий, і його між собою розділяли різні агенти, які, наприклад, Україну брали «в пакеті» з, умовно, Естонією, Латвією, Литвою, а колись навіть з Росією. Зараз про РФ мова не йде, всі контракти розірвані. Тобто ніхто через країну-агресорку в Україну нічого не продає.

Але є певні зрушення: у нас з’являється перше агентство — Andrew Nurnberg Associates Kyiv. Воно найближчий час працюватиме у Варшаві. Це великий агент, який колись довго працював з українськими правами через Латвію. Тепер же є «київський офіс».

«Наявність такого агентства пришвидшує взаємодію з правовласниками. Але чи це покращує це умови покупки прав? Це вже залежить від домовленостей. Але є враження, що ціни на права підійматимуться», — розповідає Антон Мартинов.

Український книжковий ринок у світовому контексті

Ілона Замоцна — ще одна гравчиня на українському книжковому ринку. Вона є співзасновницею видавництва «Віхола». Свого часу вона разом з Антоном Мартиновим працювала у «Нашому форматі». У 2019 році, коли обоє видавців були колегами по одній компанії, Ілона Замоцна казала для «Української правди», що для світових агентів українські видавці дрібні. Відповідно, реакція агентів повільна, хоч і права на книги дешевші.

Чи змінилась ситуація за роки? Антон Мартинов пояснює: видавничий ринок не такий і великий, тому українські права не можуть конкурувати з німецькими, французькими, іспанськими. Швидше за все й не зможуть, тут нема нічого нового.

Що стосується вартості прав, то Україна сильно впала за цінником у 2022-му році. Тоді, як пояснює видавець, все провалилося в підлогу, і ми докотилися до такого дна, якого не було, напевно, років 15. Але від цього дна ми відштовхнулися, однозначно. Конкуренція за права загострилася, і торгівля відбувається на рівні до початку повномасштабного вторгнення.

«Загалом ціни у нас зараз наближаються до польського масштабу. Схоже, що ми відстаємо, але не сильно. Це стосується і вартості прав, і авансів, але загальні роялті більші», — розповідає глава «Лабораторії».

А що держава?

На думку Антона Мартинова, держава робить певні кроки у питанні підтримки продажу книг, в тому числі перекладених. Наприклад, 8 листопада Верховна Рада ухвалила законопроєкт №9568, згідно з яким у 2024 році мають запрацювати нові програми підтримки книговидання та читання. Перша програма — видання сертифікатів на покупки книжок для 18-річних українців (на момент набрання чинності закону). Друга програма — надання державних субсидій на оренду для книгарень.

Щодо першої програми, то у вересні Кабмін ухвалив проєкт бюджету України на 2024 рік, де на сертифікування 18-річних пропонували виділити 376 млн грн. Загалом на діяльність Українського інституту книги передбачали виділення 466 млн грн. 9 листопада Верховна Рада затвердила держбюджет на 2024 рік, і того дня т.в.о міністра культури та інформаційної політики Ростислав Карандєєв підтвердив, що Бюджет УІК зросте у понад п’ять разів (у 2023 році він складав 86,9 млн грн).

Антон Мартинов каже, що 376 млн грн — це досить великі гроші, і їх не перерозподілять на якихось потоках (хто, кому, що заніс тощо).

«Це абсолютно ринковий механізм, коли гроші ходять за книжкою. Це дуже позитивний крок, якщо він дійсно відбудеться», — каже видавець.

А от на програму субсидій для книгарень нині просто немає грошей, зазначає глава «Лабораторії». Нещодавно про це казала і директорка УІК Олександра Коваль в інтерв’ю LB.ua. Вона повідомила, що Міністерство фінансів наполягає на тому, щоб субсидії впроваджували через 6 місяців після закінчення воєнного стану. Втім у листопаді тимчасовий виконувач обов’язків міністра культури та інформаційної політики Ростислав Карандєєв для «Укрінформу» розповідав, що на 2024 рік на книгарні України виділили менш як 50 млн грн.

У контексті розмови про підтримку книгарень Антон Мартинов додає: щойно норма запрацює, вона дасть серйозний поштовх. До того ж, зазначає видавець, ми бачимо, що книгарні відкриваються і без відповідного закону. Але він точно пришвидшить цей процес.

Пріоритетні жанри та розвиток «Лабораторії»

Серед перекладної літератури «Лабораторії» є як художня, так і нонфікшн література. Але чи є якісь пріоритети у виборі жанрів? Особисто засновник більше любить нонфікшн літературу. Але у видавництві велика команда, і вони пішли активно в художню літературу, класику. Тобто «Лабораторія» не керується виключно вподобаннями Антона Мартинова.

«Ми відійшли від маленького видавництва, яке я хотів робити крафтовим методом, видаючи 5-10 книжок на рік. Відійшли, бо, по-перше, треба мати адміністративну частину: на 5-10 книжках у рік ти просто не зможеш існувати. Це було зрозуміло від самого початку, хоча я не дуже тоді хотів розширюватися. Але коли прийшла повномасштабна війна, я зрозумів, що треба однозначно в цій галузі робити бренд номер один і міняти ринок повністю, щоб ми вже ніколи не залежали від росіян», — розповідає засновник «Лабораторії».

А коли стоїть така амбітна мета, каже видавець, то це значить, що треба бути й в нішевій літературі, і в популярній літературі, і в нонфікшн, і в художній літературі, і в класиці. Необхідно задовольнити більшість вподобань читачів, смаки яких видавництво хотіло б формувати.

Втім компанія не буде поки йти в дитячу літературу, бо не бачить сил на це. Але, можливо, піде в young adult. Тобто повну зміну ринку не можна здійснити тридцятьма книжками в рік. І тому «Лабораторія» вже реалізовує великий видавничий план. У них в роботі уже близько двох сотень книжок:

«Плани амбітні, а за амбітними планами є величезна робота в різних жанрах і напрямках».

Відбір літератури для перекладу

Антон Мартинов пояснює, що відбір літератури для перекладу — це складний процес, який не містить однозначної формули. У «Лабораторії» є нарада, на якій збирається відділ маркетингу, продажів, редакція. На такій зустрічі видавництво збирає всі ідеї докупи, а людина, яка займається правами (сере таких і засновник) — їх опрацьовує.

Видавництво розписує різні параметри рукопису: реноме автора, актуальність нині і протягом тривалого часу; можливість бути бестселером; аудиторія, для якої рукопис написаний і обовʼязково аналіз самого рукопису книжки. Для компанії дуже важливий параметр — щоби книжки з часом були такими, якими вони є зараз. Якщо книжка застаріє, наприклад, через два роки, то за неї, радше, не візьмуться.

Також «Лабораторія» дивиться на наповнення жанрів їхньої лінійки. Якщо у видавництві бачать, що наступного року буде потреба у 20 книжках біографій, 10 книжках історичних, 10 книжках фентезі, то будуть рухатися в цих пріоритетах.

«До кожної наради ми маємо рукопис на книжку, прочитуємо його. Читає той, хто в команді краще розбирається в тій чи іншій темі. Тоді ця людина видає свої думки, гіпотези, а команда ці гіпотези намагається зруйнувати або протестувати на те, наскільки їх прийме ринок», — пояснює Антон Мартинов.

Наведене вище стосується відбору літератури, націленої на ринок. Але у «Лабораторії» є й інше крило — нішова спеціалізована література, яку видавництво хоче принести на ринок для читачів. Такі книги можуть не приносити прибутку, але компанія вважає дуже важливим видати їх в Україні. Щодо таких книг обговорюють важливість і актуальність їхньої теми. Обовʼязково звертають увагу на біографію і доробок автора, на те, де він публікується, що пише, наскільки це авторитетні думки, чи цитують його колеги. Тобто це дві різні категорії літератури, яку видає «Лабораторія», тож рішення щодо них приймають по-різному.

Загалом 70% книжок, які видає «Лабораторія», це книжки для ринку. А 30% їхнього портфеля — це видання, важливі у сучасному суспільстві, які теж допомагають формувати бренд.

Електронні, паперові та аудіокниги

У вже згаданому матеріалі Forbes Антон Мартинов розповідав, що електронні книги ростуть дуже сильно, а аудіокниги є драйвером ринку у світі. Нині він уточнює, що «Лабораторія» на всі книги купує права «пакетом», тобто з електронними та аудіоверсіями. Це як правило, не обговорюється. Винятком є лише одна книга видавництва, яку не можна озвучити.

«Таким чином я купував права у “Нашому форматі” ще з 2015 року. І для мене було дивно, чому інші видавці цього не робили. Бо в сучасну епоху без аудіо й електронних форматів, мені здається, існувати видавництво не має», — розповідає Антон Мартинов.