wikipedia.org
— Коли до влади прийшли більшовики, їм потрібно було створювати дуже багато атрибутів. Їм потрібні були нові герої та помпезні святкування. Таким святкуванням була річниця «Великой Октябрьской революции», але вона з часом почала вихолощуватися. Вона дуже вихолостилася в 1937 — 1938 році, коли був великий терор. Був потрібен черговий державний міф. І він з’явився.
— Давайте подивимося і порівняємо вояків армії США, вояка сухопутних військ Вермахту і червоноармійця. Вермахтівець, бувши на позиції, знав: якщо він на лінії фронту, він відслужить 2 — 3 тижні та отримає ротацію. Він має консерву, яку зможе підігріти. Американський вояк має ротації, командири піклуються про те, щоб у нього була розважальна програма тощо. Тепер ми беремо радянського вояка і дуже цікаву розмову з Жуковим, зафіксовану майбутнім президентом США, тоді командувачем американських військ в Європі Ейзенхауером.
Ейзенхауер питав Жукова, як вони проходили німецькі мінні поля. Жуков, як це описує Ейзенхауер, подивився на нього, як на дурного і відповів, що у німців є два типи мін — протипіхотні і проти техніки, піхота технічні міни здетонувати не може, тому на мінні поля запускали піхоту, після чого заходили сапери і знімали технічні міни. Це було шоком для Ейзенхауера.
Чи можна було провести Київську операцію з меншими втратами? Очевидно, що так. Є планування, є тактика, є стратегування, але ні, потрібен був черговий міф, потрібен був хайп, до 7 листопада 1943 року звільнити Київ будь-якою ціною. Дніпро був всіяний трупами червоноармійців. Давайте згадаємо про «чорносвитників». Це населення Київської області та сусідніх областей. Їх мобілізували в тому, в чому вони були, їм навіть форми не видавали. Їм замість зброї давали цеглини. Як форсувати Дніпро? Якщо ти його перепливеш і тебе не зачепить жодна німецька куля, в атаку на німця ти підеш з цеглиною.
Ці речі мають стати для нас своєрідним захистом від пропаганди, яка вже російська. Вони говорять, що «могут повторить». Що ви хочете повторювати? Є різні підрахунки, але світові історики зупиняються на цифрі 60 — 80 мільйонів втрат через Другу світову війну. Згадаймо цифру України: від 8 до 10 мільйонів. Вони хочуть це повторювати?
— Є класична теза про те, що День Перемоги офіційно святкувати почали в 1965 році за часів Брежнєва. Чи було щось за ці 20 років? Насправді було. Я б не сказав, що було би так помпезно. Я б сказав, що були певні проблиски чогось нормального й адекватного в цих відзначеннях. 1945 — 1947 році 9 травня було офіційно вихідним. З 1947 по 1965 вихідний знімався.
Що робилося в цей період? Не було парадів в класичному розумінні. Щоб сказати, чому не було парадів, потрібно залізти в голову партійних функціонерів того часу. Були салюти, були зустрічі з ветеранами, конкурси соцзмагань, художні конкурси.
Потрібно зазначити, що з полів Другої світової повернулися сотні тисяч поранених і калік. Ця категорія стала невидимою для радянської влади, їх не хотіли помічати. Вони суперечили міфу: тут велика перемога, а тут сидить ветеран великої перемоги без двох рук і він просить десь на ринку грошей на їжу, їх ганяли НКВДисти. Можливо, це була одна з причин, чому так помпезно не святкували.
— До 1953 року говорилося переважно про заслугу вождя і заслугу Сталіна в перемозі. Коли Сталін помер, змінюється риторика.
1965 рік — це «період застою», це момент, коли починає повністю викристалізовуватися міф про «Великую Отечественную». «Період застою» — це фактично занепад, а людям потрібно давати якусь «цукерочку», щоб Союз здавався великим.
Всю розмову слухайте у доданому звуковому файлі.