Вона казала: «Маємо боротися за дітей ОРДЛО, щоб вони не виросли нам ворогами» — журналістка про полонену Гусейнову
Вона казала: «Маємо боротися за дітей ОРДЛО, щоб вони не виросли нам ворогами» — журналістка про полонену Гусейнову
0:00
/
0:00

Вона казала: «Маємо боротися за дітей ОРДЛО, щоб вони не виросли нам ворогами» — журналістка про полонену Гусейнову

У черговому випуску програми «Звільніть наших рідних» поговорили про долю бранки бойовиків «ДНР» Людмили Гусейнової

Але, перш ніж підійти до цієї теми, продовжили говорити про амбасадорів політв’язнів. У минулому ефірі програми ми говорили про політв’язня Сейрана Салієва з кінорежисеркою, письменницею Іриною Цілик, яка стала його амбасадоркою. Нині мали телефонний зв’язок із письменницею Вікторією Амеліною, яка стала амбасадорко Османа Аріфмаметова.

Амбасадорка Османа Аріфмаметова

Осман Аріфмаметов — громадянин України, кримський татарин, політв’язень, вчитель математики і інформатики, громадянський журналіст і активіст «Кримської солідарності». Затриманий російськими силовиками в окупованому Криму у березні 2019-го року. Османа звинуватили в участі у забороненій в РФ організації Хізб ут-Тахрір і у підготовці до насильницького захоплення влади. Осман є одним з фігурантів так званої «другої Сімферопольської справи Хізб ут-Тахрір». Нині її розглядають у суді Ростова-на-Дону. Аріфмаметову загрожує до 20 років позбавлення волі. Вдома на нього чекають дружина і двоє дітей.

Анастасія Багаліка: Вікторіє, розкажіть, чому ви вибрали саме Османа?

Вікторія Амеліна: Тут варто нагадати, що організаторами цієї амбасадорської програми з підтримки українських політв’язнів з Криму є Центр прав людини ZMINA та Український PEN-клуб. Коли мені з PEN-клубу написали і запропонували обрати, кого я буду підтримувати, я спитал, чи можливо обрати навмання. Адже підтримувати треба всіх і незрозуміло, які є критерії.

Але для того, щоб це було якомога ефективніше, я спробувала шукати спільні риси в наших біографіях. І коли я потрапила на Османа, я побачила, що він, як і я, отримав освіту з інформатики. І теж, як і я, працював програмістом. На відміну від мене, правда (і це те, що страшенно сподобалося мені в його біографії), він займався репетиторством. Він вчив дітей програмувати на мові «Scratch», яка є дуже корисною для дітей.

Такі програми, як ця програма амбасадорів, дають можливість почути конкретні історії. Адже часто називають лише цифри. Це можуть бути і цифри загиблих на фронті чи цифри по кількості політв’язнів. Ми не співчуваємо цифрам. А коли ми знаємо імена дітей політв’язнів, імена їхніх дружин, як їх чекають, чуємо їхні слова, то це справляє інше враження. Я сподіваюся, нас будуть чути таким чином.

Хто така Людмила Гусейнова і у чому диво її діяльності в ОРДЛО?

Ігор Котелянець: Повертаючись до основної теми ефіру, поговоримо про ще одну заручницю — Людмилу Гусейнову. Вона довгий час проживаючи на непідконтрольній території, возила гуманітарку дітям і опинилися на підвалі.

Людмила Гусейнова — громадянка України, мешканка окупованого Новоазовська, громадська уповноважена з прав дитини в окремих районах Донецької області. Полонена бойовиків «ДНР». Після початку бойових дій допомагала дітям з Новоазовського інтернату і регулярно збирала для них гуманітарну допомогу. Бойовики заарештували Людмилу нібито за обвинуваченням «у шпигунстві, екстремізмі, тероризмі та закликах до повалення державної влади «ДНР». За даними правозахисників, вона провела 40 днів в секретній тюрмі «Ізоляція» та вже понад два роки ув’язнена у Донецькому СІЗО.  9 грудня Людмилі Гусейновій присудили Національну правозахисну премію-2021.

Про Людмилу Гусейнову ми поговорили з журналісткою та подругою Людмили Ольгою Мусафіровою.

Ігор Котелянець: Кожного разу, коли нам стає відомо про нових заручників (особливо, коли це жінки, особливо, коли виявляється, що люди займалися правозахисною діяльністю), така інформація викликає дуже багато уваги. Також ми розуміємо, що є люди на непідконтрольних територіях, про яких ми нічого не знаємо. Але вони там, в умовах окупації, роблять якісь дива. Розкажіть більше про ці дива. Чим займалася Людмила на Донбасі всі ці роки окупації?

Ольга Мусафірова: Всі роки окупації на Донбасі, починаючи з того моменту, як у Новоазовськ зайшли російські спецпризначенці, Людмила опікувалася дітьми школи-інтернату Новоазовська. Цю школу-інтернат невдовзі бойовики розформували. Бо нащо їм годувати незрозумілих чужих сиріт?

Тут треба додати, що Люда почала це робити не з початку війни. Вона ще у мирний час опікувалася дітьми. Можливо, вона особливо гостро відчувала сирітство цих дітей через те, що у самої дітей ніколи не було. І вони з чоловіком до тих дітей ставилися, як до рідних. Коли школу-інтернат розформували, я подавала запит у відповідне міністерство.

Мені надали довідку, що Україна встигла евакуювати з окупованих територій дитбудинки, інтернати. Але принаймні з Новоазовськом точно збрехали.

Анастасія Багаліка: Про яку кількість дітей йдеться, ви не пам’ятаєте?

Ольга Мусафірова: Пам’ятаю. Йдеться про 35 дітей. Практично всі вони опинилися у селі Приморському. Це село розташоване на лінії фронту. Цих дітей повернули в сім’ї батьків-алкоголіків, до стареньких бабусь і у подібні родини.

Тому Люда продовжила надавати допомогу цим дітям. Вона збирала гуманітарку у Києві, направляла її до Маріуполя. А в Маріуполь вона вже з чоловіком їздила на своїх «Жигулях». І от вони малими партіями, через КПВВ, через перевірки, через блокпости, під обстрілами, страшними трасами возили гуманітарну допомогу майже кожного тижня.

Людмила Гусейнова

Це дуже чиста, гуманітарна історія високого штибу. Можливо, я трохи необ’єктивна. Адже за ці часи Людмила з героїні моїх матеріалів перетворилася на подругу, на дуже близьку мені людину. І я кожен день, який вона перебуває в ув’язненні, сприймаю, як особисте горе. Адже вона перебуває на території, де не діє право і закон. Вона досі перебуває в СІЗО №5, в камері на 30 осіб. Усі інші там — це жінки-кримінальниці. Але що дивовижно, Людмилі притаманна особлива для наших часів риса: вона у кожній людині бачить людське. Тому вона розшукує, як може, родичів оцих кримінальниць в Україні, які сидять з нею. Просить мене, щоб я їх знаходила, передавала контакти, щоб вони просили українську владу, аби ці жінки відбували покарання в Україні.

Анастасія Багаліка: Тобто вона не полишила свою гуманітарну діяльність?  

Ольга Мусафірова: Ні.

Затримання

Анастасія Багаліка: Як так сталося, що Людмилу затримали? Бойовики мали б бути зацікавлені, щоб їхнім дітям возили гуманітарку. І ця діяльність ніяк не пов’язана із тим, у чому її звинувачують.

Ольга Мусафірова: Абсолютно. Зараз буде більше моїх припущень. Адже у мене не було можливості проговорити це з Людою. За ці воєнні роки вона внутрішньо зросла від звичайної, доброї, щирої жінки, яка любить дітей і ними опікується, до дуже свідомої і певним чином  радикалізованої громадянки України. Вона відчула себе уповні громадянкою України. Вона кожен раз просила: «Ви збираєте бібліотеку? Олю, дивися, щоб там обов’язково були українські книжки».

Вона кожен раз просила: «Ви збираєте бібліотеку? Олю, дивися, щоб там обов’язково були українські книжки».

Я їй казала, що будуть проблеми  на блокпості. «Вони книжки не дивляться», — відповідала вона. Потім вона просила, щоб всі добродійники, які передавали речі, взуття, солодощі тощо, обов’язково писали листівки. Зміст листівок мав бути такий: «Дорогий друже! Ти не один, ми тебе не покинули. Тебе чекають в Україні. До скорої зустрічі. Ми тебе любимо».

Я думаю, що про діяльність Людмили у Новоазовську знали буквально всі. Тим більше, що вона кожен раз ходила у місцеву адміністрацію. Її боялися.

Вона приходила і говорила: «Ви тут злочинці. Ви знаєте, що там у дітей починається туберкульоз від недоїдання?».

У неї з часом з’явилося багато недоброзичливців: «Сиди мовчки, воно тобі треба? Чого ти сіпаєшся, чого ти нас сіпаєш?». Вона вступала у всілякі розмови: «Ото ви пішли на референдум, тепер їжте, нехай аж очі повилазять».

Я її благала, що так не можна казати, що навколо вороже середовище. Я відчуваю тут свою провину, тому що кілька разів до арешту у жовтні 2019 року вона приїжджала до Києва. У неї були колосальні ідеї з приводу того, як треба облаштувати ті самі КПВВ. Мовляв, там не потрібно роздавати ніякі газети, які друкуються за шалені кошти. Адже жодна притомна людина, яка їде на окуповані території, не візьме туди українську газету.

На КПВВ треба написати, наприклад, телефони для соцдопомоги, телефони для тих дітей, які вступатимуть у виші — це все її слова та ідеї.

Вона ходила, висловлювала ці свої думки, її хвалили за високу громадянську свідомість. І вона далі вирушала у свою дорогу робити свою місію. А я відчувала, що з кожним разом вона перебирає на себе функції української влади, яка залишилася на цих територіях. Вона ризикувала своїм життям і життям своїх рідних.

Вона завжди казала, що боротися за дорослих людей можна, але це досить невдячна справа. А за дітей мусимо боротися, тому що вони виростуть, не знаючи, яка вона — Україна. І тоді вже точно виростуть ворогами. «А я не хочу, щоб діти з Новоазовська виростала ворогами твоїм, Олю, дітям», — казала вона.

Це було настільки болісно і пронизливо. У мене було відчуття того, що щось недобре має статися. Ми з нею бачилися за два місяці до арешту. Ми гуляли Києвом, фотографувалися. І вона казала: «Яке щастя, що ти можеш так вільно ходити і стрічку на сумці носити». Вона це сприймала так загострено, як наче відчувала, що має статися щось недобре.

Це був дуже показовий арешт. У той час її чоловік саме поїхав на заробітки до Харкова. І тут прийшли з «МГБ ДНР» демонстративно на роботу — арештовують «шпигунку». Дають їй можливість зробити останній дзвінок чоловіку. Вона йому каже: «У жодному разі не приїжджай сюди, розберемося, випустять». Але він, розуміючи ситуацію, їде у Новоазовськ, йде в «МГБ», де його попереджають, що і його теж арештують.

Подальша доля Гусейнової

Ігор Котелянець: Що зараз з чоловіком?

Ольга Мусафірова: Він дивом виїхав через Луганськ, через Росію — на Харків. Зараз він працює, заробляє гроші на адвоката своїй дружині.

Ігор Котелянець: Чи бере держава участь у допомозі цій родині?

Ольга Мусафірова: Ми дуже дякуємо правозахисниці Тетяні Катриченко, яка роз’яснила, куди писати заяву на матеріальну допомогу. Чоловік Люди був дуже вражений, коли приходили гроші.

Ігор Котелянець: Чи відомо вам про те, чи є Людмила в списках на обмін? Чи є якісь перемовини з цього приводу?

Ольга Мусафірова: В списках вона є, перемовин немає. Я думаю, що це всім відомо. Адже та сторона вимагає найпершим — виконання політичних зобов’язань Мінського процесу. А оскільки Україна не йде на виконання політичних зобов’язань, тому що їх неможливо виконати, то і жодним чином ця гуманітарна складова не рухається.

Ігор Котелянець: Чи є якийсь контакт з Людмилою і можливість робити передачі?

Ольга Мусафірова: Так.

Анастасія Багаліка: Нещодавно ми обговорювали, що виявляється, рідні передають полоненим не тільки їжу, одяг і медичні засоби. А й оплачують бойовикам їхнє утримання в колоніях, вугілля для опалення. А також деколи дають гроші, аби їх рідних не катували. Чи вам відомо щось подібне стосовно Людмили?

Ольга Мусафірова: Стосовно цього я нічого не чула. Проте на якісь побутові витрати в камері гроші потрібні. Я тут просто ще раз наголошу про те, що «політична» сидить у камері з кримінальницями. Принаймні я зараз вже доволі добре розумію, що означає термін «греть камеру». Це означає передавати передачу не тільки Людмилі, а й тим жінкам, які сидять поруч з нею. Це потрібне для нормального ставлення. Принаймні, щоб 29 жінок не курили одночасно, тому що у неї астма.

Анастасія Багаліка: Є  дані, що Людмилу перших 40 днів тримали в «Ізоляції». Чи відомо про тиск, який на неї чинився? Чи був лише психологічний тиск, чи ще і фізичний?

Ольга Мусафірова: Був і фізичний тиск.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.

Створення цієї програми частково або повністю фінансується в рамках Фонду Прав Людини Посольства Королівства Нідерландів. Зміст та думки викладені в цьому випуску програми є відповідальністю авторів та не обов’язково відповідають позиції Посольства.

Підтримуйте Громадське радіо наPatreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Коментарi до запису

Останнi новини