Amnesty international, які називають себе правозахисною організацією, опублікувала доповідь, де пише, що «українські військові створюють загрозу цивільному населенню, розміщуючи сили в житлових районах». Вони опитали людей і отримали свідчення.
Наприклад, Микола, який «живе у багатоповерхівці в районі Лисичанська (Донбас), який неодноразово постраждав від російських атак, у результаті яких загинув щонайменше один літній чоловік», сказав Amnesty: «Я не розумію, чому наші військові стріляють в містах, а не в полі».
Інший цивільний, 50-річний чоловік, сказав: «Поруч, безумовно, йдуть військові дії. Коли стріляють з нашого боку, ми потім чуємо вогонь у наш бік».
Читайте також: «Чую — біжить росіянин, добити хоче»: спогади бійця, який воював у Рубіжному
Мені дуже прикро, що Микола живе у місті, де фронт. Це Росія принесла туди війну.
Але мені дуже прикро, що такі організації як Amnesty international досі існують у такому вигляді, що нині. Я поясню.
У самій природі цих диких звітів закладений баг. Вони виходять з того, що війна може відбуватися у якомусь обгородженому колючим дротом зоопарку, де здичавілі військові з «обох сторін конфлікту» вбивають одне одного. А цивільні з «обох сторін конфлікту» танцюють у мирному садочку під блакитним небом. Принаймні, я думаю, що таке кіно прокручує в голові очільниця Amnesty international Агнес Калламар, яка сповістила висновок про українських військових своїм твітом.
Нагадую. Росія напала на Україну 8 років тому. Як перед тим на Грузію. Росія і російські військові зруйнували українські міста Маріуполь, Сєвєродонецьк, напів зруйнували Чернігів і Харків, щодня обстрілюють Миколаїв, Кривий Ріг, Сумщину. Катують українців в окупованому українському Херсоні.
Російські військові привезли на Київщину мобільні крематорії, щоб спалювали тіла українців і українок. Росія і росіяни цілеспрямовано стратили українських військовополонених в Оленівці. Наплювавши на усе міжнародне законодавство, моніторингові місії й сонми занепокоєних «звіторобців».
Читайте також: Не лише Шольцу складно відмовитися від Росії: у чому проблема Європи?
Ви ж знаєте, що, виявляється, Міжнародний Червоний хрест нічого нікому не гарантував?
Вони, як йдеться, у заяві, були «нейтральним посередником», який «сприяв безпечному виходу учасників бойових дій із заводу «Азовсталь», однак не гарантував безпеку військовополонених, які потрапили «в руки ворога».
Я іноді думаю, чи їм самим не гидко від абсурдності власних заяв?
Але, звісно, важливо, що поважні правозахисники зафіксували, що «50-тирічний чоловік чує постріли з боку ЗСУ». Знаєте, коли у світі буде менше війн? Коли Червоний Хрест, ООН, Amnesty international, купа інших цілком безпорадних міжнародних інституцій припинять писати свої звіти й мирити ґвалтівника і жертву.
І знайдуть сенс свого існування в реальних санкціях проти країн-терористів і диктаторів, які є причиною війни. Ой, даруйте, конфлікту. Зло треба карати, а не запопадливо усміхатись до нього за довгим білим столом.
Український офіс Amnesty International оприлюднив власну заяву. У ній ніяк не прокоментували заголовок звіту головного офісу організації.
«Amnesty International понад 60 років займається захистом прав людини у всьому світі. З перших днів повномасштабної війни Amnesty International визнала вторгнення Росії на територію України актом агресії та грубим порушенням Статуту ООН, що є злочином згідно з міжнародним правом.
З 24 лютого, дослідники й дослідниці організації задокументували десятки воєнних злочинів і довели, що вони були скоєні російськими військовими», — написали вони.
Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко назвав звіт головного офісу Amnesty International маніпулятивним. За його словами, УГСПЛ готує ґрунтовний аналіз.
Слухайте також: Для чого росіяни фальсифікують «докази» «злочинів ЗСУ»?
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS