Дам'єн Магру. Фото: Олександра Єфименко
Речник Міжнародного легіону народився у Франції. Він — громадянин Норвегії, який кілька років жив і працював у Росії, бажаючи вивчити російську. Втім, з 2020 року Дам’єн Магру живе та працює у Києві у юридичній фірмі «Астерс». Після 24 лютого 2022 року він став першим легіонером Міжнародного легіону оборони України.
24 лютого, згадує Дам’єн, взагалі не спав уночі. Каже, що війна була очікуваною для нього. Увечері 23 лютого він дивився інтерв’ю з держсекретарем США Ентоні Блінкеном, який на запитання: «Ви можете виключати, що напад буде сьогодні вночі?», відповів, що абсолютно не може цього виключати.
«Для мене це стало вагомою ознакою, що щось відбуватиметься. Я стежив за новинами цілу ніч. Була нарада ради безпеки ООН, протягом якої розпочалося звернення Путіна. Зрозумів, що це оголошення війни. Звернення не встигло закінчитися, як перші вибухи пролунали у Києві», — розповідає військовий.
Читайте також: 7 історій загиблих за Україну іноземців
Про створення міжнародного легіону оборони України президент Володимир Зеленський оголосив на третій день після повномасштабного вторгнення. На той момент Магру був у Львові.
«Зрозумів, що не бачу себе у ролі повноцінного бійця, до того ж я без військового досвіду. Якщо чесно, то, напевно, я не був би дуже корисним на фронті. Але, у будь-якій армії є підтримувальний функціонал професій. Я — юрист, добре розмовляю різними мовами, добре знайомий з Україною, як державою, її культурою. Подумав, що можу бути корисним для цієї країни.
Я зв’язався із Міністерством оборони України. Вони сказали мені, щоб я під’їхав до Львівського регіонального військового управління. Аби взяв із собою сумку з речами на кілька днів. Мені показали контракт українською — його збиралися пропонувати для підписання іноземцям, які б хотіли воювати у складі української армії.
Перший крок — це був переклад контракту за допомогою моїх колег юристів із цивільного життя. І щойно у нас був гарний двомовний документ українською та англійською, офіцер запитав, чи хочу я залишитися волонтером, чи записуватимуся. Я вирішив підписати контракт і став першим легіонером України», — розповідає Дам’єн Магру.
Речник легіону пояснює: представники легіону не можуть підпадати під статтю «найманство», коли потрапляють у полон до російських військових. Це термін, який несе певне юридичне значення. Він визначений в актах міжнародного права, а саме у додатковому протоколі до Женевської конвенції 1977 року. Там є стаття №47.
Вона визначає, що найманець — це людина, яка з-за кордону, не з країни сторін конфлікту, приїздить до зони бойових дій, аби воювати за одну з армій цього конфлікту. І робить це за гроші. Також 47 стаття визначає, що вирішальним фактором є те, що людина отримує гроші відповідно до обсягу виконаних військових завдань.
«Іншими словами, це військовий фрілансер. Легіонери не можуть бути найманцями, бо ми заробляємо стільки ж, скільки українські військовослужбовці. Згідно з українським законодавством, немає жодного сумніву, що легіонери, які підписували контракт із Міноборони України, є військовослужбовцями сил оборони України. Відповідно до IV частини Женевської конвенції, якщо вони потрапляють у полон, до них потрібно ставитися як до українських військовополонених», — каже Дам’єн Магру.
Нині відомо принаймні про одного легіонера, який потрапив у полон до росіян. Це — англієць, Ендрю Хілл. Він потрапив у полон наприкінці квітня у Миколаївській області. Російські війська випустили відео з Ендрю Хіллом одразу, коли взяли його у полон. Потім за кілька тижнів випустили ще одне відео, де він на камеру зізнається у скоєнні воєнних злочинів.
«Я думаю, всі розуміють, що під тортурами та іншими способами маніпуляцій, тиску людина може говорити речі, які взагалі не є правдою. Була інформація, що він може бути серед тих іноземців, яких засудили до страти у «ДНР» (йдеться про Шона Піннера, Ейдена Асліна і Саадуна Брагіма — ред.).
Його там не було. Про його місцеперебування ми не знаємо точно. Постають інші питання. Що з ним? Чи він живий? У якій ситуації перебуває? Жодної інформації про нього немає», — говорить Магру.
За словами легіонера, Міжнародний комітет «Червоного Хреста» не має доступу до Ендрю Хілла. Нині тривають перемовини за участі британського уряду стосовно обміну Хілла. Він підкреслює, що легіонери не мають жодних ілюзій про те, що на них чекає, якщо вони потраплять у полон.
«Багато хто казав мені: краще вистрілити собі у голову одразу, ніж потрапити у полон до росіян і переживати нелюдські умови та тортури», — зазначає Магру.
Читайте також: «Це напад на Європу»: чому іноземці вирішують воювати за Україну?
За словами речника інтернаціонального легіону, у військових легіонерів є декілька причин для того, щоб підписувати контракти з ЗСУ:
«Вони не змогли залишатися вдома, коли бачили, як бомблять житлові будинки. У багатьох легіонерів є така мотивація, як боротьба не лише за Україну, як державу, не лише за мирне населення в Україні, а глобальніша боротьба за універсальну свободу, за принципи демократії.
Усі мають розуміти, якщо Україна програє, то це буде кінець міжнародного права, яке було збудовано після Другої світової війни. Це має наслідки для всього світу. У багатьох країн є імперіалістичний сусід, який дивитиметься на цю війну і думатиме: «Так, звичайно, у статутах ООН написано, що не можна нападати на сусідів, а що станеться, якщо я це зроблю? Нічого. Отже, я теж це можу робити».
Я думаю, що всі повинні розуміти, що це війна не лише України, це війна всього цивілізованого вільного світу проти диктатури, проти агресії, імперіалізму. Ця мотивація особливо актуальна для легіонерів із сусідніх країн. Вони чудово розуміють: якщо росіян зараз не зупинити, вони будуть наступними. І тоді це ніколи не закінчиться».
Магру додає: до легіону не приймають бійців та бійчинь, щодо яких у командування є підозра, що їхня головна мотивація — заробити на війні.
«Першою чергою, люди йдуть сюди, щоб боротися за справедливість», — додає речник.
Спочатку створення легіону, на службу брали усіх охочих без бойового досвіду. Речник пригадує, що до легіону потрапили, у тому числі люди, які не підтримували дисципліну. Через місяць існування легіону, командування прийняло рішення долучати тільки тих людей, які мають бойовий досвід. За словами Магру, рівень ефективності та дисципліна у підрозділі стали набагато кращими.
«Те, що не вистачає зброї — це міф. Можливо, не вистачає складних збройових систем, як «Джавелін». Але напевно можу сказати, що жодного легіонера не відправили до зони бойових дій без зброї.
Спочатку було багато дезінформаторів, які поширювали чутки про те, що їх відправили до зони бойових дій без зброї або лише з десятком набоїв. Це було неправдою. Ми нікого не відправимо на фронт без зброї та стандартного набору: форми, бронежилета, каски та зброї. Це мінімум, що вони мають із собою», — описує Магру екіпірування військових.
У Міжнародному легіоні оборони України воюють люди з 55 країн, там є бійці з кожного континенту. У тому числі з таких далеких країн, як Колумбія, Бразилія, Південна Корея, Тайвань. Більшість військових легіону із Центральної Європи, країн Балтії. Є там і громадяни США, і Великої Британії.
«Мовного бар’єра немає, бо завжди є хтось в оточенні, хто може перекласти. Коли ти береш участь в операціях, військових діях насправді мова не потрібна. Комунікація йде через жести, можливо пару слів: «stop» або «go». Крім цього, бійці насправді не розмовляють на полі бою. Це небезпечно: можливо, супротивник це почує.
Тому мова під час бойових дій не настільки важлива, як це може здаватися. Втім, питання мови — один із критеріїв, на який ми звертаємо увагу, коли приймаємо до легіону. Ми вимагаємо базовий рівень знання англійської мови, щоб розуміти товаришів», — говорить Магру.
Про особисту мотивацію і про те, що спонукало підписати контракт Дам’єн відповідає, що Україна — це і його дім також.
«З початку війни я постійно уявляю собі пляж у Греції. Я багато разів думав, що я міг би там просто спокійно відпочивати. Але, я вважаю, що це неправильно, що треба залучатись, щось робити. Недостатньо просто спостерігати. Я тому записався до легіону, бо ми конкретно щось робимо», — говорить чоловік.
На другий день війни Магру був у Львові, зранку він поїхав на вокзал і став волонтером: допомагав біженцям, роздавав воду і їжу тим, хто евакуювався.
«Я міг би це продовжувати. Працювати з біженцями теж дуже корисно. Я міг би й далі долучатися до гуманітарної роботи. Але дійшов висновку: якщо є шанс і можливість впливати на підсумки, то це набагато краще, ніж лікувати симптоми. І впливати на результат — це суто військова історія.
Я сам залучений і зворушений цією війною. Я живу у Києві, у мене тут друзі, дівчина, робота, квартира. Тож, це теж мій дім, хоч у мене і немає українського громадянства. Я хочу своє життя назад, але для цього треба виграти війну», — резюмує військовий.
Олександра Єфименко, Громадське радіо
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS