Олександра Єфименко
«Я все життя працювала на цю квартиру і залишилася безхатченком»: обличчя Північної Салтівки (фоторепортаж)
Автор
Шматок снаряду на дитячому майданчику. Північна Салтівка/Фото: Олександра Єфименко/Громадське радіо
1x
--:--
--:--
Орієнтовний час читання: 7 хв
Один із молодих районів Харкова, Північна Салтівка, постраждав найбільше через повномасштабну війну, розпочату Росією. До цього часу тут, у панельних будинках, мешкали близько 200 тисяч людей. Після того, як українські військові звільнили частину Харківської області, на Північну Салтівку почали повертатися місцеві жителі.
«Наші хлопці». Пані Надія
Північною Салтівкою нас водить жителька Харкова, Юлія (ім’я змінено на прохання героїні — ред). Вона просить не називати її справжнього імені, але розповідає, як прокинулася 24 лютого від дзвінка: «Мене розбудили словами, про те, що Харків обстрілюють, Північна Салтівка у вогні».
Біля одного з під’їздів сидить жінка поруч із мішками з піском. Її звуть Надія Мартіянова, вона мешкає на восьмому поверсі в одному з панельних будинків. Найстрашнішим моментом для себе вважає ранок 24 лютого. Коли прокинулася не від будильника, а від вибухів. Поглянувши у вікно — побачила заграву на горизонті. Не від світанку, а від пожеж. Із району вона поїхала 31 березня, через місяць після початку повномасштабної війни. З виїздом допомогли волонтери. Розповідає, що весь цей час їй і чоловіку допомагали «наші хлопці».
— Вибачте, наші хлопці це хто?
— У сенсі хто?! Ну, наші хлопці. Наші, розумієте? Наші хлопці — українці.
Жінка має на увазі українських військових: «Наші хлопці, вони нас, можна сказати, годували місяць. Сюди ж ніхто не заходив і ліків не було. Просто взяли нас під свою опіку», — говорить жінка.
Слухайте також: «Коли звільнять Рубіжне, всіх скує жах» — журналіст
Пані Надії 68 років. У перші дні вона прихистила в своїй квартирі українських військових, вони прожили у неї близько 10 днів.
У її квартирі немає вікон. Пані Надія з чоловіком до виїзду жили без світла, опалення і води: «Ти зранку прокидаєшся і до вечора в тебе є робота. Плівкою вікна затягнути, їсти готувати в під’їзді. Ми брали, ставили дві цеглини, клали сітку і на цьому варили борщ. А продукти нам наші хлопчики носили».
Зараз у квартирі пані Надії є світло, але немає води. Воду вона набирає в джерелі і носить на 8 поверх. Каже, доводиться підіймати самій — у її чоловіка не працює рука з початку повномасштабної війни. Незважаючи на всі побутові проблеми, жінка прийняла рішення повернутися додому: «Це — рідна хата і її треба обживати. Потрібно повертатися всім, кому є куди і приводити до ладу свої квартири, ремонтувати, а не чекати поки хтось щось зробить за тебе».
Після деокупації частини Харківської області, у під’їзд, де живе пані Надія, повернулась жити вона і ще одна родина.
«Хочете покажу фото, як наш будинок горів?». Марина і Олексій
Біля одного з під’їздів стоїть хлопець із дівчиною, спершись на лист фанери. У хлопця в руках пила. З’ясувалося, що їхня квартира частково зруйнована. Снаряд потрапив у фасад будинку, де знаходилась одна з кімнат. І замість вікна там зараз діра. Марина і Олексій намагаються зрозуміти, як розпилити фанеру так, щоб перекрити діри в будинку і як занести шматки матеріалу наверх.
— Покажете стан квартири?
— Ми на 16 поверсі.
— Можу піднятися?
— Так, без проблем, але там немає ліфта.
— А я спортивна.
Десь на середині шляху розумію, що не така я вже і спортивна, як розповідала. У під’їзді не тільки не працює ліфт, там немає світла і під ногами хрустить скло. Здається, звук дзвінкого скла під віником — один з найхарактерніших звуків для міст і селищ України зараз, після звуків вибухів.
«Нас не було тут, але був мій брат. Він і розбудив мене з криками «Нас обстрілюють!». До квартири ми повернулися тижні два тому. Звідси ми вивезли все, що могли вивезти», — коментує Марина.
Перше, що ми бачимо в квартирі — голуба, який сидить на вцілілому кухонному гарнітурі. Марина по-господарські виганяє птаха і він вилітає з квартири через діру у фасаді.
Марина розповідає, що мародери намагалися виламати двері, поки господарів не було, але їм це не вдалося. Дівчина проводить екскурсію по напівзруйнованому житлу:
«Тут була моя кімната, а тут кімната брата, вона найбільше постраждала, сюди потрапив уламок снаряду. Коли речі намагалися якісь врятувати, ми їх не носили, викидали прямо з 16 поверху, сусіди спочатку думали, що то прильоти. А ще сусіди скинули мені фото, як горів наш будинок, хочете покажу?».
Читайте також: Буває, прокидаєшся і думаєш, аби тільки не повернулися — житель деокупованого Старого Салтова про росіян
Марина показує світлину власного палаючого будинку. Їхнє житло не постраждало від вогню, згорів сусідній корпус. Весь час, із 24 лютого, Марина і Олексій знаходилися у Харківській області, переїхавши подалі від боїв. 16 поверх — останній у цьому будинку, Олексій розповідає, що через опади дах вже почав протікати. Вони не впевнені, що їхнє житло вистоїть взимку. Ані світла, ані води, ані опалення тут не буде, щонайменше, до наступного року. Але, згідно експертної оцінки, будинок підлягає відновленню, і є шанс, що він буде відремонтований, а не знесений, як деякі з будівель на Північній Салтівці. Марина прожила у цій квартирі 16 років свого життя.
«Квартира може стати нашою труною». Наталя і Тетяна
На Північній Салтівці, здається, не залишилося жодного вцілілого будинку: всі «панельки» пошкоджені. Десь немає вікон, а десь — розтрощена частина фасаду. Школи і дитячі садки, які працювали у районі — розбиті і не придатні для продовження навчання дітей. Там не працює жодна крамниця, найближча — за декілька кілометрів звідси. Будівля лікарні розтрощена також.
На дитячому майданчику стирчить уламок від снаряду. По порожніх вулицях за 5 годин проїхало два або три автомобілі. На Північній Салтівці і вдень і вночі стоїть дзвінка тиша. Незважаючи на те, що лінія фронту посунулася на декілька кілометрів назад, після деокупації частини Харківської області, на Салтівці чути кожен вибух. На вулиці розпочинається дощ і до того сіра, розбита, просочена гаром Північна Салтівка набуває тужливішого вигляду. Серед панельних будинків миготіють дві яскраві плями-парасольки. Це — мама із донькою, Наталя і Тетяна. Пані Наталя виїхала з квартири о 5 ранку 24 лютого, під вибухами.
«Почали стріляти по військовій частині, з усіх боків все гриміло. Десь о 5 годині ранку почали виїжджати люди, я дійшла пішки до метро», — розповідає жінка.
Їхня квартира на вулиці Метробудівників згоріла повністю, із речей у пані Наталі залишилося тільки те, що вона вдягнула на себе 24 лютого і те, що встигла покласти в сумку.
Читайте також: «Ми домовилися: ті, хто виходить з катівні, передає нам яблука. Це був знак, що людина жива» — рятувальниця із Балаклії
«Зараз ми маємо заколочувати вікна і розбирати власну згорілу квартиру, щоб спробувати зберегти панелі. Я розумію сусідів, їм важливо зберегти своє майно, що залишилося. Але абсолютно неясно, що робити нам. Наша квартира непридатна для житла. Якщо ми туди заселимося і поставимо меблі, то просто можемо опинитися у труні. У квартирі підлога не витримає навантаження», — розповідає Наталя.
Жінки не розуміють, як їм вчинити у цій ситуації, бояться жити у згорілій квартирі. Розповідають, що ступаючи на підлогу — вона починає тремтіти від кожного кроку. Але частина із сусідських квартир вціліла і вирішили спробувати відновити будинок.
«Я все життя працювала на цю квартиру, в усьому собі відмовляла. І зараз, виходить, залишилася просто безхатченком», — говорить Наталя.
Олександра Єфименко, Громадське радіо
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
