У вас бувало таке, що слово крутиться на язиці, але ви все ніяк не можете його пригадати? Або ви забули назву книги чи актора, який знімався у відомому фільмі? Чи купити щось у магазині?
Американська нейробіологиня Ліза Дженова у своєму виступі на TED Talks пояснює, чому ми забуваємо.
Пам’ять не має чіткого місця у мозку — вона є усюди. Деякі його структури роблять особливо багато для різних аспектів пам’яті, зокрема скронева кора, префронтальний кортекс і гіпокамп. Тому ушкодження цих ділянок призводить до погіршення пам’яті.
Існує 2 основних види пам’яті: короткострокова і довгострокова.
Під час роботи короткострокової пам’яті змінюється сила синапсів, тобто відбувається функціональна зміна. Водночас довгострокова пам’ять вимагає синтезу нових білків, адже між нервовими клітинами утворюються нові зв’язки. Таким чином відбувається структурна зміна у мозку.
Багато несуттєвої інформації мозок відкидає, тому саме повторення інформації сприяє переводу даних у довгострокову пам’ять. Крім того, сильні емоції під час події допомагають швидше зафіксувати її у довгостроковій пам’яті (за це відповідальна амигдала).
Що ж відбувається? Вам зраджує власна пам’ять? Ні. Вона якраз робить те, що повинна робити. Наша пам’ять далеко не ідеальна. Наш мозок не заточений під запам’ятовування людських імен, справи, які треба зробити пізніше, чи каталогізацію всього, що ми бачимо.
Ці недосконалості — наші базові налаштування. Навіть найрозумніші мають неідеальну пам’ять: чоловік, який запам’ятав понад 100 000 знаків після коми числа Пі, також може забути про день народження своєї дружини чи чому він зайшов до вітальні.
Більшість того, що ми робили протягом дня, забудеться вже завтра. Фактично, ми не пам’ятаємо більшу частину власного життя.
Ось 2 найпоширеніші помилки пам’яті:
1. Куди я поклав(-ла) мій телефон/ключі/окуляри? Щоб запам’ятати щось більш ніж на кілька хвилин, нам потрібна власна увага. Людину оточує безліч інформації, яку мозок опрацьовує, але не запам’ятовує. Саме тому ви можете пам’ятати тільки те, на що звернули увагу. Наприклад, якщо ви звикли їхати на роботу однією дорогою, ви можете навіть не згадати, як здійснили весь шлях і опинились у точці призначення.
2. Як же його/її звати? «На кінчику язика» — ще одна найпоширеніша помилка пам’яті. У цей момент відбувається часткова або слабка активація нейронів, які поєднані зі словом, яке ви шукаєте. Натомість ми часто знаходимо слово, яке слабко пов’язано з відповіддю, однак має щось спільне у звучанні чи значенні. Це явище дістало не дуже поетичну назву «ugly sister effect» (ефект потворної сестри).
Цікаво, що коли ми намагаємося пригадати слово, відштовхуючись від його «потворної сестри», — ситуація стає ще гіршою. Мозкова активність спрямовується нейронними шляхами до «підставного» слова, а не необхідної відповіді. Найкращий варіант — припинити відштовхуватись від того слова, що спало на думку, адже це збільшує вірогідність активації правильної групи нейронів.
Слова застрягають на кінчику язика і у молоді, і у старших людей. Однак якщо перші — просто гуглять необхідне слово, друга група турбується про хвороби, пов’язані з порушенням пам’яті, тому намагаються самостійно пригадувати слова. Довгий час існувала думка, що не варто лізти в інтернет для пошуку необхідної відповіді, адже це тільки ослаблює нашу пам’ять. Це поширене упередження: гугління слів не послабить нашу пам’ять, як і інтенсивне пригадування відповіді не зробить її сильнішою.
Як часто у вас бувало таке, що ви зайшли до кімнати, але не можете згадати навіщо? Або забули купити молоко у магазині? В обох ситуаціях ви мали намір: «треба взяти окуляри» чи «треба не забути купити молоко», тому активізувалася ваша проспективна пам’ять. Однак наш мозок особливо погано справляється з такими завданнями.
Багато людей вважають, що створення to-do lists чи чек-листів — це легке шахрайство. Насправді, це гарна практика для того, щоб належним чином вести справи.
Другий важливий момент для нашої пам’яті — це контекст: підказки, асоціації, сенсорна інформація, настрій тощо. Саме контекст допомагає згадувати, адже пам’ять — це пов’язана нейронна мережа асоціацій. У нашому прикладі з окулярами у спальні наявні необхідні підказки (книга, вечір, ліжко). Водночас на кухні їх немає, і ми думаємо «Може я голодна(ий)? Чи пити хочу?». У такій ситуації поверніться до кімнати, де були до цього і знайдіть необхідні підказки.
За словами нейробіологині Лізи Дженова, варто звернутись до лікаря, якщо людина не може впізнати знайомих чи власні речі. Наприклад, вона стоїть перед своєю машиною, однак не може пригадати, що авто належить їй. У цьому випадку важливою є допомога рідних, адже часто сама людина не бачить проблем зі своїм здоров’ям.
Основними факторами ризику є вік і генетична схильність до деменції. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я близько 5-8% людей віком 60+ страждають від деменції. Тому якщо ви забуваєте звичайні слова на кшталт «ручка» чи «телефон» — це необов’язково буде симптом хвороби Альцгеймера. Це може свідчити про недосип, нестачу вітаміну B12 чи щось інше, тому все ж варто звернутись до лікаря і з’ясувати причину.
Не існує чудодійної пігулки, яка допоможе зберегти вашу пам’ять, однак останнім часом фахівці вважають, що здоровий спосіб життя знижує ризик появи деменції.
1. Одним зі способів збереження пам’яті є створення нових нейронних зв’язків і покращення нейропластичності. Чим більше ми вивчаємо нового — тим більше зв’язків ми будуємо.
2. Регулярні заняття спортом вдвічі знижують вірогідність деменції.
3. Достатня кількість сну важлива для запобігання хворобі Альцгеймера і роботи довгострокової пам’яті. Сон — це надзвичайно активний біологічний стан, коли мозок обробляє отриману за день інформацію і досвід. Якщо ми не висипаємось, протягом наступного дня наша префронтальна кора гірше працюватиме, тому ми будемо менше концентрувати увагу на справах, і, як наслідок, — пам’ять буде працювати гірше.
4. Здорове харчування. Середземноморська дієта — найкраща для нашого мозку. Основу складають листові овочі, необроблена їжа, жирна риба, оливкова олія, горіхи, боби. Звісно, це не означає, що треба на все життя обмежити себе у солодкому чи фаст-фуді. Варто свідомо споживати їжу і пам’ятати приказку «Що занадто — то не здраво».
Матеріал підготовлено на основі виступу Лізи Дженова на TED Talks
Сніжана Бовкун для Громадського радіо
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS