Фото надане Громадському радіо
Влад Бундаш: Що входить до основних обов’язків гуманітарного координатора ООН в Україні?
Матіас Шмале: Як випливає із назви, це координація гуманітарної роботи, роботи агентств ООН, які займаються гуманітарною діяльністю, як-от Всесвітня продовольча програма (ВПП) та Агентство ООН у справах біженців (УВКБ ООН), а також роботу з неурядовими організаціями, як українськими, так і міжнародними, на всіх рівнях, як на рівні областей, так і на рівні громад.
І ще дві важливі напрями роботи. Звичайно, Уряд несе першочергову відповідальність за безпеку та захист своїх громадян. Ми не можемо виконувати цю роботу без тісних стосунків із владою на всіх рівнях. Тому частина моєї ролі полягає не лише в координації діяльності гуманітарних організацій, а й у тісній співпраці з органами влади.
І, нарешті, адвокація та співпраця із міжнародною спільнотою. Потрібні ресурси для виконання нашої роботи. Частина цього полягає в тому, щоб розповісти про потреби, які я бачу під час своїх поїздок країною і про які мені розповідають мої колеги.
Читайте також: Життя в невідомості — тортури: чому рідні полонених критикують Червоний Хрест
Але на загальнодержавному рівні також необхідно працювати з владою, щоб обговорювати з ними напрями, де, як ми вважаємо, можна б було докласти більше зусиль, або щодо питань гуманітарного доступу, як ми це називаємо, (можливості гуманітарних організацій доставляти допомогу потребуючим, та можливості людей, які потребують підтримки, отримувати її — ред.).
Влад Бундаш: Бути гуманітарним координатором в Україні, де велика війна, це виклик. Як гуманітарний координатор ООН, як ви забезпечуєте баланс між потребами гуманітарної допомоги та довгостроковими цілями розвитку?
Матіас Шмале: Я думаю, що наразі, оскільки війна триває і гуманітарні потреби є дуже великими, важливо, щоб ми постійно приділяли увагу гуманітарній діяльності.
Це не стільки балансування, скільки забезпечення того, щоб гуманітарна діяльність тривала з таким же професіоналізмом і мала такий самий вплив, як і протягом останніх двох років під керівництвом моєї попередниці Деніз Браун.
Паралельно нам потрібно вивчати, які існують можливості для раннього відновлення та проведення реформ. Отже, ми також ведемо дискусії з урядом щодо створення або зміцнення секторальних робочих груп, які розглядають різні, довгострокові питання, такі як відновлення енергетики, як приклад.
Влад Бундаш: Як забезпечити координацію та співпрацю між різними агентствами ООН та гуманітарними організаціями, які працюють в Україні?
Матіас Шмале: Є дві складові відповіді на це запитання. По-перше, у нас є механізм координації. До прикладу, сьогодні вранці (17 вересня — ред.) у нас була зустріч так званої гуманітарної команди країни. На даний момент ці засідання відбуваються кожні два тижні і збирають представників ООН, представників українських і міжнародних організацій. Там присутні також деякі країни-члени ООН, партнери, як спостерігачі.
Є механізми координації — зустрічі з урядовцями вищого рівня. Також я вважаю, що найкращий спосіб координації — це мотивувати людей до спільної роботи. Надихаючий приклад цьому є проєкт розмінування, який я побачив у Харкові.
Це проєкт Швейцарського фонду протимінної діяльності. У рамках проєкту залучені органи влади. Саме вони визначають, які території необхідно розмінувати. Також у проєкті залучені ВПП (Всесвітня продовольча програма) та ФАО (Продовольча та сільськогосподарська організація ООН).
ВВП зазвичай не пов’язана з розмінуванням, але вона має великий досвід у логістиці та координації. І тому вони допомагають координувати доставку обладнання для розмінування. А ФАО працює з аграріями, яким повертають вже розміновані ділянки, щоб вони могли відновити свою сільськогосподарську діяльність, надаючи їм, наприклад, насіння. Тому ми співпрацюємо з Міністерством сільського господарства, щоб підтримати їх.
Тож для мене це той приклад, коли є дуже конкретна дія і координація відбувається шляхом визначення того, хто яку цінність приносить у проєкт.
Влад Бундаш: Які існують стратегії для задоволення конкретних потреб уразливих груп населення, таких як переміщені особи та ті, хто живе в районах, постраждалих від війни?
Матіас Шмале: Уся наша робота починається з належної оцінки потреб і оцінки вразливості людей. Сьогодні вранці (17 вересня — ред.) на зустрічі Гуманітарної команди країни ми розглядали саме це питання — у яких районах є найбільш уразливі люди із найбільшими потребами. Нам потрібні дані та аналіз, щоб знати, де вони проживають та які їхні потреби.
Після того, як ми це визначили, вирішуємо, що ми можемо зробити, щоб допомогти їм розв’язати цю проблему та зробити це якомога конкретнішим чином. Наразі, я вважаю, є велика потреба, оскільки наближається зима, забезпечити тепло та безпеку для людей. Ми називаємо це програмою підтримки взимку. Це стратегія підтримки найбільш уразливих людей шляхом забезпечення їх необхідним, зокрема опаленням для будинків або грошовою допомогою, яку вони можуть використати, щоб купити потрібні речі.
Деякі з моїх колег, наприклад, у МОМ (Міжнародній організації з міграції) працюють над тим, щоб зробити місця тимчасового проживання безпечнішими та утеплити їх.
Ще одне — оскільки ви згадуєте про постраждалих від війни, про прифронтові громади, часом гуманітарний доступ туди є проблемою. Знання мови — це теж питання. Тож ті з нас, хто є міжнародними працівниками, як я, ми дуже покладаємось на місцевих партнерів. Я думаю, що саме місцеві організації та волонтери можуть найкраще надати ефективну допомогу безпосередньо на місцях.
Один із колег із Управління ООН з координації гуманітарних справ сказав мені: коли потрібно, кожний українець стає волонтером. І це дійсно так. З того, що я бачив, вражає, як мотивовані люди, які і самі страждають через удари, продовжують допомагати іншим. Тому я вважаю, що наша стратегія, яку ми називаємо локалізацією — це робота з місцевою владою, місцевими організаціями та волонтерами, які справді вмотивовані допомагати, — є дуже ефективною.
Влад Бундаш: Тільки за останні два тижні під час доставки гуманітарної допомоги в Україні загинули троє волонтерів і двоє — отримали поранення. Що робиться для захисту гуманітарних працівників?
Матіас Шмале: Дозвольте насамперед висловити щирі і глибокі співчуття родинам загиблих і поранених. Це показує, наскільки небезпечна ця робота для українських і міжнародних співробітників, які працюють у різних гуманітарних організаціях, особливо поблизу лінії фронту.
По-друге, ми вживаємо заходів безпеки. Наприклад, засоби індивідуального захисту — бронежилети — це один із елементів. Безпека людей залежить від того, чи вони мають належні засоби захисту. Інший елемент полягає в тому, що у нас є професіонали з безпеки, які можуть проаналізувати ситуацію на місці та сказати нам, чи достатньо безпечно їхати. Я думаю, що під час війни ми завжди повинні розуміти, що ніколи не буває абсолютно безпечної або безризикової ситуації.
Крім того, велика частина убезпечення наших співробітників пов’язана з тим, щоби повідомити сторони, які ведуть бойові дії, про наші плани.
Ми називаємо це інформуванням про гуманітарну діяльність. Тому, безумовно, українські органи влади завжди мають бути поінформовані про заходи міжнародних і українських гуманітарних організації. Ми також повідомляємо російську сторону.
Маю сказати, що українська сторона повністю поважає нашу гуманітарну роботу і робить все для нашої безпеки, і наразі ці безпечні умови для ООН забезпечувались. Але десь тиждень тому я розмовляв із місцевими співробітниками, і вони сказали мені, що вони серйозно стурбовані погіршенням ситуації з безпекою.
Тож ми обговорюємо, що ще ми можемо зробити, щоб забезпечити максимальну безпеку, особливо місцевих акторів поблизу лінії фронту.
Влад Бундаш: У лютому буде три роки, як Росія розпочала повномасштабну війну проти України. Які, на вашу думку, найбільш важливі гуманітарні потреби в Україні на даний момент і як гуманітарна спільнота їх задовольняє?
Матіас Шмале: Я вже згадував те, що ми називаємо реагуванням взимку, я вважаю, що через удари збройних сил Російської Федерації по енергетичному сектору багато людей є дуже вразливими, оскільки вони не матимуть опалення та електроенергії.
Наприклад, для роботи холодильників, щоби зберігати їжу. Я вважаю, що для багатьох із нас це справді велика проблема — як люди переживуть цю зиму. Звичайно, це не нова ситуація, але багато хто каже, що це може бути найгірша зима через дедалі більші руйнування енергетичного сектору.
Тож ми працюємо над тим, у короткостроковій перспективі, щоб зробити якомога більше, щоб надати практичну підтримку окремим людям і громадам. Мої колеги з ПРООН [Програми розвитку ООН] та деяких інших агентств ООН також працюють над відновленням енергетичного сектора. Звичайно, це виходить за рамки гуманітарної діяльності. Великі потреби також виникають через переміщення людей, бо тривають бойові дії, і лінія фронту змінюється. Часто люди залишають домівки через оголошену обов’язкову евакуацію. І часто це дуже вразливі люди.
Багато хто знаходить способи впоратися самостійно, але є люди, які потрапляють у транзитні центри чи місця тимчасового проживання. Ми намагаємося забезпечити базову підтримку в цих центрах, включаючи іноді такі базові речі, як продукти харчування, одяг, речі першої необхідності, які потрібні людям, щоб вижити.
Крім того, великою проблемою є міни. Як ви сказали, війна триває близько трьох років. Україні завдано великої шкоди, включаючи замінування територій.
Влад Бундаш: Дякую, що згадали про енергетичну складову, тому що наявність світла в наших домівках — це те, чого хочуть усі українці. Наступне запитання щодо цього: з наближенням зими, які конкретні програми існують для задоволення потреб громад, які постраждали від холодної погоди?
Матіас Шмале: Це поєднання заходів, які розроблені з урахуванням різних потреб, але в принципі йдеться про допомогу людям, щоби забезпечити їхнє перебування в теплих і безпечних умовах. Іноді це надання багатоцільової грошової допомоги, яку вони можуть використати за потреби для придбання палива в будь-якій формі або сплати за електроенергію. Іноді це паливо для генераторів або будь-яких інших приладів, які вони мають. Отже, це поєднання таких дуже практичних заходів. Можливо не завжди йдеться про одяг, але ми надаємо гігієнічні набори.
Базова підтримка у сфері охорони здоров’я також. Тож це не обов’язково стосується зими як такої. Але, звісно, знову ж таки, взимку люди будуть частіше хворіти, застуджуватись і мати ускладнення зі здоровʼям. Тож основні ліки допоможуть найуразливішим людям, і це є ще одним елементом, який допомагає людям пережити цей наступний етап, включаючи зиму.
Влад Бундаш: Які нові виклики з’являються, до яких готується гуманітарна спільнота?
Матіас Шмале: Я думаю, що чим довше триватиме ця війна, тим більшими є ризики подальших втрат і пошкоджень.
Це є очевидним, якщо говорити про базову інфраструктуру. Ми вже говорили про електроенергію. Наскільки я розумію, зараз принаймні 50 % власних можливостей України виробляти енергію – пошкоджено. Тож це одна з проблем, яка для багатьох людей стає все більшою і більшою – основна енергетична ситуація у країні.
Я думаю, що також постраждала інша базова інфраструктура. І я маю на увазі, зокрема, школи. Йдеться про дітей. Я мав честь у перший тиждень нового навчального року відвідати школи під землею, на станціях метро в Харкові. І, ви знаєте, я думаю, це стосується цілого покоління, яке вже постраждало під час війни, а перед тим — від пандемії COVID-19.
Отже, є покоління дітей, які майже не мали досвіду належного відвідування школи. Повномасштабне вторгнення дійсно шкодить майбутньому дітей. Отже, я вважаю, що маємо шукати шляхти забезпечити, щоб діти не втратили можливості мати краще життя, отримавши належну освіту.
Я думаю, що варто згадати ще одне питання — це медична інфраструктура. Мої колеги у Всесвітній організації охорони здоров’я сказали мені, що зафіксовано понад 1 800 випадків, коли постраждали заклади охорони здоров’я, центри первинної медичної допомоги, лікарні тощо.
Тож я вважаю, що, чим довше триває ця війна, тим більше руйнується базова інфраструктура, освітня, медична, тим збільшуються потреби людей і тим зменшується доступ до безпечної освіти, безпечного лікування.
Нарешті, я вважаю слушним згадати про накопичений психологічний стрес. Багато українців казали мені, що повномасштабне вторгнення 2022 року стало переломним моментом. Але насправді війна почалася для багатьох у 2014 році, особливо на сході України. Для людей — це десять років повномасштабної кризи у цій чудовій країні, і це великий стрес.
Отже, ми говоримо не лише про забезпечення основних потреби — опалення, теплий одяг, безпечні місця для проживання, — але це також психічний добробут людей, психічне здоров’я, яке все більше страждає, і це не так просто подолати. Як гуманітарні працівники, ми повинні працювати з урядом, щоб відновити школи, щоб надати дітям доступ до освіти, відновити сектор охорони здоров’я, а також знайти способи підтримки людей у сфері психічного здоров’я.
Влад Бундаш: Як ООН підтримує український уряд — на національному чи місцевому рівні — у його зусиллях із відновлення інфраструктури та відновлення основних послуг? Чи є конкретні проєкти чи партнерства?
Матіас Шмале: Один зі способів, у який ми намагаємось допомогти, тісно співпрацюючи, наприклад, з Міністерством економіки, — це розмінування сільськогосподарських угідь, щоб фермери могли працювати.
Це не просто відновлення інфраструктури, це розмінування та допомога аграріям відновити продуктивну сільськогосподарську діяльність.
Другий приклад, якого ми також торкнулися, це допомога у безпосередньому відновленні критичної інфраструктури. Наприклад, мої колеги ПРООН за останні два з половиною роки допомогли забезпечити підтримку у сфері енергетики понад 6 мільйонам українців.
Інші колеги з Міжнародної організації з міграції (МОМ) та Дитячої організації ООН (ЮНІСЕФ) допомагали ремонтувати системи водопостачання та водовідведення.
Значні обсяги роботи, наприклад, у Миколаївській області за підтримки МОМ, велика робота моїх колег із ПРООН, Всесвітньої організації охорони здоров’я та інших, ЮНОПС (Управління ООН з обслуговування проєктів), зокрема, для допомоги у відновленні інфраструктури охорони здоров’я.
І знову ж таки школи. Оскільки у мене самого троє дітей, я розумію, що означає ця страшна війна для молоді. Я думаю, що ваша країна ризикує втратити покоління молодих людей, якщо вони не зможуть ходити до школи. Я вважаю, що багато що тут залежатиме від відбудови. І я знаю, що для вашого президента, для його дружини, це великий пріоритет — зробити якомога більше, щоб допомогти дітям навчатися як онлайн, так й офлайн.
Я вже згадував, що мої колеги, наприклад, з ЮНІСЕФ і ЮНЕСКО допомагають обладнувати як підземні, так і, де це можливо, наземні заклади меблями та навчальними матеріалами. Є і інші проєкти агентств ООН, щоб полегшити онлайн-навчання — оснащення, бездротові технології, тощо.
Влад Бундаш: Чи є достатнім фінансування для реалізації програм в рамках гуманітарного плану потреб та реагування у 2024-му році?
Матіас Шмале: Наскільки я пам’ятаю, у 2022 році Україна отримала понад 3 мільярди доларів для надання гуманітарної допомоги. У 2023 році сума зменшилася, але все ще становила близько 2 мільярдів. Цього року ми очікуємо, що надходження будуть на рівні 1,6 мільярда доларів. Це значні кошти, які дозволяють нам здійснювати багато важливої роботи, але, відповідаючи на Ваше запитання, цього недостатньо. Тому частина моєї роботи — це адвокація та залучення додаткових ресурсів.
Ми готуємо з колегами з УКГС ООН (Управління ООН з координації гуманітарних питань) підтримку на наступний рік — План гуманітарних потреб і реагування.
Моя робота — переконати держави-члени ООН та інших партнерів, що допомогу необхідно надавати і збільшувати. Сьогодні нам бракує коштів для задоволення всіх потреб. Тому я закликаю міжнародне співтовариство не вважати війну в Україні нормою й продовжувати підтримувати нас, щоб ми могли задовольнити найнагальніші потреби людей.
Влад Бундаш: Український уряд зараз працює над бюджетом на 2025 рік. А чи вистачить коштів на гуманітарні програми у 2025 році?
Матіас Шмале: Це важливе питання. Я, відверто кажучи, хвилююся, чи вистачить фінансування. Підтримка поступово зменшується з 2022 року, і, з огляду на кризи у світі, можливості міжнародного співтовариства обмежені. Тож ми не можемо бути впевненими, що Україна отримає все необхідне. Тому моя робота полягає у тому, щоб продовжувати впливати на це.
У жовтні я буду в Нью-Йорку та Женеві, де буду спілкуватися з державами-членами ООН, щоб нагадати їм, що війна триває і що залишається потреба у їхній якомога більшій підтримці.
Влад Бундаш: Чи можете ви поділитися успішними прикладами відновлення України за підтримки ООН?
Матіас Шмале: Я раніше вже згадував роль агенцій у підтримці у сфері водопостачання. Наприклад, ЮНІСЕФ працює з комунальними службами, щоб покращити доступ до питної води та санітарно-гігієнічних послуг для 5 мільйонів людей.
У Запоріжжі ЮНІСЕФ співпрацює з місцевою владою для забезпечення належних санітарно-гігієнічних умов для 700 000 людей завдяки реконструкції насосної системи.
Я вважаю, це приклад успіху. І коли я там зустрівся з очільником обласної адміністрації, він це дуже високо оцінив, як і місцева влада.
Другий приклад також стосується водопостачання. ПРООН модернізувала інфраструктуру водопостачання в Бучі, що забезпечить доступ до питної води для майже 9 000 мешканців.
Влад Бундаш: Щоб ви зараз сказали нашим слухачам, українцям та людям з вразливих груп, про які ми сьогодні говорили?
Матіас Шмале: Хочу ще раз звернутись із закликом не забувати про дітей та, особливо, незахищених дітей. Тому всі українці, яких ми, як міжнародне співтовариство, підтримуємо, і ми повинні робити все можливе, щоб допомогти дітям мати можливість навчатись у школах завдяки конкретним ініціативам.
Я вже говорив про потреби у сфері психічного здоров’я, про надання допомоги вразливим дітям та іншим людям, наприклад вразливим жінкам. Це також допомога батькам та опікунам. Тож я вважаю, що важливою частиною роботи має бути забезпечити все необхідне для людей, які можуть надавати таку допомогу, і щоб вони пройшли відповідне навчання. І я знаю, що, наприклад, ЮНІСЕФ допоміг у Харкові запустити гарячу лінію для людей, які потребують такої підтримки.
І ще один важливий приклад, який може вас здивувати, щодо вразливості жінок. Ми часто говоримо про гендерно зумовлене насильство, якого зазнають жінки. Але ще одна річ, з якою жінки стикаються частіше, ніж чоловіки, — це нерівна оплата. Тому мої колеги з ООН-Жінки працюють з Міністерством економіки та іншими сторонами для розроблення національної стратегії подолання гендерної нерівності в оплаті праці, яка є в Україні.
Хочу підкреслити, що в Україні працює близько 3 000 співробітників ООН, і в країні діють принаймні 20 агентств, які щодня роблять важливу роботу. Тому дякую вам за визнання їхньої праці.