Президент України Володимир Зеленський став найвпливовішою людиною у світі за опитуванням читачів та читачок журналу «Time» за 2022 рік. Список «TIME 100» редакція журналу обрала та оголосила сьогодні.
І це працює на Україну, немає жодних сумнівів. Проте реальність, в якій живе і воює українське суспільство, відрізняється від обкладинок журналів.
У короткому профайлі президентові України, який написав Джо Байден, сказано, що «у президенті Зеленському народ України має лідера, гідного їхньої хоробрості та стійкості, оскільки громадяни всієї країни — власники магазинів і солдати, кравці та водії вантажівок — борються за свої домівки та свою свободу. Кожного разу, коли ми розмовляємо, я чую в голосі президента Зеленського невблаганну рішучість людини, яка глибоко вірить у свій обов’язок перед своїм народом і щодня виконує урочисту відповідальність вести свою націю у цю темну й важку годину».
Він пише, що прикладом президента Зеленського надихнулися народи вільного світу. Й інші лідери, так.
Президент Польщі Анджей Дуда розповідає журналістам у Києві, як на початку повномасштабного вторгнення рф вони ночами з українським президентом розв’язувати питання постачання зброї в Україну. Президент Франції перед виборами навіть не голився і почав з’являтися на публіці в кенгурушці аля Зеленський.
Читайте також: 10 основних тез із інтерв’ю Зеленського для «Time»
В американському суспільстві Зеленський став героєм мас-культури: американське видавництво «TidalWave Comics» випустило його комікс-біографію.
Україні це корисно і вигідно, цим ми привертаємо увагу до нашої боротьби, цим ми підтримуємо солідарність світу з Україною. Але дуже важливо розуміти, що наша українська реальність нікуди не поділася. Це втрати, біль, боротьба, втрати, біль, боротьба. І віра в перемогу, звісно.
Але українське суспільство не таке сліпе, щоб йому було достатньо коміксу. І це президентській команді важливо зрозуміти в їхніх комунікаціях всередині країни.
Бо це не президент веде суспільство. Це суспільство вимагає від президента такої рішучості, хоробрості, дій. Це є ключовим і варто це визнати.
Я намагаюсь не порушувати мораторій на критику, у нас же навколо ворожі ІПСО. Але коли раптом з виступу президента в Давосі ми дізнаємося, що після авіаудару, завданого російською армією тиждень тому по селищу Десна в Чернігівській області, загинули щонайменше 87 людей, — це не критика.
Це здивування: чому президент Зеленський вперше це каже під час Всесвітнього економічного форуму?
Ці люди – не риторична фігура чудових президентських спічів. Це наші люди. Це чиїсь сини, дочки, батьки, онуки. Україна не має дізнаватись про такі речі з телевізора в Давосі. Українське суспільство мало б дізнатись це від президента першим.
Бо попередньо говорилось про 14 загиблих. І потім мовчанка взагалі.
Бо ми не бачимо розмови на рівних із суспільством про ціну перемоги.
Ще одне.
Навіть Олексій Арестович знає, що існує 4 емоційних фази переживання катастрофи, якою є і війна. І є навіть апробовані рекомендації про комунікації під час кожного.
На героїчній фазі, окрім горя і втрати, відчуття, що зруйновано життя, є дуже сильний альтруїзм: люди відкривають в собі найблагородніше, рятують, діляться останнім. Це «тракторні війська», Чорнобаївка, мітинги з українськими прапорами супроти російських танків, подвижництво волонтерства, зрештою, «рускій воєнний корабль» (автор фрази, правда, виявився не той, але якщо це задля його безпеки, то нехай).
На другій (її називають фазою «медового місяця») — це емоційний кайф, що ми вижили й дожили аж до місяця! До двох! Це пес Патрон, котики й песики на позиціях наших ЗСУ, шалений збір коштів на армію, героїзм захисників та захисниць Маріуполя і думки рано й увечері про них по всій країні.
Ми полюбили навіть декого з міністрів і примирились з голосом Ірини Верещук – це етап, що обіцяє перемогу ось-ось. Але «ось-ось» немає. І це реальність.
Тому неминучою є фаза розчарування: люди починають ставити запитання. Виникають сумніви. Люди не готові до довіри наосліп. Потихеньку виростають паростки критики. І це НОРМАЛЬНО.
Читайте також: «Плагіат — не помилка, а порушення». Що не так із відповіддю Зеленського студентам про міністра Шкарлета
Просто треба знати й розуміти, що ми вже втомилися від пса Патрона. Ми виснажені й тому дуже уважні до обіцянок, які не справджуються, помічаємо похмуру реальність, усвідомлюємо довгий і важкий шлях до перемоги й повернення до «нормального» життя.
Люди взялися за маленькі рутинні індивідуальні проблеми, багато хто відчуває, що не здатний на подвиг. І тут дуже важливий голос лідерів, які говорять з громадянами, з суспільством чесно.
Сумніви в лідерах загалом нормальні. Ми ж знаємо, що Борис Джонсон — наш улюбленець і кумир — досі всередині самої Британії перебуває під стрілами критики щодо «ковідних вечірок» під час карантину, коли він брехав суспільству.
Їм можна сумніватися. І нам також.
Є ще четверта фаза в переживанні катастрофи — відновлення, у нашому випадку — і країни, і самих себе. Але нам до неї ще допрацювати й дожити. І у всіх вона буде різною, залежно від ресурсів, стану, втрат. І це також треба розуміти.
Щоб ми у неї увійшли більш-менш притомними, як суспільство, ми заслуговуємо на інший рівень розмови.
Нам важливо розуміти — несуперечливо (не в одному інтерв’ю одне, в іншому — інше), а саме несуперечливо:
Чи демократія — все ще наша цінність. Чи правда — все ще наша цінність, а брехню ми ненавидимо. Чи боротьбу усього народу з ворогом ми відрізняємо від передвиборчої кампанії.
Це щонайменше.
І насамкінець. Ви ж не пропустили, що, окрім президента, до сотні найвпливовіших людей у світі з українців увійшли також головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний і українська журналістка, головна редакторка Української правди Севгіль Мусаєва?
Правда ж, не пропустили? То поширюйте і це, це важливо.
Слухайте також: Виникає запитання, чому аудіозапис білоруського КДБ з’явився в 2021-му — Севгіль Мусаєва про вбивство Шеремета
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS