Ілюстративне фото
Нині донати задля перемоги є важливою і невіддільною частиною життя українців та українок. Збори оточують нас всюди: починаючи від соцмереж та закінчуючи різноманітними заходами. Наскільки важко закривати нині потреби для війська та чи збільшилися суми донатів з початку повномасштабного вторгнення — читайте у матеріалі журналісток Громадського радіо.
Ми запитали у перехожих, як часто вони надсилають кошти на потреби армії та чи збільшилася сума внесків на військо з початку повномасштабної війни:
«Я сьогодні подумала, що вже давно не донатила коштів. Я забула, чи це було 3 тижні, чи може це було 4-6 тижнів тому. Це вже багато! Я подумала сьогодні, що треба вже задонатити», — каже Вікторія.
Дівчина намагається донатити щомісяця і в цьому навіть конкурує зі своїм чоловіком:
«Стараюсь кожен місяць донатити на збори, які публікують мої друзі. Їм я довіряю, тому що у них є знайомі, які воюють. Мій чоловік також донатить, навіть більше ніж я. І ми деколи конкуруємо, хто більше задонатить. І насправді я це роблю рідше, ніж на початку повномасштабного вторгнення, й це мене засмучує».
Не всі мають можливість донатити на військових із тих чи інших причин. Однак важливо бути дотичним до боротьби за перемогу, бо вона й складається із вчинків кожного з нас.
Нині багато українських волонтерських ініціатив створюють проєкти на платформі Patreon. Про це розповідає Тарас, якого ми також зустріли на Михайлівській площі Києва:
«Є певні створювачі українського контенту, українські контент-мейкери, які на своєму Patreon віддають весь прибуток на автівки для ЗСУ і водночас вони надають доступ до свого ексклюзивного контенту. Такий маркетинг мені подобається, бо насправді це дуже спонукає донатити. Зокрема я цим користуюсь. І просто доначу також, намагаюсь щотижня, іноді — на якісь прикольні штуки».
Втім деякі українці побоюються донатити через страх натрапити на псевдоволонтерів. Про це розповідає і переселенка з Сєвєродонецька, яка відмовилася називати своє ім’я.
«Кілька разів я натрапила на збори недобросовісних людей, де потім виявилося, що це шахрайство. Тому я просто доначу людям, яких знаю. Наприклад, ми з Сєвєродонецька, тому у нас багато людей, які потребували допомоги. Або донатимо хворим дітям, які постраждали від війни, або військовим, яким потрібна допомога на лікування. Постійно доначу на сітки, які плетуть наші жінки з Сєвєродонецька. Просто так, у якісь фонди, я не доначу. Я надситлаю кошти людям , до яких є довіра і яких я знаю», — каже дівчина.
Слухайте також: Як обміняти російську книжку на донат: в «Україні без сміття» розповіли про нову ініціативу
Дівчата розповідають, що, приїхавши із Сєвєродонецька, не було можливості допомагати іншим, оскільки допомога була потрібна їм самим, але, ставши на ноги, зараз активно допомагають військовим та постраждалим від війни:
«Донатимо, бо це дуже болюча для нас тема. Донатили, донатимо й далі будемо донатити стільки, скільки треба. Загалом є кілька блогерів, відомих людей, яким я довіряю та думаю, що це йде дійсно на добре діло».
Сестри виїхали з міста на початку повномасштабного вторгнення, і мріють повернутися додому. А ще кажуть, що Сєвєродонецьк — патріотичне місто.
«Ми не вважаємо, що у нас було проросійське місто, і звільнювати нас від чогось не потрібно було. Звільнили нас лише від домівок. Ми все життя любили Україну і в жодну Росію не хотіли», — кажуть сестри.
Ще один чоловік, якого ми зустріли на Михайлівській площі Києва, Ярослав, час від часу організовує збори для знайомих-військових:
— У мене люди воюють, мої друзі. Є потреби, закриваю. Ну таке, в мене без фанатизму. Це шоломи, якийсь захист, навушники.
— Чи часто закривають збори ваші рідні, чи інші люди також закривають?
— Друзі, знайомі.
— Ви публікуєте збори в соціальних мережах?
— Ні. Ну один раз у Facebook публікував. А так, в основному, по знайомих. Банку відкрив і пішов.
— Суми великі?
— Ні, невеликі. 15-20 тисяч. Ну, щоб там вистачило, людини треба спорядити.
Слухайте також: Зараз дуже важко збирати донати на потреби ЗСУ — волонтер
Кирило Димов — військовий волонтер з Одеси, засновник БО «Волонтерський Штаб — Другий Фронт» порівнює свій досвід на початку повномасштабного вторгнення та нині:
«Насправді, тоді й зараз це дві абсолютно різні картини, тому що тоді не було якихось труднощів щодо збору коштів. Ми просто писали, що ми волонтери й що ми збираємо кошти на Збройні сили. І нам люди довіряли, тому що у нас до цього був великий громадський бекграунд. Ми займалися різною громадською діяльністю, організовували заходи. І ось ця мережа людей, які нам довіряють, вона поширилась доволі на велику кількість людей, тобто багато людей нас знали, багато людей нам донатили, і тоді це не було чимось складним. Тоді складно, мабуть, було морально через те, що ми не знали, скільки ще ворог буде йти до Одеси. І, з одного боку, ми намагалися займатися волонтеркою, тобто купувати все, допомагали. А з іншого боку розуміли, що, якщо ворог прорве Вознесенськ, а вони дійшли до Вознесенська, це Миколаївська область, дуже близько до Одеси, то нам прийдеться вже не волонтерити, а стояти зі зброєю в руках, захищати Одесу».
Кирило Димов зауважує, що певним чином, волонтерам зараз легше, ніж на початку великої війни, однак є свої труднощі:
«Якщо казати про зараз, тут інша історія. Морально набагато простіше, тому що вже є певна лінія фронту, яка рухається, але далеко. Не секрет, що більшість людей зараз не сприймають війну як щось, що у них під боком.
Але зараз є труднощі в тому, щоб збирати ці кошти. Тобто людям постійно треба нагадувати, щоб вони донатили, щоб вони підтримували Збройні сили, підтримували цивільних на деокупованих територіях, тваринок. Різні волонтери на різне збирають. Я іноді кажу, що ми трішки як клоуни, які мають танцювати перед людьми для того, щоб зібрати певні гроші. Треба вигадувати якісь призи, лоти для розіграшів.
І дійсно це працює,. Ми за останні кілька днів зібрали 150 тисяч на тому, що на аукціоні продавали лоти. Але змусити людей відчути якусь моральну відповідальність і донатити більше — це дуже важко».
Благодійна організація «Другий фронт» створює різноманітні ініціативи задля донатів і Кирило розповідає про одну з масштабних.
«Збір «Гарячі канікули» доволі швидко поширився Україною. Наша мета — 6 мільйонів. Зважаючи на те, що наш фонд невеликий, ми обʼєдналися з іншим благодійним львівським фондом «Алярм» та зі «Студентським братством Києва». Збір запустили наприкінці червня: 7 автомобілів, промисловий генератор і 30 дронів. Нашими силами зібрали понад два мільйони гривень і збір ще досі не закритий, продовжуємо збирати. Сама ідея цього збору була обʼєднати громадські молодіжні організації, благодійні фонди та університети, коледжі. І у нас це вийшло. Ми залучили не лише навчальні заклади Києва, а й інших міст — Запоріжжя, Львів, Тернопіль», — додає Кирило.
Волонтер також розповів, які верстви населення донатять найбільше:
«Студенти та молодь — це аудиторія, яка донатить нам найбільше, за що я дуже їм дякую та за що я їх дуже поважаю».
Найбільше Кирила надихає його драйвова команда волонтерів, поїздки та люди.
«У мене є цікавий спосіб для того, щоб не опускати руки: у нас періодично бувають різні поїздки. Ми працюємо не лише онлайн, а й офлайн. Багато людей, які ніколи не спіткалися з волонтерським досвідом, можуть думати, що ми 24/7 їздимо на деокуповані території. Але це не так, для того, щоб допомагати іншим та їздити до лінії фронту — необхідно мати ресурс. У нас в штабі 90% роботи онлайн, і, звісно ж, я і команда вигораємо. І для того, щоб тримати себе в тонусі, я їжджу в поїздки», — каже чоловік.
Останні 2 чи 3 тижні Кирило несе меседж в суспільство і закликає не забувати донатити:
«У нас є Курська область, там де зараз йде доволі успішний наступ, беруться території, люди змотивовані, але не слід забувати, що у нас є і Покровськ. Це місто, яке у мене в серці. Тому що це наша, можна сказати, тилова точка, в яку ми приїжджали, щоб передати військовим якесь майно, і там ми відчували себе в безпеці. Я ніколи не чув вибухів, коли приїжджав у Покровськ. Вибухи були, але не тоді, коли ми там були. Можливо нас якийсь янгол-охоронець вберіг.
Зараз ворог за 10 кілометрів від Покровська. І мені страшно, що я більше не побачу це місто. Й не тільки це місто, а багато тих міст, де ми були на Донбасі. Тому не забувайте про те що є Покровськ, є Мирноград, є Часів Яр і багато інших міст, які через кілька тижнів можуть бути такими як Авдіївка, Бахмут. Тому не забувайте і донатьте. Це важливо».
Донати обʼєднують людей, створюють нові інтереси, хобі та, безсумнівно, надихають допомагати все більше й більше. Як приклад, ярмарок «Подільський Шук». Це велика благодійна барахолка, де можна продати чи придбати вінтажні речі, різноманітні аксесуари, одяг, фотоапарати, вініл, хендмейд. Ба більше, можна зробити портрет за донат, здати російську макулатуру, зіграти в шахи або долучитися до аукціону.
Інша, не менш разюча ініціатива — спортивний «Бігозбір». Все, що потрібно зробити — зареєструватися на сайті, обрати збір і пробігти. Кожен один кілометр — це ваші 10 грн донату на важливу справу.
Іван Багряний у своєму творі «Тигролови» сказав, що сміливі люди завжди мають щастя, й впродовж усієї історії українці намагаються всіма сила здобути його. Навіть якщо потрібно вигадувати різні ініціативи та навіть якщо на шляху спіткає вигорання та втома від зборів — єдність людей надає сили рухатися далі.
Єлизавета Єфіменко для Громадського радіо
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
У Рівненському обласному шпиталі ветеранів війни практикують унікальний метод реабілітації воїнів. Для цього використовують бурштин.… Read More
8 серпня 2024 року жителі окупованої частини Луганщини почали скаржитися на те, що не можуть… Read More
Українська енергетика через російські обстріли зазнала руйнувань, тому в липні 2024 року довелось застосовувати відключення… Read More
УВАГА! У тексті йдеться про тему сексуального насильства. Присутні свідчення уцілілих. Чутливий контент. Read More
22 серпня 2013 року Громадське радіо випустило свій перший подкаст. Саме цей день вважається днем… Read More
Павло Баль — український атлет, призер багатьох міжнародних змагань, а також перший учасник від України… Read More