Історична правда
Микола Гурович Куліш народився 19 грудня 1892 р. у селі Чаплинці Дніпровського повіту Таврійської губернії (зараз — Херсонська область) в бідній селянській сім’ї. Закінчив церковно-парафіяльну школу. 1905 р. на зібрані односельцями гроші продовжив навчання в Олешківському міському училищі, звідки Куліша неодноразово відраховували, як він писав в автобіографії, «за организацию кружков молодежи и непочтение к начальству».
В Олешках юнак почав писати: спочатку вірші, фейлетони, епіграми, гострі статті, сатиричні поеми, які розміщав в учнівських часописах. За часів навчання в Олешківському міському училищі Куліш створив учнівський драмгурток, в якому був і режисером, і актором, і драматургом.
Микола Куліш вступив на історико-філологічний факультет Одеського університету у 1914 р., але з початком Першої світової війни був мобілізований на фронт, де зробив військову кар’єру, дослужившись до поручика. У 1919 р. Микола Куліш сформував у Херсоні Дніпровський селянський полк, з яким воював проти Денікіна на боці Червоної армії.
В Одесі Куліш став членом письменницької спілки «Гарт», захопився ідеями літературного угрупування М. Хвильового «Урбіно», закінчив п’єсу «97», яка зробила його знаменитим драматургом.
Серед його драматичної спадщини важливе місце посідає комедія «Мина Мазайло». Розчарування М. Куліша в радянській дійсності посилювалося зростаючою гостротою національної проблеми. На зламі 20-30-х pp. уже було зрозуміло, що політика українізації згортається. Міщанство раділо цьому, ставало войовничо-самовдов’оленим. Наприкінці 1928 р. Куліш написав комедію «Мина Мазайло», темою якої, за його ж словами, стало «міщанство і українізація». Твір незабаром надрукували, вистави на основі п’єси почали ставити у найвідоміших театрах. Микола Куліш дуже любив українську мову, присвятив цій темі не одну п’єсу.
(уривок з п’єси Миколи Куліша «Мина Мазайло». Розмова про мову та національність.)
Тьотя Мотя й Мазайлиха: Очі рогом: — Що? Що-о? Милая моя! Господь з вами!.. Що ви! Що ви!
Рина: Яка ти українка, Улько! Ти вже й мови не знаєш. Сама ж казала, що тільки покійна твоя баба по-малоросійському говорила.
Уля: Мама ще й тепер по-українському як коли закидають. Крім того, у мене очі українські, ноги українські, все, все.
Тьотя Мотя й Мазайлиха: Ноги? — Но-ги?
Рина: До чого ж тут ноги, ідійотко?
Уля: А до того, що в антропології про це пишеться, що українці здебільшого довгоногі, і що нема гірш, як коротконогі жінки, — в антропології сказано, от… (Взявшись рукою за талію, гордо витягла ногу.
Рина і Тьотя бликнули на свої).
Рина: Це він тобі памороки ногами та антропологіями забив… Та він же божевільний, ти розумієш!.. Він просто захворів на всякі оці українські фантазії, а ти й вуха розвісила, ідійотко!
Тьотя: Бачите, бачите, він не покохав вас, Улю, як женщину, ну, як людину, нарешті. Він у вас шукає тільки щось українське, він тільки українського хоче…
Мазайлиха: Ви йому потрібна не на коханнячко, не на милуваннячко, а тільки на те, щоб робити на вас україні-за-а-цію…
Тьотя Мотя: Боже!.. По-моєму, прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной. (Одійшла).
Для тогочасної влади цей твір виявився небезпечним, і як наслідок — він був заборонений, а сам драматург — звинувачений у буржуазному націоналізмі і страчений. У 1934 р. Миколу Куліша разом з іншим культурним діячем, засновником театру «Березіль» Лесем Курбасом арештовують до 10 років таборів на Соловках без права працювати на вільному повітрі і користуватись шпиталем.
3 листопада 1937 року, за постановою особливої трійки НКВС по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 р., розстріляний в урочищі Сандармох Медвеж’єгорського району, Карелія, у складі т. зв. «Соловецького етапу» у кількості 1111 осіб, разом із Валер’яном Підмогильним, Юрієм Мазуренком та Григорієм Епіком.
Реабілітований 4 серпня 1956 за відсутністю складу злочину.
За матеріалами Вікіпедії.