Маріуполь та Сєвєродонецьк є лідерами з інтеграції переселенців у місцеві громади. Найтяжче інтегруватися — у Бучі та Ірпені.
Такими є результати дослідження аналітичного центру Cedos, які 9 серпня презентували у Маріуполі, повідомляє кореспондентка Громадського радіо.
Загалом у дослідження включили 20 міст. Міста обирали залежно від віддаленості від зони війни. За класифікацією Міжнародної організації з міграції, таких зон в Україні п’ять. У кожній із них обрали по чотири міста.
Третім в рейтингу став Київ, далі йде Херсон, замикає п’ятірку Ужгород. Далі у рейтингу — Новогродівка, Полтава, Львів, Одеса, Ізюм, Очаків, Миколаїв, Хмельницький, Першотравневськ, Дніпро, Івано-Франківськ. На найнижчих щаблях розмістилися Ірпінь та Буча.
Рейтинг формували за такими критеріями, як можливість знайти роботу, користуватися соціальною допомогою, наявність власного житла чи можливість оренди, частота спілкування з сусідами, участь у виборах, розмір заробітної плати.
Висновки аналізу спираються на інтерв’ю з радниками з питань ВПО на місцевому та національному рівні, на дані про переселенців, що їх збирають державні служби, та опитування самоорганізованих ініціатив самих ВПО. Також використовувалися відкриті джерела інформації — сайти органів місцевої влади, донорів, які працюють на місцях, сайти громадських організацій.
Одним з критеріїв дослідження було і те, чи залучені переселенці до управління.
“Цікаво, що Маріуполі і Сєвєродонецьку, а в Маріуполі краща ситуація, бо там більше присутні ВПО серед управлінців. Це єдині два міста, де є, по-перше, депутати-переселенці, в Маріуполі їх два. І в Маріуполі також є особи, які працюють на топових позиціях”, — каже аналітик організації Андрій Солодко.
Він підкреслює, що міста стали лідерами рейтингу передусім тому, що мають стратегії інтеграції переселенців на місцевому рівні. Інші міста мають програми схожі одна на одну, тому не враховують потреби внутрішньо переселених осіб, які в різних містах відрізняються.
“Чим дальше на захід, там міста пасивніші. Але там де багато ВПО і там де присутні міжнародні організації, є тиск на місцеві органи влади, більше ініціативності і такі стратегії приймають”, – каже Солодко.
Переселенка з Донецька Лілія Щербакова живе в Маріуполі чотири роки та очолює громадської організацію переселенців.
“Першочергові проблеми — це житло, відсутність роботи, несвоєчасні виплати. Ви думаєте переселенцям платять, олігархам? Особисто в мене були затримки у виплаті на чотири місяці, на два це вже норма”, — розповідає жінка.
Переселенка з Єнакієвого Ксенія Чепа вважає, що за чотири роки проживання в Маріуполі ситуація покращилася.
“Стало набагато краще, тому що цього року ми отримали квартиру. Це тимчасове житло для переселенців. Ми отримали одні з перших. Коли в мене був перелом ноги, то мені, як переселенцю, дійсно зробили операцію безкоштовно, деякі медичні препарати надали безкоштовно”, — каже Чепа.
Андрій Солодько зауважує, що дані дослідження свідчать не про те, що переселенцям в цих містах стало жити краще, а про те, що є можливості для інтеграції. До того ж, за даними Міжнародної організації з міграції, підкреслює Солодько, цей процес може займати від 5 до 10 років.
Вікторія Савіцька, Маріуполь, Громадське радіо.
0