«The New York Times» опублікував есе Ірини Кузнєцової, яка емігрувала з РФ до Британії у 2014. Ірина — доцентка кафедри економічної та соціальної географії в університеті Бірмінгема. Далі — переклад.
«Мені стало погано, коли я почула, що Путін почав «спеціальну військову операцію» в Україні… Я все ще нервую. І злюсь.
Путін зловживає моєю мовою. Він вкрав її, щоб удати, що захищає права російськомовних. Я не хочу, щоб російська була мовою війни. Звісно, ці слова не зроблять легшим життя тих українців, які зараз під обстрілами. Але найменше, що російські громадяни, такі як я, можуть зробити, — це не мовчати.
Єдине, про що я жалкую, що не почала говорити про це ще у 2014 році.
Я знаю багато українців, які готові боротись і захищати власну свободу. Один з них написав: «Те, що зараз відбувається, — це дуже страшно. Але українці та українки будуть боротись за незалежність до перемоги». Інший сказав: «Це останній шанс зупинити диктатора». І в соцмережах вони про це кажуть. Одні приєднуються до армії, інші – готують притулки для біженців, пропонують першу допомогу та їжу. Українці за кордоном роблять пости у соцмережах, закликають вводити санкції та повітряну підтримку, збирають кошти на гуманітарну допомогу».
Однак я не бачу людей, які хотіли б бути на передовій з протилежного боку. Можливо тому, що слова «братський народ», якими постійно зловживав Кремль, дійсно мають значення для росіян, які мають родичів чи друзів в Україні. А може це через страх того, що буде далі – менше свободи й більше болю. Війна вдарить по економіці, збільшить і так сильну нерівність у країні, де середня пенсія складає менш як 200 доларів на місяць.
Я отримую повідомлення від жителів РФ, які кажуть не хвилюватись, бо війна – це «політика Росії й Заходу, яка скоро закінчиться». Або що новини «втомлюють», особливо відтоді як «Захід має власну пропаганду». Інші вважають, що війна – це єдиний можливий варіант, адже «росіяни вмирають на Донбасі вже 8 років». Повторюючи цим слова на білборді з Путіним: «Нам не оставили шансов поступить иначе». Це не означає, що всі ці люди щиро підтримують Путіна. Більшість з них дезорієнтовані, налякані й перебувають під впливом пропаганди.
Саме тому ми бачимо, що російська мова – це мова війни. І це справа рук Путін.
Російська також стала мовою брехні. Путін казав, що РФ захищає «традиційні цінності», але це неправда. Які ж це цінності треба захищати, травмуючи десятки тисяч українських родин та дітей? Змушуючи їх ховатись від бомб у метро? Для багатьох українців покинути зону бойових дій — не варіант. Так звана історія, яку він переказує, щоб виправдати агресію, наповнена брехнею. Кремль заперечує Голодомор, вибілює різню у Чечні та теракт у Беслані. І ми бачимо, що відбувається зараз – крок за кроком ми бачимо, як вони переписують історичну правду.
Російська стала мовою страху. Мої батьки намагаються не обговорювати політику телефоном. І вони такі не одні. У день повномасштабного нападу на Україну уряд РФ опублікував заяву: всі протестувальники та протестувальниці будуть притягнуті до відповідальності.
Мене надихає, але і лякає те, що росіяни пішли проти заборони. Вийшли на протести зі словами «Нет войне» і «Видишь зло и молчишь? Ты соучастник преступлений», де понад 1800 людей було заарештовано. Деякі російські журналісти й зірки відкрито засуджують вторгнення в Україну. Вони використовують мову для миру, а не війни.
Я покинула Росію у 2014. Пройшли роки, перш ніж я навчилась дихати й говорити вільно. Але зараз я повинна сказати: російська не повинна бути мовою війни. Ця війна не за мене.
Читайте також: Юваль Ной Харарі: Чому Путін вже програв війну?
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS