Виїжджати стає все складніше: як відбувається евакуація з Покровська

Покровськ завжди був одним із великих транспортних хабів Донецької області. До початку війни на Донбасі у 2014 році тут проїжджав швидкий поїзд, який сполучав Донецьк із Києвом. Після захоплення частини Донецької області кінцевою станцією маршруту став Покровськ.

Цього літа місто повернуло собі статус транспортного вузла, але не через поліпшення логістики чи якогось особливого розвитку. До Покровська впритул підійшла війна. Сюди стали з’їжджатися люди із сусідніх Селидового, Новогродівки, Гірника, Красногорівки, Українська та Курахового.

Небезпечно і в самому Покровську: з серпня місто активно залишають люди, переїжджаючи до безпечніших регіонів України. При цьому виїжджати з Покровська з кожним тижнем стає складніше: російські війська завдають ударів по мостах і дорогах, з залізничного вокзалу більше не вирушає евакуаційний поїзд через загрозу обстрілів.

Чому люди наважуються виїхати і як відбувається евакуація, дізнайтесь у репортажі «Новин Донбасу».

Покровськ — транспортний вузол, який постійно обстрілюють

Ще зовсім недавно платформа на залізничному вокзалі Покровська була місцем сліз, прощань та зруйнованих планів. Але з початку вересня поїздами людей не вивозять. Через постійні обстріли волонтерам доводиться підлаштовуватися під обставини, адже російська армія цілиться в мости, по яких евакуюють цивільних. Основну дорогу з Покровська до Дніпра вже закрито.

«Місто ділиться на південну та північну частину. Є певні шляхи, вони були й раніше. Люди вивозяться цими шляхами, а не через міст. Так, це трохи довше, але евакуація відбувається альтернативними шляхами [з метою безпеки]», — зазначив у розмові з «Новинами Донбасу» голова Покровської міської військової адміністрації Сергій Добряк.

А в поліції уточнюють: інформація про деякі шляхи виїзду з міркувань безпеки не розкривається, але в будь-якому випадку процес евакуації продовжуватиметься доти, доки це можливо.

«Некоректно розповідати, як це все відбувається, якими дорогами рухається [евакуаційний транспорт]. Дронами вже неодноразово ворог завдавав ударів по евакуаційним групам. І просто треба бути пильними, розуміти, яким чином заїхати і де проводитиметься евакуація», — пояснює начальник відділу комунікацій Головного управління Національної поліції у Донецькій області Павло Дяченко.

Зараз у Покровську залишилося 19 тисяч людей із 48 тисяч, які мешкали тут ще на початку року. У Покровській громаді — 29 тисяч із 62 тисяч.

«У нашій громаді два міста та 39 сіл та селищ. Обов’язкова евакуація дітей та сімей з дітьми проходить у 14 населених пунктах із 41. Тому бачу за результатами, що вона йде активно. Люди прислухалися, за що їм дякую. Вона йде планово. Майже 75 чи 77% мають свій автотранспорт. Тому левова частка від цієї кількості людей поїхала самостійно», — каже голова Покровської МВА Сергій Добряк.

Покровськ став транзитним містом

Люди залишають місто, яке довгий час було тиловим. Сюди переміщалися переселенці з районів Донецької області, куди війна дійшла раніше. Дехто й зараз приїжджає до Покровська з наміром залишитися.

Сергій Добряк каже, що насамперед це люди, які виїхали із Мирнограду, Новогродівки та Гродівки. Проте, за його словами, думка, що у Покровську безпечніше, — ілюзорна. До того ж у місті практично немає води, газу та, найімовірніше, не буде опалення.

«Чим відрізняється життя під тими самими артилерійськими обстрілами у Мирнограді чи Покровську? Нічим. Ситуація із безпекою погіршується. Тому ми закликаємо всіх людей евакуюватись. Тут лише транзитом можна залишитись на добу, не більше. Наприклад, дочекатися автобуса. Немає сенсу тут винаймати житло і залишатися навіть на місяць», — пояснює Добряк.

Серед тих, хто приїхав до Покровська з метою залишитися, але швидко змінив своє рішення — Надія та Олександр. Самі вони із Селидового, де останні тижні точаться бої. Два тижні пенсіонери винаймали квартиру в Покровську.

«Я сиділа вдома, бо страшно виходити. Біля під’їзду сидимо — летять дрони, скільки разів було. Тож страшно було виходити. Я особисто не виходила останнім часом», — ділиться з «Новинами Донбасу» згадками про ситуацію у Селидовому переселенка Надія.

Олександр також зазначив, що в їх з Надією місті стало небезпечно.

«Ми вже звикли. У нас з початку війни гахало, але потихеньку, а потім почали ближче. Вже майже місто все розбили. Ринок горів, машин скільки згоріло, людей загиблих було багато», — згадує Олександр.

До Покровська пенсіонери приїхали своєю машиною, але в результаті залишили її родичам. Евакуюються автобусом. З собою взяли найважливіше — собаку та кота.

Як ми їх можемо залишити? Це наші діти. Це Чарличек, а це Мірошка. Котик Мирончик наш. Куди б ми не їхали, скрізь вони з нами», — розповіла про домашніх улюбленців Надія.

За словами Олександра, тварини усе розуміють. Їм дають ліки, роблять уколи. Також господарі чипували їх.

У Покровській адміністрації кажуть: щодня евакуаційними автобусами із міста виїжджають до ста людей. Їх відвозять до Павлограда у сусідній Дніпропетровській області, де реєструють та розподіляють у інші регіони.

Ще два тижні тому на нашій локації в Покровську протягом двох років був обласний евакуаційний пункт. Шелтер, який росіяни розвалили двома ракетами С-300. Від нас ходив евакуаційний поїзд. Наразі евакуаційний пункт обласний та шелтер переміщено до Павлограда», — пояснив голова Покровської МВА Сергій Добряк.

З евакуацією допомагають українські та міжнародні організації

Транспорту для евакуації вистачає. Вивозять людей українські та міжнародні організації — це «Схід SOS», «Ангели порятунку», «Волонтерський штаб», гуманітарна місія «Проліска» та евакуаційні загони поліції.

Наприклад, Віталій — водій одного з таких евакуаційних автобусів. З квітня 2022 року він вивозить людей із прифронтових міст Донбасу. Серед них Лисичанськ, Сєвєродонецьк, Бахмут, а тепер і Покровськ.

«Працюю щодня, вже 35-й день без вихідних працюю. З 6 ранку виїжджаю зі Слов’янська, приїжджаю додому о 9-10 вечора. Іноді о першій ночі приїжджав. У мене навіть буває, що я по дві ходки роблю на Павлоград: по 45 з лишком людей одна ходка. За період евакуації Покровська та Покровського району особисто я вивіз близько двох тисяч людей», — розповідає співробітник благодійного фонду «Ангели порятунку» Віталій.

«Нас попросили допомогти з евакуацією людей. У цьому випадку це люди з Гірника — міста, яке, за моїми даними, зараз знаходиться ближче, ніж за два кілометри від лінії фронту. Ми прийняли цих людей приблизно за десять кілометрів від лінії фронту, де українська поліція передала їх нам», — каже «Новинам Донбасу» волонтер із Люксембургу Філіп Якоб.

З евакуацією допомагають й інші волонтерські організації, транспортуючи людей похилого віку.

«Ми їздимо по адресним заявкам чи масовими переселеннями. Зараз їдемо за бабусею. Будемо її вивозити до евакуаційної точки, звідки вона, напевно, поїде потягом через плече або два плеча, або автобусом до Дніпра», — каже нам дорогою Богдан, волонтер організації «Європейські традиції благодійності».

З одного боку, здається, що чим більше організацій, тим більше людей зможуть вивезти, але є в цьому й мінуси. Ті, хто хоче евакуюватися, дзвонять на гарячі лінії різних місій та скрізь залишають заявки. У результаті волонтери приїжджають до вже порожніх будинків.

«Кажуть, що людей евакуйовано близько п’яти днів тому, тому їдемо на місце зустрічі екіпажів чекати на нові заявки», — зазначив Богдан.

За словами волонтерів, вони періодично стикаються із людьми, які відмовляються виїжджати.

«Приїжджаємо, а там уже або немає людей, або люди живуть, але кажуть: «Ні, то родичі залишили заявку, ми нікуди не поїдемо». І ми там під обстрілами ховаємося, приїжджаємо, а там: «Ми нікуди не поїдемо — рано, не хочемо, завтра поїдемо»», — згадує Кирило, волонтер організації «Європейські традиції благодійності».

Він додає: таких заявок-пустушок приблизно половина. Люди до останнього тримаються за свої будинки і часто такі рішення варті їм здоров’я чи навіть життя.

«У нас було таке, що ми приїхали на евакуацію, забираємо людей, частина з яких кажуть: «Ми не поїдемо, ми залишимося тут». Добре. Ми пакуємося, їдемо за наступною адресою, ще людей беремо, їдемо до Харкова, і дорогою нам по рації передають, що веземо поранених, «трьохсотих» після прильоту, просять забрати на блокпості. Ми чекаємо. Привозять нам поранених, перекидаємо до машини, дивимося — а це ті люди, що відмовилися їхати», — пояснює Кирило.

Медиків залишилося мало, але досі приїжджає команда «Лікарів без кордонів».

У самому Покровську поранених лікувати вже практично нема кому. Усі лікарні закриті. Але пацієнтів поки що перевозить міжнародна гуманітарна організація «Лікарі без кордонів». У серпні медики виконали 320 евакуацій із Покровська.

Раніше команда «Лікарів без кордонів» постійно перебувала у місті, але через регулярні обстріли переїхала до Слов’янська та населених пунктів Дніпропетровщини. Щойно надходить виклик, медики їдуть до Покровська.

«Ми займаємось перевезеннями. Перевезеннями хворих з одного лікувального закладу до іншого. І наші хворі, наші пацієнти вони дуже різні. Це пацієнти із соматичними захворюваннями, це пацієнти з пораненнями, на жаль. Це можуть бути люди з легким ступенем тяжкості захворювання, а можуть бути навіть хворі у критичному стані на апараті штучної вентиляції легень. Наша бригада, в якій я працюю, займалася перевезенням таких хворих», — розповіла «Новинам Донбасу» медик із невідкладних станів «Лікарів без кордонів» Марина Баєва.

Скільки «Лікарі без кордонів» ще працюватимуть у Покровську — невідомо. Все залежить від ситуації із безпекою.

«Уся ця атмосфера розгублених людей, які залишають свої будинки… Дуже серце розривається, що так багато людей це все зачепило і намагаєшся кожному з них допомогти. Ми залишатимемося настільки довго, наскільки ми зможемо. Наскільки потрібно», — наголошує Баєва.

Евакуація рятує життя

Звичайним людям волонтери, навпаки, радять не залишатися у прифронтових містах до останнього, а виїжджати якнайшвидше. Щоб умовити їх залишити небезпечні райони, поліцейським, наприклад, доводиться брати на себе роль психологів.

«Сім’ї, де є діти, прислухаються. Є розуміння ситуації з безпекою, коли вже приїжджають поліцейські чи співробітники ДСНС, то батьки послухають і приймають рішення про евакуацію. При спілкуванні це виходить, коли ми розповідаємо з прикладами. На жаль, дуже важкими та дуже жахливими», — каже «Новинам Донбасу» начальник відділу комунікацій Головного управління Національної поліції в Донецькій області Павло Дяченко.

Але погоджуються не всі. Кожного тримає зв’язок із будинком. Олександр та Надія зізнаються, що зважилися виїхати з Селидового лише тоді, коли в місті зникли світло, вода та зв’язок. Вони залишили все і сподіваються, що їхнє майно залишиться ціле. Але до такого готовий не кожен.

«Ось зупинка: люди з дітьми, з валізами, із сумками теж кинули все і поїхали. Хто не хоче кидати, кажуть: «Я тільки зробила ремонт майже на мільйон гривень, і що мені тепер кинути?»», — каже чоловік.

Зважився евакуюватись і Юрій. У Покровську він працював на заводі, але підприємство закрилося.

«Війна розпочалася — і все. Усі ж підприємства закрилися. Мало того, що вони зачинилися. Їх же порозбивали. Були прильоти по заводам і від заводів вже нічого не залишилося. Там один щебінь залишився», — нарікає житель Покровська Юрій.

Чоловік каже, що найголовніший стимул до евакуації — обстріл поруч з будинком. Що ближче прильоти, то швидше людина приймає рішення виїжджати.

«У кого дуже поряд прилітає, ті люди вже для себе вирішили повністю виїжджати. Дуже сильно обстрілюють. Електрики немає. Давали час від часу зарядити, а потім, можливо, її всю зиму не буде. Чекати, коли прилетить знову… Немає сенсу залишатися, бо все місто виїхало», — сказав Юрій.

До того, як Росія вирішила перетворити Покровськ на полігон для відпрацювання своїх ударів, Юрій ніколи не залишав місто. Він народився у Покровську, але зараз змушений їхати до Павлограда. Туди ж прямують і Надія з Олександром. Куди всі вони потраплять потім, ніхто з них поки не знає, але головне, що вони зберегли свої життя.

Якщо ви вирішили евакуюватися з Покровська, зателефонуйте на гарячу лінію на один із цих номерів:

• Кол-центр Донецької області для заявок на евакуацію 0800500 121.
• Контактний центр Покровської міської військової адміністрації 0 800 300 101.

Там вам розкажуть, куди під’їжджати — з метою безпеки автобуси курсують із різних локацій. Незважаючи на комендантську годину, яка у Покровську триває 20 годин на добу, евакуація проводиться з 6:00 до 21:00.

Матеріал створений за підтримки Media Lifeline Ukraine