У Європи немає політичної волі до розриву відносин із Росією — політолог

У Європи досі немає політичної волі до повного розриву відносин із Росією. Там зберігають вплив проросійські групи та лобісти. Водночас українська дипломатія повинна активно працювати над тим, щоб показати Заходу чим насправді є Росія і які загрози вона несе для світу.

Про це в етері Громадського радіо заявив політолог Валерій Димов.

Неможливо розпрощаттися з Росією: вплив проросійських сил

Валерій Димов розповів про складнощі та політичні перешкоди, з якими стикаються європейські країни, коли йдеться про закриття дипломатичних представництв РФ. Як зазначив експерт, лише на перший погляд здається, що це простий крок. Насправді він є набагато більш складним і має важливі політичні наслідки.

Політолог звернув увагу на важливу роль Європейського Союзу як єдиного політичного організму, де існують різні політичні сили, які можуть намагатися гальмувати рішучі дії щодо Росії. Він також зауважив, що деякі країни можуть спробувати виступити «посредниками», як це було під час Другої світової війни, коли нейтральні держави брали на себе роль арбітра між воюючими сторонами.

«При бажанні, звичайно, легко. Але ж ми розуміємо, що в кожній країні є опозиція, є залишки в різних країнах, різні за обсягами, але є проросійські сили, які будуть на цьому спекулювати. Є, зрештою, єдина політика Європейського Союзу, і знайдеться хтось, хто буде висувати себе в якості посередника, і стане такою собі, знаєте, Швейцарією під час Другої світової війни», — сказав Димов.

Димов нагадав, що Росія активно використовує дипломатичні канали та економічні ресурси для поширення свого впливу через організації. Одним із прикладів таких структур є Россотрудничество. Це дозволяє їй продовжувати проводити впливову пропаганду, навіть коли її агресивна політика спричиняє міжнародну ізоляцію.

«Ми ж розуміємо і вплив потужностей, мільярди грошей, у тому числі на пропаганду, на ті самі фактично проросійські сили. Вони працюють через різні центри, Россотрудничество, ну і таке інше. Ми прекрасно все розуміємо».

За його словами, у Європі є багато прикладів успішної дії російської пропаганди.

«Я просто наведу один приклад. Та сама Чехія, вона сьогодні підтримує нас? Ну, підтримує, однозначно підтримує. Петер Павел підтримує. Але мітинги збираються в центрі Праги. Нещодавно збиралися мітинги, здавалося, що вони мали бути антиросійськими, тому що це був мітинг, присвячений тому, як Чехія здобувала незалежність від Радянського Союзу, від сталінського ставлення. Але вони виходили з гаслами проти Петра Павела, тому що їх збирають сили, які колись були при владі: це були комуністи, це був Бабіш, який зараз набирає на тому багато голосів», — пояснив політолог.

Він також нагадав про історичний приклад з Чехії, коли Росія була причетна до підриву військових складів у 2014 році. Про це стало відомо тільки через сім років. Це свідчить про те, як Росія може маніпулювати ситуацією і використовувати дипломатичний тиск для досягнення своїх інтересів.

«Невже ми думаємо, що сім років Служба безпеки Чехії розшукувала винних, а потім вона знайшла? Ні, просто вони знаходять винних, а Росія каже: Хочете мати проблеми? Ви ж не хочете мати проблеми з нами. Давайте торгувати, давайте не будемо, бо інакше ми будемо закривати посольство — це буде скандал і так далі.

Тобто ми маємо розуміти, яким чином діє російська дипломатія. І тому, коли ми говоримо про те, чи це треба, чи це не буде мати більше ризиків, більше мінусів для тієї країни або для тієї політичної сили, яка знаходиться при владі в країні, якщо бути точнішими, то ми тоді будемо зовсім по-іншому дивитися на такого роду процеси», — додав Димов.

Читайте також: Чехія витратила на російську нафту у 5 разів більше, аніж на допомогу Україні — Politico

Важливість політичної волі для боротьби з Росією

Також, за словами експерта, важливим є і те, як російська дипломатія впливає на внутрішньополітичні процеси в інших країнах.

«Ми маємо дивитися, як Грузія обірвала дипломатичні відносини після так званого визнання, так званої незалежності, так званих Абхазії і Південної Осетії.

Але дивіться, хто зараз при владі в Грузії, яким чином вони спекулюють і вже навіть говорять про те, що це не російські окупанти почали війну, а ми маємо вибачитись перед тими народами Абхазії і Південної Осетії за те, що робила попередня влада Саакашвілі. Про це говорить Іванішвілі, і його грузинська, а точніше, російська мрія набуває такої кількості голосів», — пояснив Димов.

Читайте також: Орбан заявив, що «Грузинська мрія» не дала країні «перетворитися на другу Україну»

На його думку, у таких умовах дуже складно прийняти рішення про закриття дипломатичних представництв Росії. Це може призвести до внутрішньополітичних потрясінь і створити проблеми для країни, що ухвалює таке рішення. Проте, зауважив експерт, політична воля та принципова позиція щодо російської агресії повинні бути основними факторами при ухваленні таких рішень.

Економічні фактори

За словами Димова, хоча в теорії припинення дипломатичних відносин з Росією є логічним кроком у відповідь на її агресію, на практиці це питання є надзвичайно складним. Окрім політичних, цьому сприяють економічні та гуманітарні фактори.

«Зрозуміло, що аргументи тут є абсолютно змістовними, коли я кажу про політичних спекулянтів і про те, хто може знаходитися навіть не в твоїй країні, якщо в тебе є всезагальна підтримка закриття цих кордонів, а в деяких інших країнах. Завжди знайдуться ті, хто будуть пропонувати себе в ролі посередника», — зазначив Димов.

Димов згадав, як Угорщина, на чолі з прем’єр-міністром Віктором Орбаном, продовжує підтримувати діалог з Кремлем, незважаючи на офіційну політику Європейського Союзу. Орбан активно використовує своє керівництво в Раді ЄС для просування інтересів Угорщини. Окрім того, він продовжує підтримувати тісні контакти з Москвою.

«Подивіться на Орбана, як він використовує головування Угорщини в раді ЄС. Він говорить, що він представляє тільки свої інтереси. Але менше з тим — хто чує цих дипломатів, хто чує цих чиновників Брюсселя, а хто бачить, як Орбан цілується і обіймається з тим самим Путіним, і, до речі, посміхається з Зеленським, потискаючи йому руку? Це працює набагато більш ефективно, і тому дійсно, тут насправді не так просто такого роду речі робити, оскільки, ще раз наголошую, при демократіях немає такого одномірного політичного ландшафту».

Слухайте також: Ми не маємо очікувати від світу різких змін — політолог про реакцію Брюсселя на візит Орбана до РФ

За словами політолога, Орбан навряд чи єдиний, хто прагне маневрувати між інтересами своїх виборців, промислових кіл та загальноєвропейськими санкціями. Експерт згадав про ситуацію в Німеччині. Канцлерка Ангела Меркель відстояла проект «Північний потік-2», незважаючи на численні застереження щодо його безпечності. Димов підкреслив важливість економічних інтересів у рішенні політичних питань.

«Треба говорити про те, що є не тільки інтереси політичних сил, політичних груп, промислових кіл. Та сама Меркель говорить про те, що вона правильно робила, що про Північний потік-2 треба було говорити з Путіним, треба було його поважати, треба було зробити те, що того хотіли громадяни та промислові кола Німеччини.

Тобто люди ще орієнтуються на статус-кво, мало таких лідерів, які будуть спроможні йти проти політичної думки, проти більшості, і думати про майбутнє. Як би ми не цитували те, що політики думають про вибори, а діячі, громадські діячі, державні діячі думають про державні інтереси. Насправді ми ж оцінюємо виборами діяльність тих самих громадських діячів».

Це, на його думку, є яскравим прикладом того, як бізнес може значною мірою впливати на зовнішню політику країни, навіть коли вона суперечить загальноєвропейським санкціям.

«Тому тут питання в тому, що в кожній країні є дійсно своя специфіка. Наприклад, мільйони українців знаходяться в Росії і працюють. Хіба на цьому не спекулювали? І хіба було так просто вирішувати питання щодо закриття кордонів або обмеження тих самих російських представництв?

Я дуже добре пам’ятаю ці часи до широкомасштабного вторгнення, навіть три роки тому, коли нам у січні говорили: «Ну ви ж не хочете зупиняти українську промисловість? Давайте закуповувати білоруський мазут і російську електрику, а можливо, навіть у майбутньому говорити про російський газ.» А хіба не про це говорили, наприклад, українські діячі», — наголосив Димов.

Він відзначив, що навіть в умовах війни такі питання, як енергетична залежність, можуть призводити до компромісів.

Європа не усвідомлює загрози від Росії

Політолог підкреслив, що попри численні політичні ідеї та гуманітарні принципи, дипломатія завжди залишатиметься вельми гнучким інструментом. Так, він згадав приклад Швейцарії під час Другої світової війни. Незважаючи на нейтральний статус, вона продовжувала виконувати роль посередника між ворогуючими сторонами. Аналогічно, сьогодні існують таємні дипломатичні канали. Росія користується ними для досягнення своїх стратегічних цілей навіть в умовах серйозних політичних конфліктів.

«Не треба забувати, що насправді перемовини все одно існують. Недарма я згадував про Швейцарію під час Другої світової війни. Десь вони будуть, десь проходитимуть залаштункові процеси. Недарма після Карибської кризи був прокладений телефонний кабель між Нью-Йорком і Москвою.

Ми зараз бачимо, як керівник ЦРУ перед повномасштабним вторгненням приїжджав і говорив із Патрушевим. Ми маємо розуміти, що навіть перед тим ударом, який відбувся по Дніпру, російська сторона попередила американців про нібито випробування, із закриттям простору. Усе вони робили нібито за протоколами».

Незважаючи на ці реалії, Димов попередив, що російська дипломатія завжди мала на меті підрив інститутів міжнародної демократії та свободи слова. Він нагадав про історичну роль Росії. Навіть у період економічної підтримки Західного світу в 1990-х роках вона порушувала міжнародні угоди і домагалася своїх цілей через гібридні методи. Ці методи включають пропаганду і використання демократичних процесів для досягнення антипарламентаристських цілей.

«Ця парадигма якраз і дозволяє Росії певною мірою гібридно діяти, коли нібито дипломатія слугує не дипломатії, не відстоюванню інтересів людини, а для того, щоб провадити антилюдську, скажімо так, пропагандистську роботу, виходячи з людиноненависницьких штампів. Практично використовуються всі можливості, як колись визнав Ленін, цього парламентаризму та демократії, для того, щоб боротися і знищувати парламентаризм і демократію».

Димов зазначив, що, хоча західні лідери продовжують вірити в дипломатію як інструмент для вирішення міжнародних конфліктів, Росія вже давно використовує цей інструмент проти них. Він підкреслив, що Захід досі не усвідомлює повністю загрозу від Росії, яка, за його словами, є здатною до застосування крайніх методів, і лише усвідомлення цієї небезпеки може призвести до зміни стратегії у боротьбі з агресором.

«Росії не можна вірити. Треба виходити з того, що всі ці дипломатичні установи — це осередки брехні та пропаганди. Однак, з іншого боку, вся ця парадигма залучення, парадигма стейкхолдерства, парадигма ліберального світу, західної демократії, а загалом усього Заходу, базується на ідеї, що немає ворога, а є інший, якого треба зрозуміти».

Політолог висловив впевненість, що Захід зрештою зрозуміє, що для того, щоб зупинити Росію, необхідно застосувати радикальні заходи, і політики повинні бути готові діяти в інтересах не лише своїх виборців, а й глобальної безпеки.

«Ми маємо розуміти, з ким маємо справу. Але, на превеликий жаль, у цінностях свободи слова є можливість інтерпретувати пропаганду як свободу слова. Окрім цінностей залучення й ідеї єдиного людства, є простір для висунення тез про те, що Росія — якась окрема цивілізація, сутність якої полягає в тому, щоб бути проти людства, проти Заходу, і це єдиний маркер її ідентичності.

Але маємо, що маємо. Захід, на мою думку, поступово розуміє, з ким має справу. Але він ще не зрозумів однієї простої речі: зупинити вбивцю може лише той, хто здатен вбити вбивцю. Поки що вони до цього не дійшли», — зауважив Валерій Димов.

Українська дипломатія має перейти з оборони в атаку

Валерій Димов також акцентував увагу на тому, що стратегія дипломатії України повинна бути активною та проактивною, а не лише оборонною. За його словами, Україні необхідно не тільки захищати свої інтереси. Україна повинна активно працювати над відновленням справедливості в питаннях культурної та історичної спадщини, яка була привласнена Росією. Він підкреслив, що поки існує Росія у своїй нинішній формі, вона буде залишатися загрозою для України та для всього цивілізованого світу, адже її ідентичність ґрунтується на антизахідній позиції.

«Ми все ж таки маємо виходити з того, що поки існує Росія, буде існувати загроза для України та всього цивілізованого світу. Маркером російської ідентичності є антизахідність і антицивілізація. І про це треба говорити, бо інакше ми будемо підтримувати ідею, що Росія дійсно має право на існування. Ні, у цьому вигляді Росія не має права на існування».

Він наголосив, що підтримка цієї країни на міжнародній арені продовжує існувати зокрема через уявлення про її культурну спадщину, яка багато в чому є надбаними українцями.

«Якщо говорити про нашу дипломатію, ми повинні повертати українців і пояснювати, починаючи від самої назви та того, що Папа Франциск називає цінностями «великой русской литературы». Це — вкрадене, перекручене, привласнене. Фактично, це є фотографія російської мармизи, грубо кажучи, в українському паспорті».

Читайте також: Зеленський подарував Папі Римському картину «Бучанська різанина: Історія Марічки»

Потрібно повернутти Україні власність на її культуру

Ключовим аспектом його заяви стала необхідність повернення цих культурних надбань Україні, щоб визнати їх справжнє походження. Димов вважає, що українська дипломатія повинна бути спрямована не лише на захист від російської агресії, а й на активне відновлення справедливості. Він навів приклади, коли українські художники та культурні діячі, наприклад, художники, які зображали українців у своїх роботах, були позначені як «російські». Це не лише викривляє історичну правду, але й ставить під сумнів саму ідентичність українців у глобальному контексті.

«Ми маємо повертати своє — від Дега, який малював українських танцюристів, а в музеях це підписувалося як «Русские танцовщицы», до того самого Архіпа Куїнджі та інших наших митців. Відкриваєш російську енциклопедію, де написано: «Бортнянський — великий русский композитор малороссийского происхождения. Березовський — композитор малороссийского происхождения. Ведель, Рєпін…» Ми маємо повертати своє. Ось на що має бути спрямоване вістря української дипломатії».

Димов підкреслив важливість повернення українського культурного надбання, говорячи, що навіть такі фігури, як Дмитро Ліхачов, визнавали український вплив на російську культуру, хоча це часто ігнорувалося в офіційних наративів. Українські митці та науковці мають право на визнання та шанування в тому контексті, як вони є невід’ємною частиною світової культури, а не частиною російської спадщини.

«Ми маємо нагадувати про те, що Дмитро Ліхачов — академік і, можна сказати, один із найавторитетніших діячів у російській словесності, який перекладав «Слово о полку Ігоревім», казав, що ніби воно було написане десь під Рязанню. Проте, навіть він визнавав, що три чверті російської літератури, письменників і художників — це Україна. Це було його визнання».

Культурна політика має бути активною і не лише оборонною, щоб за допомогою дипломатичних зусиль привернути увагу світу до того, що Росія, як держава, яка поглинула українську культурну спадщину, не має морального права на своє існування в тому вигляді, в якому вона є зараз.

«Це не оборона, це атака. І тоді Захід, навіть Папа Римський, побачить, що Росія — це пусте місце, яке награбувало за принципом: це не моє, але якщо я буду голосно кричати й воювати за це, то щось мені дадуть. Ось що ми маємо повернути собі й тим народам, які були поневолені Росією», — зауважив Димов.

На його думку, важливо, щоб світ усвідомив, що Росія не може продовжувати існувати як імперія, що грабує і переробляє чужу культуру, і що міжнародна спільнота має підтримувати Україну в цій боротьбі. Така проактивна позиція дозволить не лише розвінчати міфи про Росію як культурну націю, а й зміцнити позиції України на міжнародній арені в боротьбі за своє місце в глобальній культурній та історичній спадщині.

«Тому ми маємо виходити з того, що Росії не має бути, і це має бути проактивною політикою. Ну, або, якщо хочете, такої Росії не має бути. Інакше ми тільки будемо підтверджувати її право на існування, на її землю і на ті народи, які досі плутаються, чи вони «русские», чи вони росіяни».