«Порцелянова війна» — це про красу, яку ми захищаємо», — співрежисер фільму Слава Леонтьєв

«Порцелянова війна»: про те, як історія українських художників перетворилася на фільм про Україну під час повномасштабного російського вторгнення, які ідеї там закладені та чому фільм привернув увагу іноземних глядачів — розповів Громадському радіо його співрежисер.

«Коли війна загострюється, Андрій бере до рук камеру, щоб зняти їхню історію, а Аня та Слава на крихітних порцелянових фігурках відображають свій ідилічний минулий світ, непевне сьогодення та надію на майбутнє», — йдеться на офіційному сайті фільму.

Прем’єра відбулася на Міжнародному фестивалі незалежного кіно Sundance у 2024 році, де він отримав гран-прі конкурсу документальних фільмів. Фільм вже завоював понад 30 нагород та більше, ніж 20 номінацій на міжнародних кінофестивалях.

Про що фільм

Фільм оповідає історію трьох українських художників-керамістів: Слави Леонтьєва, його дружини Анни Стасенко та їхнього друга Андрія Стефанова, який у фільмі виступив оператором. Вони змушені були залишити Крим через окупацію і нині живуть у прифронтовому Харкові, створюючи крихкі порцелянові фігурки «зі світу, який не можливо порушити».

За подальшим описом, попри щоденні обстріли, Анна знаходить опір і мету у своєму мистецтві, Андрій вирушає в небезпечну подорож, щоб вивезти свою молоду сім’ю в безпечне місце за кордон, а Слава стає інструктором зі стрільби.

З чого усе почалося

Від 1 березня 2022 року Слава Леонтьєв служив у Збройних силах України, а у квітні розпочалися зйомки фільму. Тому він підкреслює, що в цій історії йдеться саме про Україну в період війни, про товаришів режисера по підрозділу.

«…І я був здатний щось знімати лише і виключно тому, що підрозділ мене дуже підтримував і надавав можливість знімати. Просто мої друзі воювали замість мене, і це фільм про них також. Про людей, яких я навчав поводженню зі зброєю. Це фільм про Україну, війну, культуру», — зазначив режисер.

Американський кінорежисер Брендан Белломо також став співрежисером фільму. Це був його перший досвід у цій ролі для документального кіно.

Як розповідає Слава Леонтьєв, той зателефонував йому просто, щоб дізнатися, як справи. До того, подружжя знало Белломо через інші співпраці з ним.

«Я описав приблизно характер своїх активностей, і він дуже обережно, дуже ввічливо сказав, я розумію, що це може бути неприємними запитаннями, але чи не погодились би ви почати знімати щось про те, що відбувається навколо. Його вразило саме це сполучення створення культури як однієї з форм спротиву і в одному ряду зі спротивом фізичним. Я маю на увазі роботу зі зброєю. І це була для нас неймовірна можливість — поширити наш досвід, донести до публіки у світі, що відбувається навколо. Просто показати наших людей», — каже він.

Номінація на Оскар

«Порцелянова війна» — одна з п’яти стрічок, номінованих у секції «Найкращий документальний фільм Американської кіноакадемії (Оскар). Разом з цим фільмом за премію поборються документальні стрічки: «Щоденники чорної скриньки», «Немає іншої землі», «Саундтрек державного перевороту, «Цукрова тростина».

Минулого року в цій номінації переміг фільм Мстислава Чернова «20 днів у Маріуполі».

Як поділився творець фільму, ця номінація є дуже почесною. Адже це найвища професійна нагорода для режисера, і для нього, як для людини, яка перший раз виступила як режисер.

Міркуючи про те, що спільного у фільмі з «20 днями у Маріуполі» з погляду режисури, Слава Леонтьєв каже, що це абсолютно неймовірний фільм, який доніс унікальний меседж. Водночас «Порцелянова війна» — сильно відрізняється. Адже, зокрема, це результат міжнародної колаборації.

«Я тут був просто людиною на ґрунті, і Андрій, наш друг і оператор, теж першоразовий, який наразі номінований за операторську роботу від спілки американських кінооператорів».

Адже, як розповідав раніше «Суспільному» співрежисер, першим відео у житті, яке зняв Андрій Стефанів як оператор стали кадри, якими відкривається стрічка — епізоди на природі, наповнені світлом та зеленню.

Історії сміливих, музика та анімація: у чому особливість

Так, художник-кінематографіст зняв насичений візуальний ряд. Анімаційні фрагменти у фільмі оживили декоративні проєкти дружини Слави Леонтьєва. Також музика українського фольклорного квартету «ДахаБраха» додала натуралістичного звучання.

«Ми назнімали 500 годин абсолютно різного матеріалу. Мої товариші по підрозділу назнімали чимало на лінії фронту. У нас є унікальний матеріал з дронів, це все дуже-дуже різноманітне: про культуру, природу, битви, підготовку військових, створення порцеляни, — воно про все. І це було зібрано нашою міжнародною командою, американсько-австралійсько-польською», — розповів Слава Леонтьєв.

Польська студія анімації BluBlu» зробила неймовірну роботу для анімації порцелянових фігурок.

«Це не просто включена анімація, це виглядає досить своєрідно і незвичайно, тому що там задіяні дуже непрості технології, і це теж унікальний досвід», — каже режисер.

Порцелянові розмальовані роботи — це те, чим вони займаються з дружиною приблизно 25 років і отримали певне визнання у світі. Ці доробки популярні в соціальних мережах, тому їх завжди продавали таким чином. Здебільшого у США.

Як розповіді митців перейшли в анімацію

Для фільму обрали у якості «носіїв окремих меседжів» — трьох порцелянових тваринок. До прикладу, равлика — як метафору затишного дому, що завжди із мушлею на спині, аби розповісти про мирне минуле у Криму. Чи Сову як створіння ночі, щоб розповідати про темні часи на початок війни. А Пегаса, як тварину фантастичну, для того, щоб втілити мрії про майбутнє України якимось чином.

«І моя дружина створила дуже складний, метафоричний розпис, але її мова дуже алегорична. Вона ніколи не малювала буквально, щоб малювати війну, вибухи і біженців в укриттях і тд. Але сюжети були продовжені польською студією, яка отримала фотографії всіх наших робіт.

Тобто фотобанк всього, що Аня намалювала щонайменше за останні 20 років. І вони вивчили її стиль, мистецьку мову. Змогли проілюструвати наші розповіді, ідеї у вигляді продовження цих сюжетів. Які, менше з тим, лишалися на порцеляні», — додав він.

«Складне моделювання, але результат того вартий»

Робота над цим процесом відбувалася в Україні. Розповідаючи детальніше, співрежисер додає, чому це було унікально:

«Якщо йшлося про якусь тваринку, наприклад, свинятко, знімалося у зруйнованому будинку серед руйнувань. Фіксувалося реальне освітлення, реальне оточення, там саме робилося фотографування, сотнями фотографій з різних напрямків 3Д-сканом».

У результаті, американський режисер Брендан Белломо отримував фізичну модель цього обʼєкта з усім оточенням, кожним уламком, піщинкою навколо, товщиною кожної лінії та глазурі на цій фігурці.

«І, відповідно, рухався глазурний розпис у природному освітленні. Це було складне моделювання, але результат того вартий. Це виглядає абсолютно природно і дещо гіпнотизує глядача», — описує творець фільму.

«Українці не будуть виглядати жертвами»: чому важливо показувати світу інший образ України

Слава Леонтьєв також зауважував, що так чи інакше Україна у фільмі не буде виглядати жалюгідною. Саме так на початку роботи вважала його дружина Анна. Адже Україна та українці мають викликати захоплення і шану.

«…Від початку ми були сконцентровані на красі, перш за все людей, які захищають цю красу. Бо геноцидна війна має ціль зруйнувати ідентичність, українську культуру. І культурний вимір спротиву, звісно, неможливий без спротиву збройною рукою, але він теж важливий в історичній перспективі».

З огляду на те, що фільм вже привернув увагу іноземних глядачів, критиків та отримав низку нагород, одне з ключових питань полягає в тому, чи зрозуміли вони його ідею. реакція на фільм була дуже приємною:

«Іноді люди просто вставали й казали “дякуємо, ви абсолютно змінили мій погляд, бачення цієї війни, воно було зовсім викривлене». Або дякували, за те, що донесли правду. Але найважливіше, що найбільш поширеним запитанням було: «як допомогти».

Ніхто не хоче допомагати жалюгідній жертві. Це огидно, але це правда. Тобто намагаються допомагати тим, хто достойний допомоги, хто бореться, хто може викликати захоплення. І наші люди, більш ніж здатні викликати захоплення».

Унікальні матеріали

У результаті творці фільму отримали 500 годин відео. Побратими Слави зняли, зокрема, практично всю їхню активність у Бахмуті, у боях. Також знімали зруйновані музеї, порятунок тварин у Харкові та інші історії.

Співрежисер додає, що він неодноразово чув у США, що цей фільм сприймається як екшн.

«Боже мій, що ж далі буде? Ой, не дай Боже, що зараз щось станеться з цими персонажами, і таке інше. Це досягнення суто мистецтва. Це мистецьке досягнення нашої команди»

«Якісне мистецтво працює»

Ще одним меседжем кінокартини Слава Леонтьєв називає те, що це фільм про супергероїв, які живуть в один час з нами й дихають одним повітрям. А він репрезентує цих людей.

«І мені просто незручно насправді. Усі ці нескінченні оплески, тому що я тут не себе представляю. Це не про мене все. Це про людей. Тому що позаду цього фільму є стійкість кожного українського цивільного і хоробрість кожного українського військового.

Я просто тут репрезентую людей, кожен з яких набагато краще, хоробріше, цікавіше, працьовитіше за мене.

Якісне мистецтво, воно працює. Публіка тут вибаглива. Коли вона стикається з чимось новим і дійсно добре зробленим, це дійсно вражає людей», — підкреслив він.

Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:

• за покликанням на монобанку https://send.monobank.ua/jar/3xdiYaF8Fu, де за найбільші донати на вас чекають чудові бонуси й подарунки від друзів та партнерів Громадського радіо
• ставши нашими патронами на Patreon
• PayPal: vokyluk@ukr.net